Економічні науки/10. Економіка підприємства

Лужна А.О.

Національний фармацевтичний університет

Формування системного набору цільових стратегічних орієнтирів підприємства як інструмент цільового планування

Менеджмент – це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господарської діяльності фірми, що діє в ринкових умовах, визначених намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів. Однією з функцій менеджменту є планування. Планування – це одна з основних функцій менеджменту, що передбачає вибір і формулювання цілей, визначення найбільш ефективних способів їх досягнення і потреб у ресурсах. По мірі просування по «службовій драбині» «з низу вгору» планування трансформується з оперативного в стратегічне. Стратегічне планування є найважливішою складовою частиною стратегічного менеджменту, головне призначення якого полягає в розробці та успішному впровадженні стратегії [1-2].

Стратегічне планування намагається відповісти на фундаментальне питання: перспективи і розробка розвитку підприємства. Тобто стратегічне планування - це процес, під час якого організація відповідає на питання: Чому ми існуємо? Які основні цілі організації? Які ресурси необхідні для успішного розвитку? Хто буде нашими споживачами? Навіщо займатися стратегічним плануванням? Воно дозволяє менеджменту зрозуміти поточну ситуацію, що в свою чергу дозволяє планувати майбутнє. У світі швидких змін стратегічне мислення стає основою успіху. Саме реалізація ефективного стратегічного планування на вітчизняних підприємствах є тим інструментом, що допоможе їм не тільки здійснити перехід до якісно нового рівня внутрішнього стану, а й побудувати якісно нові відносини з оточуючим середовищем. Тож, необхідним є розгляд саме системної значущості цільових стратегічних орієнтирів для підприємства та застосування системного підходу щодо їх завдання.

Визначення стратегічних цільових орієнтирів розвитку підприємства передбачає пошук оптимуму: 1) економічної ефективності інвестицій у розвиток підприємства за умов, що підприємство обирає один із багатьох варіантів розвитку та обсяг інвестування є обмеженим; 2) задоволення потреб різних контингентів споживачів у продукції або послугах за умови обмеженості витрат на виробництво та реалізацію продукції і вимог до якості та інноваційності пропозиції підприємства [3].

Більшість як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників [13, 15, 16, 25, 55, 65] виділяють в якості цільових орієнтирів місію та стратегічні цілі.

Функціонування підприємства у напрямку визначеної місії стає можливим завдяки встановленню та досягненню цілей його діяльності. На погляд автора, найбільш зрозумілим та вичерпним є поняття цілі [26, 29] як конкретного стану чи бажаного результату, якого прагне досягти організація.

Місія підприємства та відповідні їй стратегічні цілі діяльності дозволяють підприємству узгоджувати рівень внутрішнього потенціалу, свої амбіції та відносини із зовнішнім середовищем. Це визначає і те, що завдання цільових орієнтирів підприємства та організація у відповідності до них всієї його діяльності не розглядається як об’єктивна необхідність та передумова здійснення ефективного стратегічного управління підприємством як ОЕС.

рівень стану цільових стратегічних орієнтирів можна представити у вигляді цільової функції:

U_СЦО = F_СЦО (СКС, СФ, М_С, М_Ф, СЦФ )

де: U_СЦО - функція зв'язку рівня стану стратегічних цільових орієнтирів з системними параметрами, що характеризують його;

Fсцо - рівень стану стратегічних цільових орієнтирів, які задаються;

q1 ... q5 - коефіцієнти системної значущості диференційованих параметрів, q1 = ... = q5 = 1/5;

СКС - системна конкурентоспроможність;

СФ - системоутворюючий фактор;

М_С - місія створення;

М_Ф - місія функціонування;

СМФ_З – загальносистемна стратегічна мета функціонування;

СКС_I, СФ_I, М_СI, М_ФI, СМФ_I – відповідний цільовий стратегічний орієнтир в i-му виді діяльності (управлінській, виробничій, забезпечуючій та обслуговуючій

У цілому, завдяки застосуванню розробленої автором моделі оцінювання стратегічних орієнтирів підприємства, стає можливою реалізація кібернетичного підходу до стратегічного управління, який дозволяє адресно впливати на стан та зв'язки системних елементів, які є причинами низьких значень рівнів стану системних стратегічних цільових орієнтирів.

Література:

1. Айдинян Р. Проблемы определения целей и миссии организации [Электронный ресурс] / Р. Айдинян, Т. Шипунова – Режим доступа: http://www.iteam.ru/publications/strategy/section_15/article_1466/

2. Квинт В. Л. Стратегическое управление и экономика на глобальном формирующимся рынке : монография / В. Л. Квинт. – М. : Бизнес Атлас, 2012. – 627 с.

3. П’ятницька Г. Т. формування стратегії розвитку підприємств ресторанного господарства : автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук … 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) / Г. Т. П’ятницька. – К., 2008. – 44 с.

4. Загорій В. А. Комплексне програмно-цільове управління виробництвом лікарських засобів в умовах впровадження GMP на фармацевтичному підприємстві : дис. д-ра фарм.наук / В. А. Загорій. – К., 2005. – 450 с.