Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Кройтор А., Люльчак Л.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УМОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇХ НЕДОЛІКИ

Діяльність підприємств в умовах виживання, перш за все, залежить від його конкурентоспроможності. Дана проблема є важливою як для малих підприємств так і для широкомасштабних. Досягнути високого рівня серед численних «гравців на полі боротьби» можна завдяки створенню і реалізації комплексу переваг, які є результатом кращого задоволення потреб споживачів.

Вагомий теоретичний внесок було зроблено такими відомими науковцями, як А.Сміт, М.Портер, Й.Шумпетер, Дж.Робінсон та інші. Відмінні аспекти оцінки конкурентоспроможності підприємства розглянуто в роботах науковців, які є представниками різних течій, а саме: О.Азоєв, С.Мочерний, Г.Косянчук, Н.Швид тощо.

Прагнення України інтегруватися у світову економіку вимагає гармонізації сучасної системи макроекономічного регулювання, і насамперед нормативно-правової бази, виробничо-технологічної та зовнішньоекономічної політики України з відповідними системами країн-членів Світової організації торгівлі. Вимогою сьогодення для українських виробників та менеджерів є вивчення й застосування міжнародних і європейських стандартів, технічних регламентів, процедур оцінювання відповідності та ринкового нагляду, які сприятимуть обміну товарами та послугами з торговими партнерами, підвищенню ефективності, якості та конкурентоспроможності на всіх рівнях: від виробництва до споживання продукції.

Визнання України як держави з ринковою економікою не дає певних переваг будучи у членстві Світової Організації Торгівлі. Наприклад: приєднання до СОТ вимагає скасування надання національним виробникам більшості пільг, звільнень від оподаткування, мита, платежів, угода про субсидії і компенсаційні заходи забороняє пряме списання заборгованості державі чи надання коштів для погашення заборгованості, угода про державні закупівлі СОТ (1994р.) обмежує можливості стимулювання національних виробників засобами державних закупівель, зменшується дієвість бюджетної політики; лібералізація фінансових послуг може призвести до активізації спекулятивного капіталу, що зменшує контрольованість фінансового сектору.

На теперішній час йде загострена боротьба між національними і міжнародними підприємствами. Підтвердженням цього є те, що українська нація купує імпортовану продукцію з Китаю, тому що вони надають ідентичний товар українському, але дешевший, не звертаючи уваги ні на якість, ні на стандарт. А от українці «вищого ґатунку» замовляють косметику із Франції, одяг купують в італійських модельєрів і т.п.

Вітчизняні підприємства можуть теж створити такий клімат, де будуть ефективно функціонувати і забезпечувати високий рівень конкурентоздатності. Для цього необхідно розробити механізм антикризового управління і стратегію діяльності,які б стали гарантом для нього. Правильно зазначив М.Портер «успіх підприємства у розвиненій економіці все більшою мірою починає визначатися не стільки ефективністю виробництва (операційного виробництва), скільки практичним виконанням його унікальної, особливої стратегії» [5]. Існують такі вимого до стратегії, як задоволення потреб, активне співробітництво у внутрішньоорганізаційній структурі, впровадження нововведень та забезпечення якості продукції чи наданої послуги, широту асортименту товарів, яким би не було замінників, мати підтримку збоку державного сектора та інші напрями розвитку. Проте всьому вищезгаданому є маленьке заперечення. Існує ряд систем управління, якими користуються національні підприємства і в основному надають перевагу адаптивній системі, тому що вона дає можливість проаналізувати стан своїх конкурентів та зрозуміти динаміку державної підтримки. Реалізація цієї системи формується через попередньозроблений висновок звітного періоду, а потім визначається здатність до адаптації у невизначеність зовнішнього середовища і можливість досягнути необхідний рівень конкурентоспроможності. Саме тому підприємства мають постійно перебудовувати стратегію на тактику. Прикладом може бути часте використання інформаційних технологій менеджерами організації.

Слідом йде проблема інноваційності. Даний термін означає пристосування підприємства до зовнішніх змін та сприяння реалізації достатності. Інноваційність має узгоджуватися з життєвим циклом товару, а собівартість зі здатністю технологій до роботи і як результат все повинно співвідноситися рівномірно і розумно. Можемо погодитися зі словами ДЖ.Форрестера, що некерований (неконтрольований з точки зору довгострокових інтересів людини) науково-технічний прогрес неухильно приводить суспільство у фазу тотального регресу, тобто по своїй суті виступає не як фактор сукупного суспільного прогресу, а як фактор регресу, тому що підприємствам треба удосконалюватися разом із своєю соціальною і економічною спрямованістю [5].

Також не останню роль відіграє руйнація різних організацій, причиною якої є боргові зобов’язання, тобто дебіторська і кредиторська заборгованість. Під кредиторською розуміють безпроцентний кредитний ресурс для підприємств, які не перерахували кошти своїм постачальникам.

Разом із цим існує дебіторська заборгованість, завдяки якій поповнюється резерв сумнівних боргів, продовжуються строки розрахунків завдяки зміні термінів позовної давності підприємства за взаємною згодою. Проте все це підвищує сумарну кількість боргів, бо в законі терміну розрахунків не встановлено і тому ніким не контролюється, а врешті-решт це призводить до погіршення фінансових пропорцій капіталу самих підприємств, що й закриває дорогу для активного розвитку фондового ринку.

Не останню позицію посідаю інформація, яка повинна нести характер користі, перспективи, рентабельності та адекватності. Вона має містити у своєму висвітленні перед потенційними покупцями, увесь спектр споживчих властивостей, тобто ті, які можуть реальні та майбутні споживачі оцінити самостійно, водночас вона не повинна бути обмеженою і суперечливою.

Саме тут необхідно згадати і про комерційну таємницю. Вона притаманна діяльності будь-якого підприємства і є його внутрішньою характерною ознакою. Заради прозорості і визначеності на зовнішньому ринку підприємству не варто позбуватися своєї комерційної таємниці. За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, яка є комерційною таємницею, призведе до розорення фірми протягом місяця в 60 випадках із 100. Тому, для того щоб бути хорошим суперником підприємство має активно і непохитно охороняти свою комерційну таємницю, оскільки не тільки конкуренти, а й самі працівники зі своєю неуважністю можуть її втратити.

Отже, держава виявляється обмеженою в своїх інструментах реалізації економічної політики, забезпечення конкурентоспроможності виробництва. Як ми помітили, що які б то не були перспективи у вітчизняних підприємств, все одно є ряд проблем і недоліків, які потрібно постійно вирішувати та знаходити для них оптимальні рішення. І на кінець, наша країна здатна створити розвинений і цивілізований внутрішній ринок за допомогою власних і залучених ресурсів. Для цього потрібні здібні організатори, вмілі працівники і споживачі, які бажають підтримати вітчизняні підприємства.

Література:

1. Бай С. Сиситема координат розвитку підприємств //Вісник КНТЕУ. –2008. – №6. – с.65-72.

2. Баліцька В.В. Борги підприємств України: проблеми не розв’язуються //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №2(80). – с.48-59.

3. Богородченко Г.С. Комерційна таємниця в умовах взаємодії конкуруючих підприємств //Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №3(93). – с.73-78.

4. Гарачук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №2(80). – с.60-65.

5. Кириченко Л. Механізм управління конкурентоспроможністю підприємств //Вісник КНТЕУ. – 2009. – №1. – с.62-66.