Право/ Господарське право
Василенко Наталія Валеріївна
Національний університет державної податкової
служби України
Феномен банкрутства підприємств в
Україні в сучасних умовах господарювання
У перші роки
незалежності України сформувалося негативне ставлення до явища банкрутства. На
сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно,
адже, з одного боку, банкрутство важливе як засіб усунення з ринку неплатоспроможних
підприємств, а з іншого – запровадження широкої системи банкрутства, враховуючи
низький технічний рівень і значну кількість неплатоспроможних підприємств, може
призвести до дезорганізації всієї системи народного господарства України.
Так, у фінансово-кредитному словнику наведене
таке визначення поняття банкрутства: “… неспроможність
боржника-капіталістичного підприємства, фірми, банку, іншої організації ….
Банкрутство безпосередньо пов’язане з такими явищами капіталістичної економіки,
як економічні кризи, концентрація і централізація капіталу, конкуренція” [6, с.
114].
Такий підхід до
визначення негативних для фінансової діяльності підприємства явищ позначився і
на трактуванні змісту таких понять, як “неспроможність” та “неплатоспроможність”.
Так, поняття неспроможності в радянській науковій літературі визначалося так:
“Неспроможність (банкрутство) – за буржуазним правом встановлена судом неспроможність
боржника платити по своїх зобов’язаннях ... Неспроможність є наслідком ненадійності
капіталістичної системи господарювання з її анархією виробництва, кризами ...”
[3, с. 494]. Поняття “неплатоспроможність”, так само як і поняття “банкрутство”
та “неспроможність”, трактувалося радянською економічною думкою як явище, що
притаманне винятково капіталістичній економіці: “При капіталізмі
неплатоспроможність – фінансове або валютно-фінансове положення фірми…, при
якому вона не може своєчасно погашати зобов’язання” [6, с. 302 ].
У колишньому СРСР
діючі господарські положення передбачали лише теоретичну можливість оголошення
підприємства неплатоспроможним. Так, у Фінансово-кредитному словнику
зазначалося, що в соціалістичних країнах діючі господарські положення
передбачають можливість оголошення підприємства неплатоспроможним. І лише у
1987 р. поняття “неплатоспроможність” і “збитковість” знайшли своє відображення
в Законі СРСР “Про державне підприємство (об’єднання)”, де в ст. 23. “Створення
та припинення діяльності підприємства” було визначено наступне: “Діяльність
підприємства може бути припинена: … при тривалій збитковості та
неплатоспроможності підприємства ... ” [5, 33]. У перші роки незалежності
Україну охопили глибокі кризові явища, які певною мірою були успадковані від
колишнього СРСР, а значною частиною – викликані складністю адаптації її
економіки і населення до ринкових умов.
Саме тому в перші
роки незалежності економічна криза в Україні лише закономірно поглиблювалася,
що негативно позначилось на конкурентоспроможності вітчизняних підприємств,
знизило їх фінансову стійкість і призвело до виникнення неплатоспроможності і,
як наслідок, банкрутства.
Фінансове оздоровлення
неплатоспроможних підприємств з метою їх виходу з кризового стану, як показала
практика господарювання минулих років, виявилося одним з найбільш складних
завдань перехідної економіки. А приватизація, на яку були покладені великі
надії, як на потужний стимул реструктуризації підприємств і вирішення проблеми
їх неплатоспроможності в умовах перехідного періоду, не виправдала себе.
Однією з причин
виникнення даної ситуації, за словами Дж. Стігліца, є нерозуміння відмінності
між реструктуризацією окремого підприємства, яке працює в умовах розвиненої
ринкової економіки та в умовах перехідної або транзитивної економіки: “Коли
здійснюється реструктуризації однієї окремо взятої фірми в економіці, що працює
при повній зайнятості, звільнення робітників, які зайняті неповний робочий
день, здійснює сприятливу дію, певним чином, через те, що вони швидко знаходять
нові робочі місця, де використовуються більш продуктивно. Проте в умовах
масового безробіття робітники, яких звільняють, стають безробітними, і при
цьому чи навряд буде правильно стверджувати, що подібне переміщення призводить
до загального підвищення продуктивності економіки, хоча баланс окремої фірми і
може стати кращим” [4, с. 20].
Крім того,
ефективне функціонування інституту банкрутства в Україні в перші роки
незалежності було також ускладнене недосконалістю вітчизняного банкрутного
законодавства та кризою неплатежів, що охопила всю економіку країни. У таких
умовах механізм банкрутства втратив своє економічне призначення.
У зв’язку зі
складністю проблеми в Україні існують різні підходи до визначення цілей
використання процедур банкрутства в господарській практиці. На мою думку,
найбільш адекватними потребам практики сучасного господарювання в Україні є
напрями використання інституту банкрутства, визначені в газеті “Бізнес”, де
банкрутство в Україні розглядається: як спосіб мінімізації податків; з метою
повернення боргу; як інструмент зміни власників; з метою “консервації”
власності та з метою так званої “рубки хвостів” [2, с. 14].
В Україні
особливої актуальності останні роки набуває використання інституту банкрутства
як інструменту зміни власників. При порушенні справи про банкрутство вирішальне
значення у прийнятті рішення стосовно застосування щодо боржника певних судових
процедур має комітет кредиторів, який може приймати рішення щодо звернення до
арбітражного суду про припинення повноважень арбітражного керуючого та про призначення нового, кандидатуру
якого вони мають право запропонувати [1, с. 21–22]. Останнім часом в Україні
зростає кількість фіктивних банкрутств, практика застосування яких уже певний
час використовується в Росії, і які на сьогодні набувають все більшого
розповсюдження в Україні. Фіктивне банкрутство здійснюється шляхом прямого
обману та введення в оману кредиторів з метою доведення до банкрутства
платоспроможного підприємства. Однією з цілей таких дій є перерозподіл прав
власності шляхом приховування або передачі майна боржника підконтрольним чи
спорідненим особам.
Не дивлячись на
неоднозначність і суперечливість явища банкрутства в Україні, необхідно
розуміти, що банкрутство є нормальною процедурою, спрямованою на відновлення
платоспроможності боржника або його ліквідації в разі неможливості подальшої
діяльності. Проте наявність в Україні значної кількості збиткових підприємств
унеможливлює використання повною мірою процедур банкрутства. Тому пріоритетним
буде застосування щодо неплатоспроможних вітчизняних підприємств санаційних
процедур перед ліквідаційними. Крім того, останні роки в Україні сформувався
високоприбутковий бізнес на банкрутствах, що зумовило появу підприємств, які
займаються саме цим вузькоспеціалізованим видом діяльності.
Література:
1. Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутства: Закон України // Правова база з питань
банкрутства суб’єктів господарювання // Збірник нормативних актів. – К.: Атіка,
2000. – 224 с.
2. Банкротство: зачем, как и почем это
делается // Бизнес. – 2002. – №1–2 (468–469). – С. 14.
3. Большая советская энциклопедия / Гл. ред.
С.И. Вавилов. – М.: Государственное научное издательство ”Большая советская
энциклопедия”, 1954. – Т. 29. – 984 с.
4. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К
десятилетию начала переходных процессов) // Вопросы экономики. – 1999. – № 7. –
С. 4–31.
5. Свод законов СССР / Комиссия по изданию
Свода законов СССР: Кравцов Б.В. (председатель), Ментешашвили Т.Н., Смиртюков
М.С., Сухарев А.Я., Теребилов В.И., Гостев Б.И., Гладкий И.И., Смыслов В.И.,
Кудрявцев В.Н. – М.: Издательство “Известия советов народных депутатов СССР”,
1984. – Т. 5. – 768 с.
6. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. /
Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т. 1 – А–И – 511 с.