Право/5. Кримінальне право і кримінологія

В. Л. Іваненко

Національний університет державної податкової служби України

Особливості кримінальної відповідальності організатора злочину

Організатор займає найвищу ланку в ієрархії злочинного угруповання. Довкола його фігури залишаються невирішеними питання про ступінь його суспільної небезпеки з-поміж інших співучасників, про притягнення до кримінальної відповідальність та звільнення від неї.

Вперше організатор почав визнаватися співучасником злочину (поряд із виконавцем, підбурювачем і пособником) з прийняттям Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958р., положення яких знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. [6].

За чинним Кримінальним кодексом України (далі - КК України) організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою. Організатором є також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи організації (ст. 27 КК України) [1].

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» дії організатора злочину (злочинів) при простій формі співучасті належить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК України, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України, а якщо він був одним із виконавців діянь, що становлять об’єктивну сторону складу цього злочину, - без посилання на зазначену норму [2]. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч.1 ст. 30 КК України) [1].

За ст. 255 КК України кримінальна відповідальність настає за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп [1].

У кримінально-правовому значенні організатор злочинної організації може бути одночасно і його керівником, а керівник злочинної організації - тільки керівником, але не організатором [3].

Особа, яка створила злочинну організацію чи керувала нею, є виконавцем злочину (ст. 255 КК України), а відповідно до ч. 3 ст. 27 КК України ця сама особа є організатором. Аналогічне протиріччя міститься у ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 27 КК України стосовно організатора і пособника злочину, передбаченого ст. 255 КК України [3].

На думку О. Кваші, організатор злочину є найбільш небезпечною фігурою серед співучасників. Він характеризується значно вищим ступенем участі у злочині й більш різноманітним характером вчинюваних у рамках співучасті дій. При «подвійному» характері участі організатора у злочині (коли дії організатора злочину поєднані з його співвиконавством) він повинен нести більш суворе покарання, порівняно з іншими співучасниками [5].

А. Вознюк вважає, що організатор не завжди є найнебезпечнішим з-поміж інших співучасників, і ставить питання про доцільність заборони звільнення від кримінальної відповідальності організаторів і керівників злочинних об’єднань. На його думку, основним завданням правоохоронних органів є припинення діяльності злочинної організації та розкриття вчинених її учасниками злочинів, а не притягнення до кримінальної відповідальності її організатора. І у зв’язку з тим, що організатор є особою, яка володіє найбільшим обсягом інформації стосовно злочинного угруповання, то доцільніше звільнити його від кримінальної відповідальності, ніж притягати [4].

Р.Л. Чорний вважає, що необхідно встановити кримінальну відповідальність за організацію злочинної організації у відповідних статтях КК України як особливо кваліфікований склад, і у зв’язку з цим передбачає можливість звільнення організаторів злочинних організацій від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям [7].

Таким чином, на сьогоднішній день організатор злочинної організації не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за будь-яких обставин. Але варто погодитися із тим, що він не завжди становить найбільшу суспільну небезпеку з-поміж інших учасників злочинного угруповання. Тому потрібно переглянути на законодавчому рівні питання про доцільність заборони звільнення від кримінальної відповідальності організатора або керівника злочинної організації.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: прийнятий на сьомій сесії Верховної Ради України 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001. - 2001. - №25. - С.131.

2. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

3. Анохіна Л.С. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 255 КК України «Створення злочинної організації». Проблеми визначення співучасників// Форум права. - 2007. - № 3. - С. 22-25. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2007-3/07alspvs.pdf

4. Вознюк А. Підприємництво, господарство і право// Кримінально-правова доцільність звільнення від кримінальної відповідальності організаторів і керівників злочинних об’єднань. - 2008. - № 1. - С. 105-109.

5. Кваша О. Об’єктивні ознаки діяльності організатора злочину// Право України. - 1999. - № 1. - С. 106-108.

6. Чорний Р.Л. Розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність співучасників злочину// Університетські наукові записки. - 2007. - № 4 (24) - С. 361- 369.

7. Чорний Р.Л. Правові аспекти відповідальності за створення злочинної організації// Університетські наукові записки. - 2005. - № 1-2 (13-14). - С. 217- 222.