«Психология и социология»
№11 «Психофизиология»
Дзвоник Г.П.
Інститут
психології ім.Г.С.Костюка АПН України
Психологічна готовність студента до вчительської діяльності
В структурі психологічної готовності студентів до педагогічної
діяльності значне місце займає емоційний
компонент. При цьому слід пом’ятати про складний характер взаємозв’язків між
знаннями й емоціями, які поєднані з переживанням. У професійному становленні
особистості головним є осмислення, тобто те, який зміст вносить сама людина в
певне явище, а не знання ним цього явища /А.Н.Леонтьєв/. Органічний характер
взаємозв’язку між знаннями професійно-етичного особистісного змісту
діяльності і його переживанням є та
основа, яка визначає зміст психологічної готовності і сприяє встановленню
професійної поведінки і свідомості майбутнього вчителя. Навчання і виховання в
педагогічному закладі необхідно організовувати таким чином, щоб студенти
відчували такі емоції й почуття, які виникають у педагогів в процесі їх
професійної діяльності, набували необхідного емоційного досвіду. Від своєї
емоційної непідготовленості страждають не тільки початковці, а й досвідчені
педагоги. Головним недоліком своєї професійної підготовки молоді вчителі
вважають невміння керувати своїм психічним станом. Причина такого становища в
тому, що розвиток емоцій і система керування ними не стали ще складовою
частиною професійної підготовки студентів у педвузі.
До педвузу вступають молоді люди з
різноманітнішими рисами особистості. Залежно від них у кожного вчителя виробляється
свій індивідуальний стиль роботи, характер якого визначається розвитком у
майбутніх педагогів впевненості у своїх силах і здібностях; прагнення
наполегливо й до кінця довести розвочату справу, вирішення професійних проблем;
здатність довільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших; професійної
працездатності, активності і саморегуляції ;
рівноваги і витримки. Психологічна готовність включає в себе як обов’язковий компонент потребу фахівця в професійному
самовдосконаленні. Результативність виховання психологічної готовності до
вчительської діяльності перебуває в прямій залежності від умов, в яких студенти
змогли б осягнути специфіку виховних ситуацій типових для шкільної практики,
навчитися знаходити правильні рішення, не допускати педагогічних помилок і
прорахунків. Великі можливості в цьому плані має навчальна й виховна робота в педвузі, яка включає
сукупність виховних заходів педагогічної спрямованості. Особливість цієї роботи
полягає в тому, що вона покликана поєднати різносторонню виховну діяльність з
професійним становлення майбутніх спеціалістів, розвинути в них професійно
значущі властивості та якості особистості. Важливим вважається метод
моделювання професійних ситуацій, що дозволяє судити про міру підготовки
майбутніх вчителів до виконання професійної діяльності. Для виявлення основних
параметрів сформованості психологічної готовності студентів до педагогічної
діяльності за допомогою психологічних діагностичних методів можна отримати наступні
характеристики: стійкість орієнтацій студентів на діяльність у сфері
педагогічної праці; рівень сформованості професійно-педагогічного
світосприймання та професійної етики; рівень засвоєння студентами
професійно-педагогічних знань; рівень сформованності професійних дій, які
становлять основу педагогічної техніки; рівень сформованості професійно значущих особистісних
властивостей і якостей, які забезпечують результативність професійної
діяльності; рівень професійної працездатності; емоційні якості особистості та
рівень і спрямування самосвідомості, самоаналізу і самооцінки, що
характеризують особистість з точки зору її підготовки до здійснювання
професійних функцій.
У вузівській практиці ще досить часто
відокремлюють емоційне виховання від розумового. Таке відокремлення теоретично
не виправдане і практично шкідливе. Почуття виступають не тільки своєрідним
критерієм емоційної сторони особистості, а й показником вихованості її розуму.
Розум, позбавлений емоційності, вихолощується, втрачає в своїй широті й
глибині. Стійкі, високорозвинені почуття забезпечують стабільну розумову
активність, створюють домінуючу мотивацію, яка дає змогу студенту звільнитися
від випадкових зовнішніх впливів, робить його самокритичним і впевненим у собі.
Розглянемо основні форми та групи
почуттів притаманних студентству. Залежно від вираженості, інтенсивності,
швидкості, стійкості та інших параметрів розрізняються форми переживання
почуттів, головними з яких є настрій, пристрасті, афекти, стреси, фрустрації.
Настрої, як позитивні, так і негативні, помітно позначаються на всій
пізнавальній активності студентів. При позитивних настроях відбувається
інтенсифікація й прискорення процесів мислення, яскравішими стають сприймання
та уявлення, при негативних – звужуються і навіть згортаються інтелектуальні
процеси. Почуттями, тісно пов’язаними з
стійким прагненням до певного об’єкта, є пристрасті людини. Слід підкреслити, що пристрасть до професійної
діяльності у студентів швидше формується, коли сам викладач має таку пристрасть
до своєї професії. Особливе місце серед форм емоційного реагування посідають
афекти та стресові стани. У студентських колективах часто спостерігаються
афективні спалахи, оскільки для цього є об’єктивні і суб’єктивні підстави. Студенти
повинні шляхом самовиховання навчитися регулювати свої афективні реакції. Стресові стани також часто виникають в
психічному житті студентів. Вони часто потраплють у ситуації дифіциту
інформації (наприклад під час екзамену чи заліку), невичстачення часу (при
підготовці до семінару) та ін. Встановлено, що характер переживань стресу
залежить від типу нервової системи студента. Так, студент збудливого типу в
стресових ситуаціях виявляє роздратованість, багатослів'я’ надмірну рухливу
активність, нестійкість уваги, нестабільність намірів і рішень. Студент, який
належить до гальмівного типу, навпаки, в стані стресу відрізняється
скованістью, повільністю рухів, прикутістю уваги до об’єкта переживань,
погіршенням мислення і пам’яті. При переживанні студентами стресових станів
можуть спостерігатися усі три типи стадій (тривога, пристосування і стадія
резистентності). Своєрідним емоційним станом, який можуть переживати студенти,
є стан фрустрації. Він виражається в характерних особливостях переживань та поведінки і спричинюється об’єктивно непереборюваними
(чи суб’єктивно уявлюваними) труднощами, які виникають на
шляху до досягнення мети або розв’язання задачі. Відмінність фрустрації від стресу полягає в тому, що при
стресі студент намагається подолати труднощі, а при фрустрації він цього не
робить. Навіть вияви при цьому певної агресивності йдуть не від сили, а
навпаки, від слабкості студента. В процесі навчання та виховання студентів,
треба прищеплювати їм стійкість у боротьбі з життєвими труднощами, вміння спокійно аналізувати складні та
конфліктні ситуації і, таким чином, формувати таку емоційну рису, як
толерантність. Серед різноманітних проявів емоційної сфери студентів особливе
місце посідають праксичні почуття. Ці почуття являють собою емоційне
відображення в свідомості людини її конкретних дій, що мають конкретне суспільне
призначення. Праксичні почуття пов’язані
з постановкою мети, оцінкою шляхів їх досягнення, схваленням чи несхваленням
прийомів і знарядь діяння, з переживаннями почуття успіху або неуспіху. Крім
вищеназваних почуттів ще входять почуття
готовності до діяльності, напрямку діяльності, напруженості, діловитость та ін.
Досвід праксичних почуттів, а також усвідомлення суспільного значення праці
сприяють формуванню почуття любові до праці, що є важливим складовим
компонентом емоційної сфери.
Значні резерви для формування
психологічної готовності майбутніх вчителів містить не лише начальна і виховна
робота педвузу, а й “вільна”, самостійна пізнавальна діяльність (читання
книжок, преси, перегляд тематичних телепередач, кинофільмів, відвідування театрів,
виставок і тощо). По суті така вільна пізнавальна діяльність виступає як
самоосвіта молодої людини і містить багато можливостей для формування
інтелектуальних та емоційних почуттів, почуття нового, набуття життєвого й
професійного досвіду та ін. Важливу роль у формуванні готовності студентів до
професійної діяльності відіграє самовиховання, яке можливе, насамперед, на базі
самопізнання молодої людини. Почуття молодих людей є певною мірою засобом
формування самосвідомості і предметом
рефлексії. Ця особливість психіки молоді в поєднанні з прагненням реалізувати
свій професійний та життєвий ідеал сприяє розвитку тенденції до самовиховання.
Природно, що студент завжди переживає більш, ніж усвідомлює. Однак активна
навчальна діяльність студента, зростаючий професійний і життєвий досвід
призводить його до розуміння основних своїх емоційних властивостей, до
прагнення поглибити або викоренити певні почуття. Тому можливості
самовиховання у студентському віці
досить переконливі. Самовиховання – один із тих основних психологічних засобів,
за допомогою яких формується
психологічна готовність до майбутньої професійної діяльності. Отже,
процес формування особистості майбутнього вчителя не можливо відокремити від
дії на його емоційну сферу.
Література.
1. Ананьев В.Г.
Психофизиология студенческого возраста и усвоение
знаний. – “Вестник высшей школы”. 1972, № 7.
2. Кондрашова Л.В.
Морально-психологічна готовність студента до
вчительської діяльності. К., “Вища школа”, 1997. – С.52.
3.Петровский А.В. Общая психология. М.,
“Просвещение”,
1986.
Место работы: Институт психологии
им.
Г.С.Костюка АПН Украины, лаб. возрастной
психофизиологии, научный сотрудник
Адрес: 01033, Киев, ул.Паньковская, 2, ком.2
Дзвоник Г.П.
Тел. (044) 288-25-14, 288-26-09
Адрес
электронной почты:
Dzvonik_galina@mail.ru