Право/ Господарське право

Василенко Наталія Валеріївна

Національний університет державної податкової служби України

Феномен банкрутства підприємств в Україні в сучасних умовах господарювання

У перші роки незалежності України сформувалося негативне ставлення до явища банкрутства. На сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неодно­значно, адже, з одного боку, банкрутство важливе як засіб усунення з ринку неплато­спроможних підприємств, а з іншого – запровадження широкої системи банкрутства, враховуючи низький технічний рівень і значну кількість неплатоспроможних підприємств, може призвести до дезорганізації всієї системи народного господарства України.

 Так, у фінансово-кредитному словнику наведене таке визначення поняття банкрутства: “… неспроможність боржника-капіталістичного підприємства, фірми, банку, іншої організації …. Банкрутство безпосередньо пов’язане з такими явищами капіталістичної економіки, як економічні кризи, концентрація і централізація капіталу, конкуренція” [6, с. 114].

Такий підхід до визначення негативних для фінансової діяльності підприємства явищ позначився і на трактуванні змісту таких понять, як “неспроможність” та “неплатоспро­можність”. Так, поняття неспроможності в радянській науковій літературі визначалося так: “Неспроможність (банкрутство) – за буржуазним правом встановлена судом неспро­можність боржника платити по своїх зобов’язаннях ... Неспроможність є наслідком нена­дійності капіталістичної системи господарювання з її анархією виробництва, кризами ...” [3, с. 494]. Поняття “неплатоспроможність”, так само як і поняття “банкрутство” та “неспроможність”, трактувалося радянською економічною думкою як явище, що прита­манне винятково капіталістичній економіці: “При капіталізмі неплатоспроможність – фінансове або валютно-фінансове положення фірми…, при якому вона не може своєчасно погашати зобов’язання” [6, с. 302 ].

У колишньому СРСР діючі господарські положення передбачали лише теоретичну можливість оголошення підприємства неплатоспроможним. Так, у Фінансово-кредитному словнику зазначалося, що в соціалістичних країнах діючі господарські положення передбачають можливість оголошення підприємства неплатоспроможним. І лише у 1987 р. поняття “неплатоспроможність” і “збитковість” знайшли своє відобра­ження в Законі СРСР “Про державне підприємство (об’єднання)”, де в ст. 23. “Створення та припинення діяльності підприємства” було визначено наступне: “Діяльність підприєм­ства може бути припинена: … при тривалій збитковості та неплатоспроможності підпри­ємства ... ” [5, 33]. У перші роки незалежності Україну охопили глибокі кризові явища, які певною мірою були успадковані від колишнього СРСР, а значною частиною – викликані складністю адаптації її економіки і населення до ринкових умов.

Саме тому в перші роки незалежності економічна криза в Україні лише закономірно поглиблювалася, що негативно позначи­лось на конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, знизило їх фінансову стійкість і призвело до виникнення неплатоспроможності і, як наслідок, банкрутства.

Фінансове оздоровлення неплатоспроможних підприємств з метою їх виходу з кри­зового стану, як показала практика господарювання минулих років, виявилося одним з найбільш складних завдань перехідної економіки. А приватизація, на яку були покладені великі надії, як на потужний стимул реструктуризації підприємств і вирішення проблеми їх неплатоспроможності в умовах перехідного періоду, не виправдала себе.

Однією з причин виникнення даної ситуації, за словами Дж. Стігліца, є нерозуміння відмінності між реструктуризацією окремого підприємства, яке працює в умовах розвиненої ринкової економіки та в умовах перехідної або транзитивної економіки: “Коли здійснюється реструктуризації однієї окремо взятої фірми в економіці, що працює при повній зайнятості, звільнення робітників, які зайняті неповний робочий день, здійснює сприятливу дію, певним чином, через те, що вони швидко знаходять нові робочі місця, де використовуються більш продуктивно. Проте в умовах масового безробіття робітники, яких звільняють, ста­ють безробітними, і при цьому чи навряд буде правильно стверджувати, що подібне переміщення призводить до загального підвищення продуктивності економіки, хоча баланс окремої фірми і може стати кращим” [4, с. 20].

Крім того, ефективне функціонування інституту банкрутства в Україні в перші роки незалежності було також ускладнене недосконалістю вітчизняного банкрутного законодавства та кризою неплатежів, що охопила всю економіку країни. У таких умовах механізм банкрутства втратив своє економічне призначення.

У зв’язку зі складністю проблеми в Україні існують різні підходи до визначення цілей використання процедур банкрутства в господарській практиці. На мою думку, найбільш адекватними потребам практики сучасного господарювання в Україні є напрями вико­ристання інституту банкрутства, визначені в газеті “Бізнес”, де банкрутство в Україні розглядається: як спосіб мінімізації податків; з метою повернення боргу; як інструмент зміни власників; з метою “консервації” власності та з метою так званої “рубки хвостів” [2, с. 14].

В Україні особливої актуальності останні роки набуває використання інституту бан­крут­ства як інструменту зміни власників. При порушенні справи про банкрутство вирі­шальне значення у прийнятті рішення стосовно застосування щодо боржника певних су­до­вих процедур має комітет кредиторів, який може приймати рішення щодо звернення до арбітражного суду про припинення повноважень арбітражного керуючого  та про призначення нового, кандида­туру якого вони мають право запропонувати [1, с. 21–22]. Останнім часом в Україні зростає кількість фіктивних банкрутств, практика застосу­вання яких уже певний час використовується в Росії, і які на сьогодні набувають все більшого розповсюдження в Україні. Фіктивне банкрутство здійснюється шляхом прямо­го обману та введення в оману кредиторів з метою доведення до банкрутства платоспро­можного підприємства. Однією з цілей таких дій є перерозподіл прав власності шляхом приховування або передачі майна боржника підконтрольним чи спорідненим особам.

Не дивлячись на неоднозначність і суперечливість явища банкрутства в Україні, необ­хідно розуміти, що банкрутство є нормальною процедурою, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації в разі неможливості подальшої діяльності. Проте наявність в Україні значної кількості збиткових підприємств унемож­ливлює використання повною мірою процедур банкрутства. Тому пріоритетним буде застосування щодо неплатоспроможних вітчизняних підприємств санаційних процедур перед ліквідаційними. Крім того, останні роки в Україні сформувався високоприбутковий бізнес на банкрутствах, що зумовило появу підприємств, які займаються саме цим вузькоспеціалізованим видом діяльності.

Література:

1.     Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутства: Закон України // Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання // Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000. – 224 с.

2.     Банкротство: зачем, как и почем это делается // Бизнес. – 2002. – №1–2 (468–469). – С. 14.

3.     Большая советская энциклопедия / Гл. ред. С.И. Вавилов. – М.: Государственное научное издательство ”Большая советская энциклопедия”, 1954. – Т. 29. – 984 с.

4.     Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию начала переходных процессов) // Вопросы экономики. – 1999. – № 7. – С. 4–31.

5.     Свод законов СССР / Комиссия по изданию Свода законов СССР: Кравцов Б.В. (председатель), Ментешашвили Т.Н., Смиртюков М.С., Сухарев А.Я., Теребилов В.И., Гостев Б.И., Гладкий И.И., Смыслов В.И., Кудрявцев В.Н. – М.: Издательство “Известия советов народных депутатов СССР”, 1984. – Т. 5. – 768 с.

6.     Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т. 1 – А–И – 511 с.