Кравцова Л. В., Мірошниченко Т. О.

Автомобільно-дорожній інститут

Донецького Національного Технічного університету

Заробітна плата і питання її трансформації

Розглядаючи ринкову економіку слід зазначити, що її основою є фінанси, підприємницька діяльність, різні форми власності та види діяльності, а мотивацією праці – заробітна плата – винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за його працю.

У статті розглядається питання про заробітну плату, джерело отримання виплати, розрахунок отримання винагороди за виконану роботу чи вироблену продукцію.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні процесу збільшення заробітної плати як основного чинника мотивації праці та збільшення добробуту населення.

В Україні останнім часом з’явилась низка публікацій з досліджуваної проблеми, закони України про заробітну плату та її рівень, навчальні посібники та підручники таких авторів як М. М. Баб’як, Л. А. Пешенкова, О. Д. Василик, М. В. Вачевський, М. І. Савлу, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна, Ю. В. Пасічник, де висвітлено загальні аспекти заробітної плати та її кількості за виконану роботу. [2]

Заробітна плата — це ціна, що сплачується за одиницю часу праці. Розмір заробітної плати залежить від величини вартості або ціни фонду життєвих засобів, створених працівником за необхідний робочий час. Якщо зростає вартість робочої сили, то має збільшуватися й заробітна плата, і навпаки. Майже 70% витрат підприємств у США спрямовується на заробітну плату робітників і службовців, а в Україні — 10%.

Розмір заробітної плати трудівників залежить від багатьох чинників виробництва, ринку, а також соціальної сфери. Головний із цих чинників — величина вартості робочої сили. Така вартість має нижній і верхній рівні. Нижньою межею с сума вартості життєвих засобів, які потрібні для відновлення працездатності працівника, його навчання професії та утримання його сім'ї. Розраховується так званий прожитковий мінімум, який визначає межу бідності. Це є розмір засобів, що необхідні для підтримання життєдіяльності працівників із низькою кваліфікацією. Верхня межа вартості робочої сили враховує також затрати на задоволення соціально-культурних потреб.

Розмір доходів працівника залежить від рівня його кваліфікації. Складніша праця за один і той самий час створює більшу вартість, у т. ч. і зростаючу вартість необхідного продукту. При цьому робоча сила вищої кваліфікації потребує для свого відтворення кращих життєвих умов як кількісно, так і якісно.

Визначення конкретних ставок заробітної плати залежить від конкретного ринку праці та цін на ньому. Диференціація заробітної плати пояснюється на явністю, по-перше, неконкуруючих груп, тобто різницею у здібностях і рівні підготовки різних категорій робітників; по-друге, вирівнюванням відмінностей н оплаті праці; по-третє, наявністю відхилень від умов конкуренції на ринку. [3]

Інвестиції в людський капітал спрямовуються на освіту, поліпшення здоров'я, довкілля і розглядаються як важлива категорія для пояснення диференціації заробітної плати.

Різниця у заробітній платі існує як на національному, так і на регіональному рівнях. Зокрема, розмір доходу працівника багато в чому залежить від рівня розвиненості соціально-економічних відносин, властивих тій або іншій країні. У слаборозвинених країнах денна заробітна плата у 3—5 разів нижча за погодинну ставку в розвинених країнах світу.

Існують дві форми заробітної плати: погодинна та відрядна. При погодинній заробітній платі встановлюється розмір винагороди залежно від відпрацьованого часу. Розмір оплати зростає прямо пропорційно до затраченого на роботу часу. За таких умов розмір оплати за годину множиться на відпрацьований час. За встановлення розмірів погодинної заробітної плати визначається одиниця виміру "ціни праці" — ціна години праці. Погодинна ставка оплати праці розраховується діленням денної вартості робочої сили на кількість годин денної праці.

Мотиваційний механізм праці містить насамперед такі загальнолюдські, загальноекономічні елементи, як потреби та інтереси людини, адже задля їх задоволення людина виробляє різні блага. Стимули до праці можуть бути матеріальні, моральні, духовні. Серед перших — заробітна плата, премії, різні винагороди; серед других — найрізноманітніші форми морального заохочення.

Поряд із цими двома групами стимулів існує ще одна, яка пов'язана безпосередньо з трудовою діяльністю. Це умови праці, її зміст, престижність, вільний час. Соціологічні дослідження свідчать, що за досить високого рівня матеріального забезпечення чинники творчого характеру праці та вільного часу відіграють вирішальну роль у виборі професії. Співвідношення мотивів праці та відповідних стимулів визначається рівнем розвитку продуктивних сил, доходів населення. Проте безперечним є те, що із забезпеченням високого рівня життя серед мотивів дедалі більшу роль відіграє скорочення робочого і збільшення вільного часу. [2]

Механізм формування заробітної плати на принципах оцінки вартості робочої сили в основу всіх критеріїв визначення рівня оплати праці покладає, з одного боку, взаємодію ринку праці, попиту і пропозиції робочої сили, з другого — врахування об'єктивно необхідного відтворення робочої сили.

Аби краще збагнути сутність заробітної плати як категорії ринкової економіки, звернімо увагу на такі принципові положення:

— заробітна плата формується на межі відносин сфери безпосереднього виробництва і відносин обміну робочої сили;

— заробітна плата має забезпечувати об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю;

— заробітна плата є водночас і макрос, і мікроекономічною категорією;

— заробітна плата — це важливий складник виробництва, її рівень пов'язаний як із потребами працівника, так і з процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їх формування не виходить за межі конкретного підприємства.

Правильна організація оплати праці передбачає додержання певних принципів.

Принцип оплати праці за кількість і якість. Це означає, що при оплаті праці повинні враховуватися кількість виробленої продукції і складність її виготовлення, важливість, якісні характеристики.

Принцип підвищення рівня оплати праці. На скільки зростає продуктивність праці, настільки ж підвищується заробітна плата працівників.

Принцип державної політики в оплаті праці проявляється в тому, що основні питання регулювання оплати праці вирішуються урядом. Розміри тарифних ставок, посадові оклади, всі елементи тарифної системи, коефіцієнти, надбавки до заробітної плати встановлюються в централізованому порядку.

У формі заробітної плати необхідний продукт надходить у розпорядження функціонуючої робочої сили, як зазначено [1]:

- у формі стипендій;

- у формі пенсій;

- у формі оплати допомоги з тимчасової непрацездатності;

- у формі допомоги з безробіття.

Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати принаймні чотири основні функції, а саме:

- джерела коштів для розширеного відтворення робочої сили (відтворювальна функція);

- основні ланки мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску (стимулююча функція);

- засобу перерозподілу робочої сили з урахуванням ринкової кон’юнктури (регулююча функція);

- забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю (соціальна функція).

Отже, на основі висвітленого можна зробити наступні висновки.

Заробітна плата – це грошовий дохід працівників, що залежить від кількості витраченої праці під час створення матеріального блага або конкретного товару, або витрат робочого часу при наданні послуги.

Заробітна плата є головним стимулом до праці освітян та працівників бюджетних галузей, яка нині є вкрай низькою до прожиткового рівня і вимагає державних заходів щодо її підвищення середньої заробітної плати промислових працівників.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1 Про впорядкування умов оплати праці працівників установ, підприємств та організацій закладів освіти: Постанова Кабінету Міністрів України № 134 від 7. 02. 2001 р. // liga.kiev.ua.

2 Василик О. Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997.

3 Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Посібник. – К.: Знання-Прес, 2002.