Буга М.В., проф. Іваницька О.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Управління продуктивністю праці на підприємстві в умовах кризи

 

В умовах сучасної світової фінансової кризи особливого значення набувають компетенції керівника кадрової служби, зокрема, мотивації персоналу, антикризового управління, підвищення ефективності дій персоналу та продуктивності праці  в умовах скорочення штатів.

Продуктивність праці в сучасних умовах господарювання є одним із найважливіших факторів забезпечення якості продукції, ефективності підприємства та його економічного розвитку, а для успішного функціонування підприємства та збереження його конкурентних переваг необхідна чітка і найновіша система управління продуктивністю праці.

Сучасні підходи до управління продуктивністю на рівні підприємства відрізняються цілями, методами, об'єктами управління. Підсистема управління продуктивністю праці повинна органічно поєднуватись із системою антикризового управління підприємством в цілому. Цьому сприяє розробка гнучкого, всеохоплюючого механізму управління продуктивністю як складової системи антикризового управління підприємством.

Вищенаведене визначає теоретичну і практичну актуальність теми дослідження.

Теоретичні питання проблеми підвищення продуктивності праці були і залишаються об’єктом активних наукових досліджень. Різні аспекти цієї проблеми широко  досліджені в працях зарубіжних вчених-економістів (А.Є.Аврутіна, Ю.Д.Борисова, Б.С.Бушуєва, В.М.Зарубіна, В.І.Золотарьова, Я.М.Купермана, В.С.Сєрова, Є.К.Сєдих, В.І.Стомахіна, А.А.Френкеля та ін.), а також у вітчизняних науковців (І.В.Голодець, Є.Й.Заблоцького, Б.М.Литвина, Є.В.Мниха, Р.Т.Пелячека, В.Г.Федоренка, І.Д.Фаріона, Н.Г.Чумаченка, С.І.Шкарабана, І.Г.Яремчука та ін.)  

Метою статті є аналіз негативного впливу нинішньої фінансово-економічної кризи на ріст продуктивності праці та ефективне впровадження систем управління продуктивністю праці в умовах кризи. Для цього передбачаються такі завдання:

-         визначити сутність управління продуктивністю праці в кризових умовах;

-          сформувати мету антикризового управління продуктивністю праці на підприємстві;

-         виокремити завдання управління продуктивністю праці в умовах кризи;

-         проаналізувати та адаптувати до нинішніх умов основні методи та напрямки управління продуктивністю праці на підприємстві.

Управління продуктивністю праці в умовах кризи — це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій і підприємств будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах виробничого та організаційного процесу.

Мета управління продуктивністю праці полягає в досягненні максимального результату від її зростання за оптимізації витрат підприємства, що виникають на різних стадіях економічної діяльності з розробки та реалізації продукції, а в остаточному підсумку – у підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Серед завдань управління продуктивністю праці варто виокремити такі: планування, організація, контроль та регулювання процесів підвищення продуктивності праці; забезпечення розвитку співробітників та їх мотивація до підвищення продуктивності праці; охорона праці, збагачення та полегшення праці; підтримання сприятливого соціально-психологічного клімату в трудовому колективі; формування та здійснення ефективної соціальної політики на підприємстві.

Відповідно до існуючої практики менеджери розробляють план стратегічних заходів у галузі управління продуктивністю праці.

До основних напрямків підвищення продуктивності праці на підприємстві можна віднести такі: підвищення рівня якості робочої сили ( поліпшення професійного відбору персоналу, підготовки та перепідготовки працівників, підвищення соціально-духовного рівня розвитку працівників, рівня професіоналізму, інтелектуалізації праці); охорона праці та поліпшення умов праці ( зниження монотонності та підвищення змістовності праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць тощо); підвищення технічного рівня виробництва ( використання нової техніки та прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів для виготовлення продукції підвищеної якості з новими властивостями); підвищення рівня мотивації працівників щодо продуктивності праці й забезпечення бездефектності праці.[2,c.57-61]

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи: 1)вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема; 2)пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки; 3)розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців; 4)розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності; 5)контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання; 6)вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.[5,c.45-49]

Одним із найефективніших  напрямків підвищення продуктивності праці в умовах кризи є оптимізація чисельності персоналу. Сутність оптимізації чисельності персоналу передбачає розрахунок оптимальної кількості персоналу, яка потрібна для якісного виконання виробничих програм, а також зведення кількості працюючого персоналу до необхідного мінімуму.

  Іншим стратегічним напрямом антикризового управління продуктивністю праці та персоналом є розробка і вдосконалення професіограм, тобто визначення комплексу фахових якостей, якими повинен володіти співробітник, що претендує на ту чи іншу посаду. В основі професіограм, або моделей посад, лежить облік майбутніх потреб в персоналі тієї або іншої кваліфікації і професії, які можуть виникнути у зв'язку з орієнтацією організації на нову стратегію розвитку.[1,c. 112-120]

 Концепція антикризового управління продуктивністю праці спонукає керівників організації зосереджуватися на стратегічних, перспективних напрямах роботи з персоналом, таких, як: масова перекваліфікація співробітників організації у зв'язку з переходом на нові технології; омолоджування кадрів шляхом залучення молодих фахівців і стимулювання дострокового виходу на пенсію осіб, що не «вписуються» в систему нових вимог і не здатних освоїти сучасні методи роботи; розробка принципів працевлаштування співробітників при їх масовому вивільненні; залучення широких прошарків працівників до участі в управлінні організацією.[3,c.78-82]

 Важливим завданням антикризового управління продуктивністю праці на підприємстві є також формування належної організаційної культури підприємства. Опанування новітніх управлінських технологій неможливе без освоєння основ організаційно-культурного підходу, що дає інтегральне розуміння процесів функціонування і розвитку різних типів організацій з врахуванням психологічних і соціально-економічних механізмів поведінки людей в умовах складних кризових ситуацій.

Одним із ключових напрямків  також є управління продуктивністю праці з урахуванням людського чинника. Важливість цього напряму пояснюється специфічністю, незамінністю такого стратегічного ресурсу будь-якого підприємства, як людський капітал, та вимагає включення до комплексу управління продуктивністю праці таких заходів: забезпечення та сприяння розвитку знань, умінь, навичок та досвіду працівників; підтримання та підвищення професійного рівня; здійснення інвестицій у людський капітал; забезпечення рівних можливостей для досягнення власних цілей і цілей підприємства; об’єктивна система оцінювання результатів роботи; ефективне управління кар’єрою працівників; стимулювання якості роботи; підвищення мотивації працівників за допомогою вдосконалення систем стимулювань тощо.

Серед організаційно-економічних напрямів підвищення продуктивності праці окреме місце посідають умови праці. Це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я людини, її працездатність і результати її праці. Умови праці суттєво впливають на ставлення людини до виконуваної роботи, морально-психологічний клімат в колективі, його стабільність.[4,c.113-119]

Сучасний кризовий стан характеризується вкрай низькою ефективністю використання праці. З огляду на це виникає нагальна потреба в підвищенні продуктивності праці на рівні кожного підприємства. Керівники і менеджери-спеціалісти підприємств повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Нові технології, автоматизація, винаходи та відкриття, зростання творчої складової в роботі персоналу поліпшують продуктивність, зменшують витрати на продукцію та послуги, знижують тривалість виробничого циклу. Водночас в період світової фінансової кризи значно підвищуються вимоги до управління продуктивністю праці на підприємстві, зростання рівня якої здатне підвищувати соціальні та економічні результати діяльності підприємства.

Отже, мета забезпечення ефективного функціонування та конкурентоспроможності підприємства вимагає використання розробленого організаційно-економічного механізму управління продуктивності праці персоналу. Для ефективного управління продуктивністю парці в сучасних умовах існує безліч напрямів та програм. Основні напрями та програми розробляють стосовно конкретного підприємства виходячи з номенклатури і обсягу продукції, вимог до її конкурентоспроможності, аналізу і оцінки резервів діяльності. Універсальними для всіх видів підприємств можуть бути такі напрямки як: підвищення рівня якості робочої сили, охорона праці та поліпшення умов праці, підвищення технічного рівня виробництва, підвищення рівня мотивації працівників тощо. Також при складанні програм управління продуктивністю праці на підприємстві необхідно звернути увагу на формування організаційної культури на підприємстві та врахування людського чинника.

 

 

Література:

1. Калина А.В. Економіка праці: навч. посіб.. – К.: МАУП, 2004. – 265с.

2. КалинаА.В, Калініна С.П., Лук’янченко Н.Д. Менеджмент продуктивності: навч. посіб. – К.: МАУП, 2004. – 232с.

3. Садеков, А.А. Стратегическое управление предприятием: управление изменениями: учеб.пособие . – Донецк: ДонГУЕТ, 2006. – 233 с.

4. Старожух О.А. Стимулювання ефективності праці// Актуальні проблеми економіки 2004, №12(42).- С.113-119.

5.     Стефанін В. Система управління якістю праці на підприємствах// Україна: аспекти праці, 2007, №4.-С.45-49.