Ас.
Нікіфорова Л.О., ст. Крилов В.О.
Вінницький національний технічний університет,Україна
Проблеми та перспективи розвитку
вітчизняної машинобудівної галузі
Машинобудування є головною галуззю
всієї промисловості, її серцевиною. Продукція підприємств машинобудування грає
вирішальну роль у реалізації досягнень науково-технічного прогресу у всіх
областях господарства. На частку машинобудівного комплексу припадає майже 30%
від загального обсягу промислової продукції [2]. У
нашій країні ця галузь розвинена недостатньо. У Японії, Німеччини, США питома
вага машинобудування в промисловій структурі складає від 40 до 50% [1].
Проведений аналіз машинобудівної галузі з 2002 по 2008 роки свідчить, що
у 2007 р. спостерігається збільшення загального обсягу виробництва та нарощування
прямих іноземних інвестицій удвічі; збільшення обсягу експорту у 2,7 раза та
зростання продуктивності праці у 2,3 раза [2]. А з 2008 року частка
машинобудування, яка продемонструвала у 2006 – 2007 р. найвищі темпи зростання − скоротилася у 2008 р. у прибутках
з 11,8 % до 10,6 %, частка у збитках нерентабельних підприємств зросла відповідно
з 16,2 % до 16,8 % [1]. Обсяг збутової діяльності машинобудівного комплексу
протягом 2002-2006 рр. з кожним роком зростав [2]. Обсяг реалізації продукції
за період 2002-2006 рр. збільшився майже втричі, в грошовому еквіваленті на 42
млн. грн. І хоча обсяг реалізованої продукції збільшується
значними темпами, на показники ефективності машинобудування це практично не
впливає. За аналізований період рівень рентабельності машинобудування країни
був мізерним − 1,5-3,4 %, спостерігалося значне зростання операційних
витрат [2].
Проаналізувавши фінансовий стан галузі машинобудування, насамперед слід виділити такі головні проблеми [1, 4]:
1)
нерозвиненість
інфраструктури внутрішнього ринку (відсутність реального моніторингу,
дистриб'юторської системи та фінансового лізингу);
2)
недостатній
рівень платоспроможності товаровиробників, що негативно впливає на
фінансово-економічний стан підприємств галузі, базові заводи з виготовлення
складної техніки знаходяться у скрутному стані;
3)
застарілість
основних засобів базових підприємств галузі, які не оновлювались протягом
останніх 15-ти років, що негативно впливає на конкурентоспроможність, якість та
собівартість продукції;
4)
недостатність
обігових коштів, недосконалість механізму середньо- та довгострокового кредитування;
5)
обмежений
внутрішній попит на вітчизняну продукцію;
6)
відсутність
реальних джерел фінансування, що призводить до унеможливлення реконструкції та
технічного переоснащення підприємств галузі і забезпечення за рахунок цього
високої якості виготовлюваних машин та обладнання, освоєння виробництва нової
конкурентоспроможної техніки;
7)
відсутність
фінансових механізмів та інструментів, що створюють зацікавленість в
інноваціях, а також стимулюють науково-дослідні і дослідно-конструкторські
роботи; низький рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств;
8)
залежність
вітчизняних підприємств від постачань вузлів, деталей та комплектуючих виробів
з інших країн, насамперед з країн СНД;
9)
значний відтік
найкваліфікованіших інженерних і робітничих кадрів, який за 2004-2008 рр. досяг
269 тис. осіб [6];
10)
недостатній
контроль з боку держави за діяльністю монополістів і посередників, що
призводить до значного зростання вартості матеріалів, енергоресурсів та
комплектуючих виробів
З метою оцінювання реальної
картини впливу зазначених факторів на розвиток машинобудівних підприємств
використано метод експертних оцінок [1]. Як експертів обрано представників
вищого то середнього менеджменту. Так, незважаючи на дещо різне бачення
ситуації з боку представників різних груп, експерти на перше місце поставили
проблеми відсутності реальних джерел фінансування та фінансових механізмів і
інструментів. Результати показують, що серед основних проблем виділені також
застарілість основних засобів, нерозвиненість інфраструктури внутрішнього ринку
та недостатній рівень платоспроможності товаровиробників. Однак слід
враховувати достатню важливість і інших визначених проблем, що обумовлює
необхідність розроблення пропозицій щодо їх вирішення.
Узагальнення результатів розвитку
машинобудування за останні вісім років відокремило відповідні тенденції розвитку машинобудівного комплексу країни, що відображено в
таблиці 1.
Таблиця 1
Тенденції розвитку машинобудування
|
2002 – I півріччя 2008 рр. |
ІІ півріччя 2008 рр. – 2009 рр. |
|
важке машинобудування |
значні темпи зростання виробництва |
різке скорочення виробництва |
|
електротехнічна промисловість |
повільне зростання, незначне зменшення виробництва деяких видів продукції |
зменшення виробництва деяких видів продукції |
|
транспортне машинобудування |
значні темпи зростання виробництва |
зменшення виробництва |
|
сільськогосподарське машинобудування |
нестабільне коливання темпів виробництва продукції |
зменшення виробництва |
|
машинобудування для легкої та харчової промисловості, виробництво побутових машин та обладнання, приладів |
зростання галузі з виготовлення побутової техніки, повільне зростання машинобудування для легкої та харчової промисловостей |
зменшення виробництва |
|
верстатобудування та приладобудування |
спад виробництва |
значний спад виробництва |
|
хімічне та нафтохімічне машинобудування |
зростання середніми темпами |
спад виробництва |
|
Отже, підсумовуючи вище наведені
факти та аналізуючи існуючи тенденції розвитку машинобудування слід виділити
наступні негативні фактори впливу: зниження
інноваційної активності, незначні обсяги фінансування господарської діяльності, відсутність державної підтримки, повільний
розвиток підгалузей машинобудування, тіньові механізми господарювання, погіршення
показників ефективності функціонування та показників фінансового стану господарювання,
погіршення матеріально-технічної, забезпеченості господарської діяльності, скорочення
кількості працівників, відсутність моральної та матеріальної мотивації, скорочення
соціальної інфраструктури підприємств, підвищення зношеності основних засобів.
Щодо
перспективи розвитку машинобудування, то використання ефективних механізмів
господарювання (макроекономічних на рівні держави та внутрішньогосподарських на
рівні підприємства) можна розділити на позитивні та негативні. До позитивних
відносять: покращення
матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, розвиток колективу на
основі мотивації, покращення умов праці та формування соціальної інфраструктури,
покращення показників ефективності, формування ефективного механізму контролю, покращення
внутрішньогосподарського виробничого процесу за рахунок підвищення інноваційної
активності та інвестиційної привабливості. До негативних: прискорення
морального старіння та матеріальної зношеності основних засобів, збільшення
кількості збиткових підприємств, брак власних коштів для фінансування виробництва,
відсутність інновацій та розвитку науково-технічного прогресу, скорочення
інвестицій у галузь машинобудування з боку вітчизняних та іноземних інвесторів.
Таким чином, при розробці державної програми розвитку машинобудівної
галузі слід врахувати позитивні тенденції розвитку та мінімізувати існуючі негативні
тенденції, що дасть змогу стрімко підвищити рівень розвитку машинобудування до
європейських стандартів.
Література:
1. Тарасова Н.В., Довбня В.М. Проблеми розвитку вітчизняного машинобудування // Обладнання та техніка для села: ринок, пропозиція, практика використання. - 2007. - №6. -С. 21-28.
2. Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua
3. Міністерство промислової політики України // industry.kmu.gov.ua.
4. Шапуров О.О. Стан і тенденції розвитку машинобудування // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №3. - С. 57-63.