Парамонова О.Е. , магістрант

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Особливості тривожності та агресії
гіперактивних дітей

Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні та естетичні. За класифікацією, запропонованою К. Изардом, виділяють емоції фундаментальні та похідні [1]. Із з'єднання фундаментальних емоцій виникає такий комплекс емоційного стану, як тривожність, яка може поєднувати в собі і страх, і гнів, і провину, і інтерес-збудження [2].

Передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість (сензитивність). Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною. Невпевненість породжує тривожність і нерішучість, а вони, у свою чергу, формують відповідний характер.

Тривожність як певний емоційний настрій розвивається ближче до семи й особливо восьми років при великій кількості нерозв'язних страхів, що йдуть із більш раннього віку. Головним джерелом тривог для дошкільників і молодших школярів виявляється сім'я. Надалі, вже для підлітків така роль сім'ї значно зменшується; проте вдвічі зростає роль школи. У дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру й відносно оборотна при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів.

Тривожність та страхи дитини є досить частим явищем, яке турбує батьків і стає причиною звернення до психолога. Тривога є негативним емоційним переживанням, що характеризується очікуванням невизначеної небезпеки, дифузними, недиференційованими побоюваннями. У дитини, яка часто переживає страх та тривогу, найімовірніше, тривожність є особистісною рисою. Систематичне переживання емоцій страху, тривоги та розвиток особистісної тривожності можуть привести до стійких психоемоційних розладів, виникнення комплексів, поведінкових розладів, комунікативних проблем, загальної дезадаптації та порушень особистісного розвитку.

Особливо важко бути носієм особистісної тривожності в дитячому віці через недостатню розвиненість компенсаторних механізмів психіки, невміння розвантажуватись, знаходити ефективні способи подолання внутрішнього дискомфорту. В результаті особистісна тривожність, яка досягає високої міри вияву, може стати внутрішньою перешкодою для засвоєння дитиною нового досвіду, включення у нові види діяльності, спілкування з однолітками та дорослими, розвитку її автономії, життєвої активності, самореалізації.

Рівень тривожності показує внутрішнє відношення дитини до певного типу ситуацій і дає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками і дорослими в сім'ї, дитячому садку, школі [3]. Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про появу підвищеної тривожності. Підвищений рівень тривожності у дитини може свідчити про його недостатню емоційну пристосованість до тих або інших соціальних ситуацій. У дітей з даним рівнем тривожності формується ставлення до себе як до слабкого, невмілого. У свою чергу це породжує загальну установку на невпевненість в собі. Дитина боїться зробити помилку, адже в неї немає упевненості дорослої людини. Невпевненість в собі – один з проявів заниженої самооцінки.

Потрібно пам'ятати основне правило корекційної роботи: не допускати маніпуляцію, обмеження прав і свобод дитини у вирішенні проблем, нав'язування зразків.

Виховувати впевнену в собі особистість неможливо без формування оптимістичного світовідчуття: позитивного ставлення до життя, активності і впевненості в собі. Здатність перебільшувати позитивний і розчиняти негативне – це елемент психічної дисципліни, з яким можна і потрібно навчити дошкільнят. Створення в родині та в групі дитячого саду атмосфери любові, життєрадісності. У моменти невдач і неприємностей, необхідно навчити дітей налаштовуватися на позитивні ілюзії, красиві фантазії [1].

Діти, так само як і дорослі, можуть відчувати різні почуття. Вони вміють не тільки сміятися, радіти і веселитися, але так само можуть відчувати біль, смуток, печаль, страх, невпевненість. Необхідно навчити дітей всі свої думки, бажання висловлювати в позитивній формі, оскільки негативні висловлювання часто призводять до негативного результату.

Дошкільнята, які живуть в сучасному цивілізованому світі, відчувають на собі підвищені психічні і фізичні навантаження: постійний поспіх, занепокоєння, потік негативної інформації з телеекрану, часті інфекційні захворювання, втома, призводять у подальшому до перенапруження і, як наслідок, емоційної тривожності. Вміння дітей керувати своїми почуттями і емоціями – ще один крок до виховання у них впевненості в собі [3].

Проблема агресивної поведінки дітей та підлітків одна з найбільш актуальних у сучасній педагогічній і психологічній практиці. У психології агресію розглядають як поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті Важливо розрізнити поняття агресії та агресивності. Агресивність – це властивість особистості, що відбиває схильність до агресивного реагування в конфліктній ситуації, готовність до агресивних дій. Агресія – конкретні дії, поведінкові прояви. Агресія багатолика, проявляється по-різному. Вона може бути спрямована назовні, на інших людей чи на себе (аутоагресія), буває фізична (заснована на застосуванні фізичної сили) і вербальна (крик, лаяти), пряма і непряма; ініціативна і оборонна [1].

Характер агресивної поведінки багато в чому визначається віковими особливостями. Вікові кризи, пов'язані з появою нових потреб, часто супроводжуються зростанням природної агресивності. І якщо дорослі переживають кризи кожні сім – десять років, то у дитини кризові явища спостерігаються значно частіше. Агресія в тій чи іншій мірі властива кожній людині, так як є інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і виживання у світі. Психоаналітики описують напади гніву, пережиті дітьми, коли їх потреби недостатньо задовольняються. Так,
Платонова Н.М. наводить такі дані: шістдесят вісім відсотків однорічних дітей надійно прив'язані до матері і пізніше проявляють більше дружелюбності, готовності до співпраці. Тридцять два відсотки налаштовані до матері вороже. Ці діти в майбутньому гірше вчаться, конфліктують з однолітками і дорослими.

З віком дитина починає проявляти свої протестні реакції у вигляді деструктивних дій, спрямованих на інших людей або цінні для них речі. Відомо, що маленькі діти, прагнучи зберегти материнську любов, схильні проявляти жорстокість до молодшим братам і сестрам. Адаптуючись до вимог дитячого садка, малюки можуть кусатися, щипатися, плюватися, і все це імпульсивно, несвідомо. Зустрічається і пасивні прояви агресії: негативізм, упертість, відмова говорити, є, кусання нігтів.

Агресивна поведінка дітей має свої особливості. Діти часто використовують агресію для залучення уваги, надзвичайно яскраво виражають емоції (кричать, голосно лаються, розкидають речі). У дошкільнят агресивність проявляється в істериках, постійні сварки з однолітками, забіякуватості, схильності до руйнування (ламають іграшки, рвуть, псують чужі речі).

У молодших школярів агресія частіше проявляється по відношенню до більш слабких, часто з'являються агресивні хобі. Агресивна поведінка дітей і підлітків може бути спровоковано певними особистісними особливостями. Серед них: недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок; слабка саморегуляція; нерозвиненість ігрової діяльності; низька самооцінка; порушення у відносинах з однолітками. Схильність до агресивної поведінки може бути пов'язана з типом темпераменту дитини.

Психологи виділяють кілька груп агресивних дітей: імпульсно-демонстративний, нормативно-інструментальний , цілеспрямовано-ворожий.

Існують відмінності в прояві агресивності хлопчиків і дівчаток. Вважається, що хлопчики більш схильні до проявів агресії, проте це не так, просто агресія у дівчаток виглядає дещо інакше. Хлопчача агресія зазвичай проявляється більш відкрито, грубо, вона менш керована. Дівчата рано замінюють фізичну агресію вербальної, вона рано стає вибірковою. Дівчатка спрямовують свою агресію на адресу конкретної людини, причому психологічно вразливе місце. Їх агресивність завуальована, зовні менш ефектна, зате більш ефективна.

Для визначення проявів тривожності та агресії у дітей дошкільнят нами був застосований метод спостереження з ціллю виявити гіперактивних дітей. Було проведено анкетування вихователя та психолога ДНЗ №294 за допомогою анкети: «Критерії виявлення гіперактивності у дітей» Алворда і Бейкера. Експериментальну вибірку представили 40 дітей (20 хлопчиків та 20 дівчат) старшого дошкільного віку (п’яти - шести років, вихованці старших груп ДНЗ), а також їх батьки (матері). Дослідження проводилось на базі ДНЗ № 294 м. Харкова. Ми використовували методику «Обери необхідне обличчя». Ця методика є дитячий тест тривожності, розроблений американськими психологами Р. Теммл, М. Дорки і В. Амен.

На основі методики, яка призначена оцінити рівень тривожності дитини в різних життєвих ситуаціях, ми отримали такі результати: з 40 дітей віком від п’яти до шести років 7 дітей мають високий рівень тривожності (від 51 % до
52 %); 14 дітей мають середній рівень тривожності (від 30 % до 33 %); та 19 дітей – низький рівень тривожності (від 10 % до 18 %). Діти з високим рівнем тривожності всі мають ознаки гіперактивності, серед дітей з середнім рівнем тривожності семеро гіперактивні, а серед дітей з низьким рівнем тривожності, тільки чотири дитини мають ознаки гіперактивності. Порівнюючи рівні тривожності у гіперактивних дітей та дітей з нормою ми отримали такі результати, які наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняння рівнів тривожності в групах гіперактивних дітей та норми.

Групи	Рівень тривожності
	Низький	Середній	Високий
Гіперактивні	22,2%	38,9%	38,9%
Норма	63,6%	27,3%	4,5%
φ*	2,72	0,7	2,8
р	0,01	-	0,01

Із даних наведених у таблиці 1 видно, що у гіперактивних дітей і дітей з нормою низький та високий рівень тривожності значно відрізняється, а показник середнього рівня перебуває в зоні незначних змін, це свідчить, що гіперактивним дітям більш притаманний високий та середній рівень тривожності, а високий показник низького рівня тривожності не гіперактивних дітей, свідчить, що тривожність у дітей з нормою майже відсутня.

Виходячи з результатів, можна сказати, що наявність тривожності пов’язана з гіперактивною поведінкою, дитина відображає свій емоційний настрій, почуття, стреси та інші реакції через поведінку, якби маскується за поведінкою. У одної дитини це може відображатись у замкнутості, у іншої у гіперактивності, як у нашому дослідженні, а у деяких дітей у агресивності та жорстокості.

За допомогою «анкети на агресивність», яка призначена для визначення ознак агресивності у дітей дошкільного віку, ми виявили наявність агресивності у групах гіперактивних та нормальних дітей-дошкільнят. Отримані данні представлені у таблиці 2.

Таблиця 2

Наявність агресивності у групах гіперактивних дітей та норми.

Група	Наявність агресивності		Відсутність агресивності
	Абс. од.	%	Абс. од.	%
Гіперактивні	1	5,6	17	94,4
Норма	1	4,5	21	95,5
φ*	0,15		0,15
р	-		-

Із таблиці 2 видно, що агресивність присутня лише у однієї дитини з ознаками гіперактивної поведінки та у однієї дитини з віковою нормою поведінки. Це свідчить про те, що гіперактивна поведінка не завжди містить в собі ознаки агресивності. В даному випадку наявність агресивності у цих дітей може говорити о захисній реакції, тому що така поведінка це відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події що відбуваються навколо нього.

Виходячи з усього вищесказаного можна зробити висновок про те, що у дошкільнят добре розвинена уява і переважає наочно-образне мислення, бажано, щоб назви вправ і їх зміст носили подібний характер. Дітей п'яти-шести років набагато легше буде виконувати вправи в ігровій формі.

Також для профілактики та реабілітації тривожності та проявів агресії можна використовувати методики релаксації і сюжетно-рольові ігри, психогімнастику, казкотерапію, музикотерапію, арт-терапію, пісочну терапію та тілесно-орієнтовані техніки.

На підставі даних, можна прийти до висновку, що загальним є визнання впливу соціальних факторів на становлення агресивної поведінки та тривожності, а також те, що агресивна поведінка та тривожність ні є неминучими, бо їх можна уникнути або зменшити частоту їхніх проявів.

Становлення тривожності та агресії складний і багатогранний процес, в якому взаємодіють безліч факторів, як біологічних, так і соціальних. Над проявами тривожності та агресії можливий контроль пов'язаний з навчанням та вихованням, застосування механізмів соціалізації.

Таким чином, сімейне виховання в дошкільному віці створює ряд передумов для появи, розвитку і закріплення агресивності як риси особистості, що обумовлює реальну необхідність у діагностиці та корекції. Необхідно проводити консультації з батьками гіперактивних дітей, тому, що емоційний стан дитини повністю залежить від сімейної атмосфери.

Список використаних джерел

1 Заваденко Н.Н. Гиперреактивность и дефицит внимания в детском возрасте. М.: «Академия», – 2005. – 256 с.

2 Козлова Е. В. Тревога как одна из основных проблем, возникающих у ребенка в процессе социализации. Теоретические и прикладные проблемы психологии. Сборник статей. Ставрополь, 1997. – С.19-21.

3 Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых: психо-коррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. М.: Генезис, – 2002. – 192 с.

4 Психодиагностика детей в дошкольных учреждениях (методики, тесты, опросники) / авт.-сост. Е.В. Доценко. — Волгоград: Учитель, 2010. — 297 с.