Каліберда Г.Ю.

Дніпропетроовського Національного університету ім. О. Гончара

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ У БЕРЛІНІ

(1926-1945)

Український науковий інститут (УНІ) у Берліні – наукова установа, заснована у 1926 році за підтримки міністра рейхсверу генерала В. Гренера (1867-1939) з ініціативи гетьмана П. Скоропадського (1873-1945). Метою інституту було поширення знань та інформації про Україну, відомостей про український народ та проблеми української державності [1, с. 471].

Майже протягом двох десятиліть (з листопада 1926 по квітень 1945 рр.) УНІ у Берліні відігравав роль авторитетного наукового закладу української еміграції, науково-освітня діяльність якого і сьогодні потребує всебічного дослідження та використання свого позитивного досвіду в сучасній Україні.

За свідченнями сучасних дослідників Український науковий інститут був заснований 10 листопада 1926 року у Берліні Українським товариством допомоги біженцям, яке очолювала дружина колишнього гетьмана Української Держави Павла Петровича Скоропадського – Олександра Скоропадська (Дурново) (1878-1951). Інститут існував як філія Берлінського Фрідріх-Вільгельм університету [2, с. 360-361; 3, с. 81-82].

Урочисте відкриття цього навчального закладу відбулося наприкінці жовтня 1926 року. На ньому в якості запрошених були присутні представники німецьких міністерств освіти та науки, адміністрації Фрідріх-Вільгельмського університету, багато діячів української громади та студентства.

З привітальним словом на честь відкриття Українського наукового інституту та рефератом на тему «Історія взаємин України і Німеччини від найдавніших віків княжої доби по нинішній день» виступив його перший директор – відомий український політик, вчений і історик Д. Дорошенко (1882-1951). У своїй відповідній промові німецький професор Вільденбанд наголосив, що відкриття інституту є святом культур двох народів – українського та німецького [3, с. 15, 20].

Згідно статуту УНІ мав сприяти дослідженню минулого та сучасного українського народу, встановленню та зміцненню зв’язків між українськими та західноєвропейськими, головним чином з німецькими науковими колами та закладами, знайомити їх з досягненнями українських вчених, опікуватися українською молоддю, що перебувала у Німеччині [1, с. 472].

У 1926-1931 р., як вже згадувалося вище, першим директором УНІ був Д. Дорошенко, а з 1931по 1945 рр. – директорську посаду займав філософ й історик української культури І. Мірчук (1891-1961).

З метою нормального функціонування та фінансування інституту було створено спільну українсько-німецьку Кураторію, до складу якої з німецького боку входили: колишній військовий міністр, генерал В. Гренер (голова), директор Слов’янського інституту в Берліні професор Басмер, професор Зерінг. З українського боку – відомий український громадсько-політичний діяч О. Скоропис-Йолтуховський (1880-1950) (заступник голови Кураторії) та професор І. Мірчук [2, с. 361]. Фінансову допомогу інституту для дослідження української культури й науки надавало німецьке товариство «Об’єднання»

Куратором Українського наукового інституту від німецького уряду, як вже згадувалось вище у 1926-1931 рр. виступав генерал В. Гренер, пізніше: з 1934 по 1944 рр. – А. Пальме та з 1944по 1945 рр. – Геріліс [1, с. 472]. З 1931 року через економічну кризу УНІ отримував кошти з бюджету міністерства освіти Німеччини і діяв як державна установа.

В інституті було створено чотири науково-дослідні кафедри: української історії, яку очолював Д. Дорошенко, історії української державності — В. Липинський (1882-1931), духовної культури — І. Мірчук, історії матеріальної культури — В. Залозецький (1884-1965) [4, с. 3433; 2, с. 362].

Тут розпочали свою наукову і викладацьку діяльність відомі українські вчені — професор Краківського університету письменник Б. Лепкий (1872-1941), член Академії наук у Києві, колишній ректор Карлового університету в Празі, хімік І. Горбачевський (1854-1942), мовознавець колишній професор університету в Чернівцях і в Празі академік С. Смаль-Стоцький (1859-1939),

історик української літератури, ректор Українського інституту в Празі професор О. Колесса (1867-1945), археолог В. Щербаківський (1876-1956), історик українського мистецтва Д. Антонович (1877-1945), літературознавець професор Л.Білецький (1882-1955), філософ, професор Д. Чижевський (1894-1977), відомі українські історики, професори С. Томашівський (1875-1930), І. Крип’якевич (1886-1967) та багато інших [5, т. 3, с. 914].

Діяльність Українського наукового інституту була різноплановою: науково-дослідницька, педагогічна, науково-інформаційна, видавнича тощо. Найбільш плідною була науково-дослідницька діяльність. Наукові досягнення співробітників інституту, як правило, оприлюднювалися, вони виступали з доповідями і рефератами перед аудиторією або в самому інституті, або в берлінському Фрідріх-Вільгельм університеті. Крім того, в інституті практикувалися виступи з доповідями німецькою мовою.

Перед інститутською аудиторією часто з лекціями та доповідями виступали доктори Г. Шпехт, Г. Штадтміллер, Балис, професори Р. Травтман, П. Дільс, К.Г. Маєр, ректор Університету в Софії Арнаудов, професор О. Бурггардт. Ряд німецьких учених читав лекції на українську тематику.

Зокрема, професор А. Пенк у Берлінському університеті читав лекції на тему "Україна, країна степів і льосу", професор Кенігзбергського університету Франц фон Ріхтгофен — "З історії прабатьківщини слов'ян", професор Лейпцігського університету Р.Травтман викладав історію написання літописцем Нестором "Повести временных лет", секретар академії наук у Загребі доктор І.Есіг читав лекції про "Слово о полку Ігоревім" [6, с. 212].

Починаючи з 1930-х років, інститут намагався поширювати знання про Україну, її соціальне та політичне становище у Європі. Важливе місце в на уковій діяльності інституту займала участь його науковців у міжнародних ко- нференціях, симпозіумах, конгрессах. Керівництво інституту організовувало проведення регулярних курсів та лекцій з українознавства, української історії, виставки, виступи у пресі. Так відомі українські вчені, як В. Кубійович (1900 1985), І. Мірчук, Б. Крупницький (1894-1956), готували монографії й науково-

популярні праці, статті до енциклопедій про Україну [1, с. 472].

Інститут видавав окремі томи наукових праць та інформаційних матеріалів, брошури, наукові доповіді, посібники і підручники з української історії (нім. мовою), української мови, а також словники. При УНІ діяла бібліотека, яка мала велику збірку наукової літератури (бл. 35 тис. томів). З 1938 до 1946 рр. виходили «Вісті Українського наукового інституту у Берліні» (редактор З. Кузеля) [1, с. 472].

Чимало було зроблено Українським науковим інститутом для підготовки молодих наукових кадрів. Інститут утримував у Берліні гуртожиток для українських студентів й практикував надання стипендій молодим українцям, що студіювали у німецьких вищих навчальних закладах, а також тим, хто готувався в інституті до наукової діяльності.

Український науковий інститут у Берліні проіснував до весни 1945 року, коли від попадання бомби будинок інституту був ущент зруйнований. Проте пам'ять про його науково-дослідницьку та освітню діяльність назавжди залишиться яскравою сторінкою в історії української науки та освіти.

Література:

1. Довідник з історії України. У 3-х т. / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста.– Київ: Ґенеза, 1993-1995. - Т. 3. (Р - Я). – Київ: Ґенеза, 1999. – 688 с.

2. Савченко В. Павло Скоропадський – останній гетьман України. – Харків: Фоліо, 2008. – 380 с.

3. Білецький Л. Дмитро Дорошенко. — Вінніпег: [Б. в.], 1949. - 24 с.

4. Український науковий інститут у Берліні // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Париж— Нью-Йорк. Вид. Молоде життя, 1980. —

Т. 9. — С. 3433.

5. Енциклопедія Українознавства. Загальна частина: У 3-х т. / Гол. ред.

проф. д-р В. Кубійович і проф. д-р Кузеля. – Мюнхен – Нью-Йорк: Наукове

Т-во ім. Шевченка, 1955 – 1949. – 1230 с.

6. Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. - Прага, 1942. - Ч. 1. - 604 с.