Базалицька Інна Володимирівна

студентка групи ПМГ-52

Національного університету Державної податкової служби України

Оскарження рішень правозастосовчих органів щодо застосування адміністративно-господарських санкцій

Господарський кодекс України (далі – ГК) встановлює право суб'єкта господарювання в разі застосування до нього адміністративно-господарських санкцій оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування, як і в інших випадках, коли суб'єкт господарювання вважає порушеними його права і законні інтереси.

У нормативних актах, які регламентують господарські відносини в певних сферах господарювання, також передбачається можливість оскарження рішень і дій органів державної влади чи самоврядування. Так, Законом України від 5 лютого 1998 року «Про внесення змін до закону України "Про державну податкову службу» встановлено, що рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. Закон України від 11 січня 2001 року «Про захист економічної конкуренції» передбачає право суб'єктів господарювання на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України.

У разі застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, які не відповідають законодавству і порушують їх права чи законні інтереси, останні мають право звернутися до суду із заявою про визнання таких актів недійсними, що є одним із шляхів захисту прав суб'єктів господарювання і споживачів, передбачених ГК України. Деякі нормативні акти встановлюють порядок оскарження. Так, за вищезгаданим Законом «Про захист економічної конкуренції» рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого цього Комітету оскаржуються до Вищого господарського суду, рішення адміністративної колегії територіального відділення комітету – до Господарського суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських господарських судів. Ним також окреслені випадки, за яких прийняття судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету зупиняє його виконання.

Деякі нормативні акти, що регулюють відносини в певній сфері господарювання, визначають порядок оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, а деякі обмежуються посиланням на встановлений законодавством порядок. Стосовно відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, знову-таки законодавчі акти посилаються на те, що порядок їх відшкодування передбачається законодавством. Так, Законом України від 20 квітня 2000 року «Про природні монополії» визначено, що збитки, завдані в результаті прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, що порушують норми цього закону, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законодавством України.

Стаття 249 ГК України визначає, що відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

За загальним принципом правового регулювання суспільних відносин різними галузями законодавства при притягненні до відповідальності за правопорушення застосовуються строки давності. Але в чинних нормативних актах, які встановлюють адміністративно-господарські санкції, такі строки не передбачаються. Так, за Законом України від 21 грудня 2003 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку податкової декларації. А строки накладання штрафів за порушення податкового законодавства не встановлені.

Це пояснюється, напевне, тим, що норми щодо давності містяться, як правило, в кодифікованих нормативних актах. Отже, строки застосування адміністративно-господарської відповідальності цілком виправдано знайшли своє місце в ГК України: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Водночас в ГК України передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно з ГК України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Частинами першою і другою статті 249 названого Кодексу визначається право суб'єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права суб'єкта господарювання.

З огляду на зазначені приписи ГК України у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу.

У випадку визнання акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання такого акта здійснили певні дії, вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним. Проте у разі необхідності захисту порушеного права підприємства чи організації господарський суд не позбавлений права на підставі пункту 1 статті 83 ГПК вийти за межі позовних вимог і прийняти рішення про відновлення первісного стану, хоча б таку вимогу і не було заявлено.

Отже, виходячи вище зазначеного ми можемо зробити наступні висновки. Відповідно до ст. 249 ГК України суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Як свідчить аналіз судової практики при розгляді категорії справ стосовно сплати адміністративно-господарських санкцій через недотримання суб'єктами господарювання норм щодо надання інвалідам робочих місць, найскладнішим було визначення юрисдикції цих справ, застосування до спірних правовідносин статті 250 Господарського кодексу України, яка встановлює строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначення доказової бази.

Принциповим недоліком є недолік низки законів, що встановлюють адміністративно-господарські санкції за порушення правил здійснення господарської діяльності: в багатьох законах ідеться про цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність осіб, винних у порушенні законодавства, і жодного слова про господарсько-правову відповідальність.