Стеценко Ж.В.

Військовий інститут телекомунікацій

та інформатизації НТУУ “КПІ”

Структура і функції зовнішньоекономічного комплексу в реалізації економічної політики України

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу.

В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог НТР. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення.

ЗЕД є категорією міжнародної економіки, яка, зокрема, передбачає дослідження міжнародних економічних відносин. Тому, важливо розглянути систему категорій міжнародної економіки та показати місце в ній ЗЕД як однієї з них.

Система категорій міжнародної економіки включає:

1. Міжнародна економіка (МЕ) - сукупність національних господарств країн світу та економічних зв'язків між ними.

2. Національне господарство (НГ) - економіка окремої країни.

3. Національний експортний потенціал (НЕП) - сукупність природних матеріалів, виробничих, науково-технологічних, трудових ресурсів та фінансових засобів, які використовуються для розвитку міжнародних економічних зв'язків певної країни.

4. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - відносини між суб'єктами світового господарства з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та надання послуг.

5. Інтернаціоналізація господарського життя (ІГЖ) - процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів.

6. Зовнішня торгівля - сукупність експортних-імпортних операцій окремої країни. Це основна форма прояву ІГЖ.

7. Світова торгівля (СТ) - сукупність зовнішньої торгівлі країн світу.

8. Міжнародна торгівля (МТ) - відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу товарів, капіталу, робочої сили, послуг.

9. Міжнародний поділ праці (МПП) - вища форма суспільного поділу праці (сукупність різних видів виробництва). Це форма інтернаціонального виробництва. Це раціональний спосіб застосування суспільної праці в межах світового господарства та це спеціалізація кожної країни на випуску окремих товарів з метою задоволення як власних, так і потреб країн-партнерів.

10. Міжнародна кооперація виробництва (МКВ) - поєднання зусиль партнерів з метою вирішення спільних господарських завдань. Міжнародна кооперація виробництва - це поєднання господарських зусиль партнерів з метою виготовлення кінцевої продукції на одному із головних підприємств країн-учасниць.

11. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) - процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств країн світу.

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними державами здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово кредитні відносини, техніко-економічні зв`язки, транспортні і науково-технічні. Перелічені напрямки діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, які об'єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Організаційна структура зовнішньоекономічного комплексу України включає чотири рівні:

I — вищі органи управління;

II — галузеві і міжгалузеві міністерства і відомства;

III — зовнішньоторговельні госпрозрахункові організації;

IV — підприємства і установи різних форм власності.

I. Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків України, Державному митному комітеті і Державному експертно-імпортному банку України. Разом з Міністерством економіки України, Національним банком вони здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні.

II. Вирішення галузевих і міжгалузевих питань здійснює група міністерств і державних комітетів України, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності. Вони розробляють програми і плани зовнішньоекономічних зв'язків, міждержавних угод торгово-економічного, науково-технічного і техніко-економічного співробітництва і спільного будівництва об'єктів.

III. Безпосередньо комерційно-господарську діяльність за закріпленою номенклатурою товарів здійснюють зовнішньоторгові госпрозрахункові організації Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, Українське госпрозрахункове зовнішньоторговельне об'єднання "Укрімпекс", Акціонерна компанія іноземного туризму.

IV. Найбільш представницьким є четвертий рівень організаційних структур, який представлений сукупністю підприємств різних форм власності, в тому числі спільних. Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної, діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контрактів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Переведення зовнішніх економічних відносин, в тому числі відносин з суверенними державами СНД, на економічну основу пов'язане із створенням внутрішнього ринку і підтримкою конвертованості грошової одиниці. Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому економічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть виробництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок;

зовнішньоекономіна діяльність України орієнтуватиметься на залучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємств та вільних економічних зон;

передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів послуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажування за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;

Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;

надаватиметься підтримка господарських суб'єктів у збереженні взаємних поставок продукції і товарів, що входили до складу колишнього СРСР, вживаються заходи щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляється;

Україна сприятиме виконанню підприємствами і організаціями централізовано регульованих міждержавних поставок продукції і товарів, організації розрахунку і взаємного обміну інформацією про хід взаємних поставок; встановлюватиметься взаємовигідний порядок проїзду транспорту, що належить юридичним і фізичним особам іноземних держав, на своїй території.

Розглянуті в монографії питання, безумовно, не вичерпують всіх сторін державного регулювання економіки перехідного періоду. Некласичність кризи економіки в Україні викликана деякими особливостями у виникненні, які і визначили її суть. До числа цих причин слід віднести:

- неефективність суб'єктивістської системи господарювання, яка відкидала закони ринкової економіки і грунтувалась на волюнтаристичних рішеннях в користь політичних цілей і амбіцій, і яка протягом багатьох років переважала в системі управління в колишньому СРСР

- домінування адміністрування в системі діяльності органів виконавчої влади, яке не може забезпечити достатньої дії на суб'єктів виробничих відносин в умовах розвитку недержавних форм власності: розпад державної системи планування, розподілу створеного продукту, абсолютного контролю за цінами при відсутності інституціонального і громадського регулювання і умов для цивілізованих ринкових відносин;

- абсолютний монополізм, який панував в економіці адміністративно-командного типу, і який дістався Україні у спадок, і при відпуску контролю за цінами, нерозвиненості конкуренції, антимонопольного регулювання викликав гіперінфляцію;

- глибока структурна деформація економіки, яка характеризується домінуванням виробництва продукції важкої промисловості і підприємств ВПК, орієнтацією виробництв на виробничий цикл в рамках єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, перманентною перенапруженістю відтворюючої структури, деформацією в рівнях економічного розвитку регіонів, внутрігалузевими диспропорціями;

- невизначеність в розподілі економічних функцій між законодавчою та виконавчою владою, між центром та регіонами, переважання мікроекономічного мислення у значної частини працівників державних органів управління, часта зміна урядових структур, нестабільність законодавства.

Таким чином, поряд з чисто класичними причинами кризи в Україні діють причини, які обумовлені хаосом в системі управління і виробництва. Сказане виводить значно ширший спектр проблем, державного регулювання економіки перехідного періоду, ніж підняті в даній монографії.

Заслуговують уваги і детального дослідження особливості державного регулювання науково-технічної та інвестиційної діяльності, промислова політика і державне регулювання промислового виробництва, особливості державного регулювання відносин в АПК. Очевидно, ідо ретельного дослідження вимагають проблема регулювання ринку праці в Україні, питання соціального захисту населення і регулювання рівня життя населення в період формування ринкових відносин. Важливо дослідити особливості формування і регулювання ринку послуг, проблеми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, суть і механізм реалізації регіональної політики України.

Всі ці проблеми вимагають комплексних досліджень і могли б стати об'єктом колективної праці.