Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

Ющенко Н.П.

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, Україна

Соціально-педагогічні передумови організації навчальної діяльності в школі сільської місцевості

Соціально-економічні зміни, що відбулися в сільському соціумі, вимагають розвитку професійного і культурного потенціалу села, що неможливо без комплексного відтворення кадрів на рівні кожного регіону. Характерна для села професійно-кваліфікаційна структура не відповідає сучасним науково-технічним і економічним вимогам, адже зайнятість населення чисто в сільському господарстві буде скорочуватися. Тому випускник загальноосвітньої школи сільської місцевості має володіти різноманітними вміннями та навичками, які дозволять підняти його соціальну, економічну і просторову мобільність, здатність адаптуватися до соціально-економічних умов, що швидко змінюються.

Але оновлення села має йти не лише від держави, а в більшій мірі від самих сільських мешканців. Саме вони мають знайти можливість покращити умови своєї праці та життя, творчо реалізувати свої здібності, що вимагає корінних змін у ставленні селянина до освіти, подолання протиріч, які виникли останнім часом. З одного боку – село перетворюється і набуває економічну багатоукладність, в сільській місцевості складається нова професійно-кваліфікаційна структура. З другого боку – практично зруйнована інфраструктура більшості сіл, багато сільськогосподарських виробничих об’єднань стали збитковими і знаходяться на межі банкрутства. До того ж з ростом кількості селян-фермерів, праця яких значно більше інтегрована, ніж праця в сільськогосподарських виробничих об’єднаннях, у сільській місцевості спостерігається зростання безробіття, яке супроводжується падінням рівня життя селян.

Спад виробництва, скорочення фінансування соціально-культурної, освітньої, медичної галузей, зниження рівня побутових і транспортних послуг, відсутність кваліфікованих кадрів молодих спеціалістів – все це підсилює негативні процеси в сільському соціальному середовищі.

З одного боку, стає зрозумілим, що для виходу з кризи селу необхідні висококваліфіковані спеціалісти: будівельники, спеціалісти сільськогосподарської техніки, агрономи, меліоратори, медичні працівники, працівники торгівлі й побутового обслуговування, сфери культури і звичайно ж учителі. Саме ці нові кадри мають бути не тільки носіями передових наукових ідей, а й носіями перетворень соціокультурної основи села.

З другого боку, практика показує слабку підготовку сільських школярів, їх неконкурентоздатність у порівнянні з міськими однолітками. У зв’язку з цим необхідний новий погляд на проблему вдосконалення загальноосвітньої школи сільської місцевості, нові рішення, що дали б можливість учневі здобувати знання такого рівня, які дозволили б йому продовжити навчання відповідно до своїх професійних інтересів. Адже працюють у селі в основному спеціалісти – вихідці з сільської місцевості, що підтверджується й результатами нашого дослідження. Випускники міських шкіл, які за направленням потрапляють у село, як правило відпрацьовують 2-3 роки й повертаються в місто. Тому майбутнє кадрове забезпечення різних галузей виробництва і соціально-культурної сфери села покладається на загальноосвітню школу сільської місцевості.

Дослідники сільської школи зазначають, що на організацію навчально-виховного процесу в такій школі впливають ті зміни й реформи в сільськогосподарському виробництві, що відбуваються на певних етапах його розвитку. Адже, проектування та організація навчально-виховного процесу в сучасній сільській загальноосвітній школі не може здійснюватися відірвано від реального місцевого соціального середовища. Успіх оновлення загальноосвітньої школи в сільській місцевості прямо залежить від глибокого аналізу і врахування соціально-економічних процесів і демографічних змін на селі.

У сільській місцевості в останні роки змінюється специфіка ринку праці. Якщо в недалекому минулому сільськогосподарське виробництво потребувало працівників з невисокою кваліфікацією, які виконували значні обсяги важкої ручної праці, то нинішні соціально-економічні й політичні зміни в сільському соціумі привели до зміни вимог до кваліфікації працівників. Сучасна сільськогосподарська техніка, автоматизація виробничих процесів вимагають працівників високої кваліфікації. Нові вимоги ставляться й до працівників соціальної сфери, які повинні певною мірою змінити сільський устрій життя, надавати широкий спектр послуг працівникам сільськогосподарського виробництва. Адже становлення постіндустріального суспільства вимагає зниження обсягів матеріального сектора на користь росту інформаційної сфери та сфери послуг. Підтвердженням цього є той факт, що на початку ХХ століття в сільському господарстві США працювало майже 75% робочої сили, в середині ХХ століття – 20%, за останні 50 років ця частка зменшилася ще в 8 разів і складає сьогодні від 2,5 до 3%. Подібні процеси йдуть і в більшості європейських країн. Так у Франції лише 4% населення зайняті сільськогосподарською працею порівняно з 30% в 1954 році. У той же час у торгівлі та сфері послуг у Франції зайняті сьогодні 69% всіх працюючих, тоді як у 1954 році ця цифра становила 40%.

Інший чинник становлення постіндустріального суспільства – зростання значимості інформації та знання, що ставить освіту в число головних пріоритетів життя і розвитку суспільства. Тобто в розвинутих країнах різко зростає кількість людей, які прагнуть одержати підвищений освітній ценз.

Отже, сільська школа, працюючи на перспективу, має готувати більшість своїх випускників до продовження навчання у вищих закладах освіти різного рівня акредитації, забезпечуючи висококваліфіковані кадри для розвитку як сільськогосподарського виробництва, так і соціально-культурної сфери села. Таку підготовку й покликаний забезпечити сільський вчитель.