Економічні науки/Державне регулювання економікою

Литвіцька Н.Ю.

Буковинська державна фінансова академія

          Історія виникнення податків

Система оподаткування з'явилася з виникненням най­простішої державної моделі.

         Витоки оподаткування дехто вба­чає в стародавніх жертвопринесеннях, що практикува­лися як майже добровільна данина вищим силам ще до виникнення християнства.

Першими джерелами по­датків були оподатковувані базові цінності: земля, худоба, раби. І са­мі податки були «прямими», справ­лялися безпосередньо з грома­дян, що одержують прибуток від майна.

При­клад для організованої податкової системи була і податкова система Римської імперії. Такі по­няття, як «ценз», «акциз», «фіскал», «відкупник» сформувалися ще в її часи. Доки Рим залишався містом-державою, його податкова систе­ма була не дуже складною. У мир­ний час податки не справлялися зовсім, а витрати покривалися шляхом надавання в оренду гро­мадських земель. Державний же апарат фактично утримував себе сам. Більше того, обрані магістра­ти не тільки виконували державні обов'язки безоплатно, а ще й вно­сили на громадські потреби власні кошти, вважаючи це почесною справою. А от у воєнний час (який практично тривав постійно) грома­дяни Риму обкладалися податками відповідно до їх статку, для чого раз у п'ять років подавали обраним чиновникам-цензорам звіти про свій майновий і родинний стан (ці доку­менти цілком можна розглядати як найпростіші зразки сучасних по­даткових декларацій).

З перетворенням Римської дер­жави на імперію ускладнювалася й податкова система. На завойова­них землях запроваджувалися ко­мунальні (місцеві) податки й повин­ності, причому що запекліший опір чинили римським легіонерам жите­лі скорених земель, то більшим по­датком їх обкладали. Римські гро­мадяни, які жили поза Римом, сплачували як державні, так і місце­ві податки.  

У Візантійській імперії справляли вже 21 різновид тільки прямих по­датків, а також усілякі непрямі й зов­сім дивні. І цей податковий тягар призвів, як відомо, не до процвітан­ня, а до ослаблення держави.

Отже, основні принципи оподатку­вання (зі своїми мінусами й плюса­ми) сформувалися ще за стародав­ніх часів. [1. C.12]

З розвитком поділу праці і розвит­ком міст податкова система істотно «збагатилася» порівняно зі зразко­во-показовою податковою систе­мою Римської імперії. Держави на­ближалися до рубежу середньовіч­чя. На цьому етапі виникли податки на виробництво (або промислові по­датки), на всі види діяльності, крім сільськогосподарської (земельний податок справлявся окремо). У тор­гівлі поширилися митні збори й не­прямі податки. Причому до по­даткової бази потрапив абсурдно широкий спектр об'єктів, аж до безглуз­дих: від штрафу за перевищення бу­динком установлених розмірів (зна­менитий «податок на повітря») — до так званого «подимного податку».

Одним з тих, хто спробу­вав створити першу наукову теорію оподаткування, став видатний шотланд­ський економіст і вчений XVIII ст. Адам Сміт. Він стверджував, що по­датки для платника — ознака не рабства, а волі. Праця «Дослідження про природу і причину багат­ства народів», нарешті, визначила основні прин­ципи оподаткування, які актуальні й дотепер:

-    принцип справед­ливості («піддані держави повинні в міру можливо­сті... брати участь в утри­манні уряду, тобто відпо­відно до прибутків, якими вони користуються під за­ступництвом і захистом держави»);

-    принцип ви­значеності («податок, що його зобов'язується спла­чувати кожна окрема осо­ба, має бути точно визначеним, а не довільним.») Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу — усе це має бути ясним і зрозумілим для платника.

-    принцип зручності («кожен податок має стягуватися в той час або в такий спосіб, у який чи який платникові мають бути зручніші для сплати його»);

-    прин­цип економії («кожен податок має бути так задумано й розроб­лено, щоб він брав і утримував з кишень народу якомога менше понад те, що він приносить дер­жавному казначейству... Неро­зумний податок створює велику спокусу для контрабанди»).

Отже, у XVIII ст. Європа вже мог­ла пишатися раціональною системою справ­ляння податків, як прямих, так і непрямих. З останніх особливу роль відігравав акциз. Процедура його сплати була простою й про­зорою — зазвичай він стягувався безпосередньо біля міських воріт з усіх товарів, що ввозилися й ви­возилися. Іноді податком обкла­далося тільки те, що ввозилося в країну, тобто звільнялися від справляння акцизу товари, що йшли на експорт. Розміри акцизу коливалися зазвичай від 5 до 25%. Якогось наукового обґрунтування розмірів цієї ставки не бу­ло, і подібні «перегини на місцях» неабияк стримували розвиток торгівлі.

З прямих податків ос­новна маса припадала на подушне й прибутко­вий (від них звільнялися дворянство й духівницт­во). Буржуазія й селян­ство віддавали державі у вигляді прямих подат­ків 10—15% усіх своїх доходів.[2.C.7]

Наступний  етап у розвитку подат­ків припав у Європі на XIX ст. і був пов'язаний з піднесенням вироб­ництва й економіки. Держава зміни­ла пріоритети: головним об'єктом оподаткування став оборот — пере­хід цінностей від одного суб'єкта до іншого. Відчутним виявився для гро­мадян також податок на спадщину. Поширилися податки на операції та капітал — в основному на його приріст у вигляді відсотків за цінними па­перами або вкладами, дивідендів за акціями, зростання вартості активів.

На наступному етапі ХХ ст.. світової історії оподаткування ознаменувався народженням ПДВ. Поширилися й цільові подат­ки, збирання яких має на меті ви­робництво конкретних суспільних благ, таких як соціальне страху­вання, державне медичне обслуго­вування і пенсійне забезпечення, будівництво доріг тощо.

Еко­номістів хвилювали не стільки пи­тання збирання податків, скільки питання виробництва: що громадя­ни одержували в обмін на податки, яким чином найбільш ефективно організувати виробництво суспіль­них благ в обмін на податки. Ця теорія так званого суспільного сек­тора збагатила принципи оподат­кування, сформульовані А. Смітом у частині ефективного використан­ня податків при виробництві суспільних благ і неспотворювальної  дії на економіку. [3.C.23]

Отже, починаючи з моменту формування, пройшовши довгий шлях трансформації та розвитку, податки залишаються ефективним знаряддям втілення державної політики з питань соціального розвитку та економіки.  Процес формування податкової системи є безперервним. Тому виникає необхідність внесення змін до правової бази податкової системи з метою приведення її у відповідність тим соціально-економічним умовам які виникають у державі.

 

Список використаної літератури:

1.  Бабийчук А.Б. Напрямки удосконалювання системи оподатковування в Україні // Фінанси України. - 1998. - №10

2.  Кощий В. Шляхи податкової реформи // Фінанси України. - 1998. - № 7.

3.  Пликус И. Податкова система України: який їй бути? // Данкор. -2000.-№24.