Селезньова Ю.А., студент Редько І.А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Сучасний поступ України як правової держави, яка бажає бути повноправним членом Європейського Союзу, безпосередньо пов’язаний з удосконаленням національного законодавства у розрізі європейських цінностей. Національне законодавство потребує свого удосконалення і з огляду на посилення ринкових процесів в житті держави та суспільства. Таким чином, особлива увага повинна приділятися питанням охорони праці. Існуюча сьогодні велика кількість нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві не сприяє розвитку економічних показників та викликає суттєві економічні втрати не тільки кожного окремого підприємства, а й держави в цілому.

Проблемами у сфері охорони праці займалися такі провідні українські і закордонні вчені, як М.Г. Александрова, П.В. Анісімова, В.С. Венедіктова, Л.Я. Гінцбург, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, Р.І. Кондратьєва, Р.З. Лівшиця,  М.В.Лушнікової, М.І. Іншин, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, П.М. Рабінович, В.Г. Ротан, А.Г. Седишева, О.В. Смирно­ва, Г.І. Чанишева, та ін. Але досі ще не вирішені проблеми правового регулювання охорони праці в Україні.

Правовому регулюванню піддаються тільки найважливіші для життєдіяльності громадян та функціонування держави суспільні відносини. Саме такими відносинами є відносини з охорони праці. Так, людина, що працює, проводить на виробництві значну частину свого життя, тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва потрібно створити безпечні і здорові умови, які б дали їй змогу плідно працювати, не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров’я. Правове регулювання охорони праці базується на факті визнання державою обов'язку забезпечити захист працівника, як сторони фактично більш слабкої в трудовому правовідношенні, з метою збереження його життя, здоров'я й високого рівня працездатності протягом тривалого часу.

Норми права, які встановлюють правила поведінки в галузі охорони праці, закріплюються у міжнародно–правових актах, Конституції України, Законі України «Про охорону праці», Кодексі законів про працю України, інших законах, підзаконних нормативно–правових актах Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Також важливе значення мають міжнародні документи для розвитку національного законодавства в сфері охорони праці. На даний момент в Україні ратифіковано велику кількість міжнародних документів, які закріплюють норми в сфері охорони праці. Серед таких документів Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута), Конвенція про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81, Конвенція про інспекцію праці в сільському господарстві № 129, Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159. але також існує необхідність у ратифікації таких конвенцій Міжнародної Організації Праці в сфері охорони праці: Конвенції про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах 152, Конвенції про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище155, Конвенції про служби гігієни праці 161, Конвенції про безпеку та гігієну праці у будівництві167, Конвенції про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві 170.

Негативно впливає на національне законодавство в сфері охорони праці існування поряд з Кодексом законів про працю України, який містить главу «Охорона праці», комплексного спеціального закону – Закону України «Про  охорону праці». На наш погляд, це породжує проблему розпорошеності та подвійності законодавства, а також знижує значення Кодексу законів про працю України як основного нормативно–правового акту в системі трудового законодавства. Отже, доцільно під час розробки нового Трудового кодексу України включити в нього всі норми Закону України «Про охорону праці», а його самого скасувати.

Питання охорони праці регламентують підзаконні нормативно-правові акти (так, Державний реєстр нормативно–правових актів з питань охорони праці  зафіксував понад дві тисячі документів). Існування такої великої та невпорядкованої нормативної бази є однією з причин того, що підприємства, особливо ті, що організували багатогалузеве виробництво, не виконують норм, правил та стандартів. Тому, вважаємо за доцільне провести інвентаризацію нормативного матеріалу та за її підсумками застарілі норми та нормативно-правові акти потрібно скасувати, після чого провести систематизацію нормативного матеріалу у цій сфері. З огляду на різноплановість та багатоаспектність інституту охорони праці також необхідно використати інкорпорацію як вид систематизації законодавства про охорону праці. Для цього треба зменшити кількість нормативно–правових актів шляхом їх групування. Після чого всі ці нормативно-правові акти повинні увійти в Офіційний збірник законодавства з охорони праці.

Таким чином, можна зробити висновки, що охорона праці як інститут трудового права представлений сукупністю правових норм, що регулюють відносини по забезпеченню безпечних та здорових умов праці, а також спеціальних умов праці жінок, неповнолітніх, інвалідів та осіб, які працюють на роботах зі шкідливими, важкими і небезпечними умовами праці. Існує необхідність у ратифікації вищезазначених конвенцій Міжнародної Організації Праці в сфері охорони праці та у проведенні інкорпорації нормативного матеріалу в сфері охорони праці. За її результатами потрібно видати Офіційний збірник законодавства з охорони праці, в який увійдуть після якісної переробки всі підзаконні нормативно-правові акти в цій сфері.

Література

1. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII ( ВВР 1992, N 49, ст.668 ) Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 1996 року N196/96-ВР;

2. В. Ц. Жидецький, В. С.Джигирей, О. В. Мельников. Основи охорони

праці. — Вид. 2-е, стериотипне. — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.

3. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про

охорону праці. — К.: Основа, 1998. — 240 с.