Донецкий
национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского
Об’єктивна необхідність ФІНАНСОВої САНАЦІї
ПІДПРИЄМСТВ в україні
В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання
мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати
якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат.
Істотним
є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на
розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне
становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість.
За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації підприємства
можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. У ринковій економіці
банкрутство підприємств — нормальне явище.
Актуальність цієї проблематики підсилюється
прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства
підприємств [1].
Метою даної роботи є аналіз й виявлення
об’єктивної природи санації підприємств.
З набуття Україною незалежності, в ній
спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних
підприємств. Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних
підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської
заборгованості. Така сама тенденція зберігається і досі. За даними зведеної шформаціх по Департаменту станом на 01.01.2009 загальна кількість підприємств, які
перебувають в процедурах банкрутства становить 14 283, з них державних підприємств 453, в санації – 105; підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищуе 25 відсотків - 155, з них в санації знаходиться 55. [2]. На сьогодні, за інформацією Союзу податкових консультантів, криза
призвела до банкрутства 15% підприємств, а до кінця року прогнозується, що на
ринку залишиться не більше 20% бізнесу [3]. Саме за
тих обставин необхідно звернутися до процедури санації.
У разі, якщо підприємство має реальну
можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє
достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів,
виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то
приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення
фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на
санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її
кінцевий успіх.
Процес
фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації)
фінансової кризи. Наступним етапом санації є
проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі
комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються
зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість
фінансового стану фірми.
Під
час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану
підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі
результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації,
робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про
доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо
підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його
існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта
господарювання. У разі, коли підприємство має справді реальні надії на
виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з
метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться
санація, то більші шанси на її успіх.
У
разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи
щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації
структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської
забогованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach)
програму [2].
Окремим
аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та
тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що
кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та
мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави.
Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства
в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні
цілі, а саме:
· сферу
діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
· основні вартісні
цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).
Отже, одним із засобів подолання платіжної
кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності.
Література:
1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992, із змінами від
12.12.2006
2. Міністерство фінансів
України // www.minfin.gov.ua/
3. Всеукраїнська експертна мережа // http://experts.in.ua/
4. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. - М.:
Информационно-издательский дом «Филинъ», 2003. –
с.304