Экономические науки/ 5.Управление трудовыми ресурсами

Студентка 4-го курсу, Бабік Ю. В.

Національний університет харчових технологій, Україна

Управління продуктивністю праці на підприємстві

Праця є основним фактором виробництва, а продуктивність праці виступає комплексним показником ефективної економічної діяльності. Тому задля підвищення конкурентоспроможності підприємства керівники та спеціалісти всіх рівнів повинні розробляти програми управління продуктивністю праці.

Великий внесок в дослідження проблеми управління продуктивністю праці зробили Абалкін Л.І., Адамчук В.В., Амосов А.М., Богиня Д.П., Бондар І.К., Герчикова І.М., Гуменюк В.Я., Емерсон Г. Завіновська Г.Т., Калина А.В., Кривошей В.В., Мескон М.Х., Сінк Д.С., Павловська Н. О., Пітель Н.Я., Плаксов В.А., Ревенко А.,Рощик І.А., Філева В., Фоміна Ю., Шалімов В.В., та інші вчені.

Існує безліч визначень продуктивності праці, кожен автор трактує його по різному. Найбільш точним та обґрунтованим можна вважати визначення Гуменюка В. Я. та Рощик І. А. – «Продуктивність – це виробнича спроможність або фактична корисність сукупності ресурсних факторів виробництва або окремого з них, що вимірюється відношенням обсягів продукції до кількості ресурсів, завдяки яким вона створена» [1].

Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею [2, c. 169]. Управління продуктивністю – це процес який передбачає стратегічне і оперативне планування і постійний контроль за ефективним використанням методів існуючої системи підвищення продуктивності [3, c. 87].

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:

1) Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми.

2) Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності – ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці.

3) Розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці (цілі і завдання програми).

4) Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності – є необхідною умовою реалізації програми.

5) Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою – необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання.

6) Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності [4, с.389-390].

Планування заходів у галузі управління продуктивністю праці – складне завдання, яке не залежить від величини і структури організаційної системи. В умовах ринкової економіки все більше працівників апарату і менеджерів різного рівня зіштовхуються з необхідністю розробки, впровадження та супроводу програм у галузі продуктивності праці. Якість процесу планування на ранніх стадіях розробки програм з удосконалення управління продуктивністю праці має істотне значення для успіху довгострокових програм управління [3, c.88].

Деякими більш специфічними цілями програм управління продуктивністю можуть бути: підвищення кваліфікації і практичного досвіду в сфері управління, планування і вирішення проблем; покращення відносин між членами колективу; створення ефективної інформаційної системи з питань продуктивності; зростання основних показників діяльності організації; пожвавлення діяльності організації та сприятливий соціально-психологічний клімат. Перевагами створення таких програм є : зростання інформованості робітників та керівництва про чинники, що впливають на продуктивність; створення зв’язку між наявними методами бухгалтерського обліку, вимірюванням продуктивності і регулярним контролем за результатами діяльності; встановлення нових конкурентних стандартів і норм; стимулювання постійної уваги до підвищення продуктивності праці; більш широке і свідоме використання персоналом методів і техніки підвищення продуктивності праці [5, с.157-158].

Отже, управління продуктивністю праці – це складне та комплексне завдання, яке потребує великих зусиль та дуже важливе для всіх підприємств та організацій. Забезпечення ефективного функціонування та конкурентоспроможності підприємства вимагає використання розробленого організаційно-економічного механізму управління продуктивності праці персоналу.

Література:

1. Гуменюк В. Я. Менеджмент продуктивності: Навчальний посібник. / В.Я. Гуменюк, І.А. Рощик. – Рівне: НУВГП, 2010. – 203с.

2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.

3. Калина А.В. Менеджмент продуктивності: Навч. посібник. / А. В. Калина, С. П. Калініна, Н. Д. Лук’янченко. - К.: МАУП, 2004. – 133 с.

4. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 560с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч.-метод . посібник / За заг . ред. Є.П. Качана . – Тернопіль: ТДЕУ , 2006. – 373 с.