Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н., Богацька Н.М., Румянцев С.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Диверсифікація діяльності підприємства

Постановка проблеми. Прискорення темпів НТП, фінансова криза, різко загострюють проблему підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, проблеми пошуку і реалізації конкурентних переваг. При цьому, динамічні зміни умов і середовище господарювання потребують постійного удосконалення та оновлення асортименту продукції, технологій її виробництва та просування на ринку. В цих умовах, товаровиробники, які прагнуть утриматися та вижити на ринку, повинні мати в своєму асортименті, як мінімум, кілька різновидів продукції, що знаходяться на різних етапах життєвого циклу і взаємно доповнюють один одного, тобто диверсифікувати продукцію.

Аналіз останніх досліджень. Наукові розробки українських та закордонних вчених Т. Алімова, Р. Леман, Є. Новицький, О. Цогла, М. Корінько, В. Андрійчука, Дж. Уелса, Є. Єсінара, М Горта, М. Міньковської присвячені окремим питанням дослідження диверсифікаційних про­цесів на прикладі окремих підприємств та регіонів. Перспективи та проблеми, пов'язані зі своєчасністю диверсифікації окремих галузей та економіки держа­ви в цілому є актуальними і потребують більш глибоких досліджень.

Мета статті – розглянути основні причини, види і шляхи диверсифікації діяльності підприємства.

Виклад основного матеріалу. У найрізноманітніших галузях економіки спостерігаються прояви диверсифікації. Це повязано з тим, що диверсифікація не є однорідною і може протікати у різних умовах по різному. Навіть саме визначення терміну диверсифікації має безліч різних  поглядів науковців.

Отже термін «диверсифікація» (від латин, diversus - різний, fasere - робити) означає:

1)  різноманіття, різнобічний розвиток;

2) проникнення спеціалізованій фірм (промислових, транспортних, будівельних) до інших галузей виробництва, сфери послуг тощо; у процесі дивер­сифікації виникають багатогалузеві комплекси;

3)  розширення асортименту виготовлення виробів, надання послуг.[1]

Серед зарубіжних вчених існує декілька точок зору на визначення диверсифікаційних процесів. Одна з них визначає три види диверсифікаційних процесів:

·             концентрична диверсифікація - поповнення власної номенклатури то­варів, які з позицій оцінки технічних та маркетингових характеристик схожі на вже існуючі товари компанії;

·             горизонтальна диверсифікація - поповнення власного асортименту това­рами, які ніяким чином не пов'язані з тими, що вже виробляються, але можуть викликати зацікавленість споживачів сектора ринку, який освоєно компанією;

·             конгломератна диверсифікація — поповнення асортименту товарами, які не мають ніякого відношення до технології, яку застосовує компанія, а також до її товарів та ринків збуту [2].

На фоні фінансової кризи, більшість компаній обирають стратегію зменшення витрат, як основний метод по боротьбі з кризою. Хоча вони могли б перенаправити свої ресурси у інший напрямок для того щоб зайняти позиції, які звільнилися з настанням кризового стану в економіці світу. Звичайно вихід на нові ринку чи створення нового продукту повязане з великими витратами на переобладнання виробництва, нові маркетингові дослідження, збільшення числа конкурентів та інше. Проте можна знайти шляхи диверсифікації діяльності підприємства, які займуть менше витрат і пройдуть менш болісно. Наприклад почати виробництво товару, який за своїми характеристиками схожий з рідною продукцією чи на договірній основі з іншим підприємством виходити на новий ринок. Взагалі для того щоб диверсифікація була розумною, необхідно підтримувати її базові принципи:

1. Визначення мети процесу диверсифікації, що не вступає у суперечності з глобальною метою системи (підприємства).

2. Необхідність передусім захищати вже отриманий і сформований капітал, а лише потім розробляти шляхи його збільшення та розвитку.

3.  Врахування міжелементних зв'язків системи, їхніх особливостей і взає­модії.

4. Узгодження напряму диверсифікації з потребами ринку.

5. Доцільність технологічної сумісності та спадкоємності.

6. Максимальне використання наявних трудових ресурсів на виробництві[5].

З урахуванням принципів та видів диверсифікації запропоновано використовувати дві груди методів диверсифікації:

1) диверсифікація діяльності в межах одного підприємства. Внутрішнє зростання передбачає диверсифікацію існуючого підприємства за рахунок ви­користання наявних і залучених ресурсів. На підприємстві існують різні мож­ливості внутрішньої диверсифікації: створення продукції, подібної до існую­чої; створення зовсім нової продукції; диверсифікація ринків; диверсифікація технологій. Головною причиною внутрішньої диверсифікації компанії стає надлишок ресурсів, які можна використати у виробництві нової продукції або продукції, яка випуска­лася, за більш ефективною технологією для отримання додаткового прибутку. Мета внутрішньої диверсифікації полягає у створенні основи для забезпечен­ня збереження підприємства у майбутньому;

2) диверсифікація через злиття та поглинання. Зовнішнє зростання передбачає об'єднання підприємств, пов'язаних або непов'язаних технологічним ланцюжком. До переваг цієї групи методів диверсифікації необхідно віднести наявність відпрацьованих технологій, функціональних зв'язків із постачаль­никами, налагоджених каналів збуту, високий рівень попиту на продукцію компанії, кваліфікованість персоналу, а також популярність продукції, імідж, що значно зменшує обсяг додаткових інвестицій. При зовнішньому зростанні компанія постає перед вибором: придбати успішне підприємство за високу ці­ну або низькорентабельне, проте більш дешеве підприємство. Цей вибір зале­жить від стратегічного потенціалу компанії.

Отже, підприємство повинно здійснювати диверсифікацію з найбільшою для себе вигодою і найменшим ризиком, тобто вибрати оптимальний варіант вкладення капіталу із максимально можливим прибутком і забезпеченням фі­нансової стійкості підприємства. Для цього потрібно враховувати всі переваги та недоліки цього процесу[4].

Висновки. Диверсифікація діяльності підприємства це різнобічний та багатогранний процес, який за своєю специфікою є складним, але у той же самий час і дуже практичним, як варіант розвитку. Проте тільки знання всіх можливих варіантів результату діяльності дозволить правильно обрати подальший шлях розвитку підприємства. Отже, обираючи стратегію диверсифікації, необхідно орієнтуватися на практичну реалізацію розробленої корпоративної місії, постійний аналіз поточної ситуації, оцінку конкурентної позиції та привабливості галузі із врахуванням переваг та недоліків впровадження даної стратегії.

Література:

1.     Стратегический менеджмент: Конспект лекцій.- М.: 2003.

2.     Організація управління при диверсифікації діяльності/ М.Д. Корінько// Актуальні проблеми економіки.- 2005.- №9.- С.161-169.

3.     Управління диверсифікаційною політикою у контексті концепції інноваційного розвитку/ Г.О. Пересадько, В.А. Цимбал// Механізм регулювання економіки.- 2007.- №1.-С.237-245.

4.     Переваги та недоліки стратегії диверсифікації діяльності підприємства/ О.О. Цогла// Актуальні проблеми економіки.- 2007.- №5.- С.149-152.

5.     Організаційно-економічний механізм диверсифікації діяльності суб’єктів господарбвання/ М.Д. Корінько// Актуальні проблеми економіки.- 2008.- №6.- С. 135-142.

6.     Диверсификационный форт/ Лыпко П.// Стратегии.- 2008.- №4.- С.31-32.

7.     Минус на минус/ Пашкеев С.// Бизнес.- 2009.- №41.- С.33-35.