Єрмакова Зоя Іванівна
Запорізький національний університет, здобувач
РЕЗУЛЬТАТИ
ФОРМУВАЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ З ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Актуальність проблеми. Комунікативна
підготовка викладача професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ) в процесі
курсового підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти – це не
просто збільшення психолого-педагогічних знань або накопичення комунікативних
умінь та навичок, а переорієнтація особистості педагога на постійний розвиток
професійного спілкування на гуманістичних засадах, актуалізацію власної
комунікативної компетентності, формування індивідуального стилю взаємодії. Ця
проблема розглядається на державному рівні, зокрема в Державній національній
програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Законах України «Про освіту», «Про
професійно-технічну освіту» та ін.
Проблемі
розвитку комунікативної компетентності (КК) надається увага в дослідженнях
Г. Андрєєвої, Л. Бірюк, О. Бодальова, Н. Бутенко,
Л. Виготського, Н. Волкової, Ю. Ємельянова, О. Каверіної,
О. Леонтьєва, Б. Ломова, А. Маркової, А. Мудрика,
В. Назаренко, Р. Немова, Л. Орбан-Лембрік, Л. Петровської,
Є. Рогова, К. Роджерса, А. Хуторського, та ін.).
Мета
статті:
представлення результатів формувального експерименту з проблеми розвитку
комунікативної компетентності викладачів ПТНЗ в умовах курсового підвищення
кваліфікації.
Виклад
основного матеріалу. Для представлення результатів експерименту зазначимо, що формувальний
експеримент проведено на базі Інституту післядипломної освіти
інженерно-педагогічних працівників (м. Донецьк) протягом 2011–2013 рр. Для
участі в ньому було сформовано дві групи: контрольна (КГ) та експериментальна
(ЕГ).
Формувальний
експеримент проходив у природних умовах навчального процесу і передбачав поетапний розвиток комунікативної
компетентності викладачів ПТНЗ та проводився за періодизацією курсового
підвищення кваліфікації: перший (організаційно-настановна сесія), другий (дистанційний),
третій (залікова сесія).
В
експериментальній групі, починаючи з першого заняття, реалізувалася авторська
методика розвитку комунікативної компетентності, давалися установки викладачам
ПТНЗ на засвоєння психолого-педагогічних знань. У контрольних групах навчальна
і позанавчальна діяльність здійснювалася традиційно.
На першому періоді навчання відбувалось спрямування слухача КПК:
на досягнення позитивних результатів оволодіння комунікативною компетентністю,
на досягнення високого рівня розвиненості КК, на формування адекватної самооцінки
власної комунікативної поведінки, на формування інтегральної якості – упевненість у собі як
викладачеві, що ґрунтується на якості розуміти учнів.
Другий період навчання передбачав визначення цілей та
завдань дистанційного періоду навчання викладачів ПТНЗ, активний прояв
комунікативності педагога у професійній діяльності. На цьому етапі здійснювалася практична пізнавальна діяльність викладачів
професійно-теоретичної підготовки з метою оволодіння формами, методами та
засобами розвитку комунікативної компетентності завдяки розробленої методики,
що сприяло актуалізації процесу самовдосконалення, оволодінню змістовим
компонентом системи розвиненості комунікативної компетентності. Цей етап
передбачав: здійснення самоконтролю власної комунікативної поведінки за
допомогою використання активних та інтерактивних форм занять; активізацію
діяльності викладачів завдяки виконанню самостійних творчих завдань.
На заключній
сесії (третій
етап) відбувалась систематизація та узагальнення набутого позитивного
комунікативного досвіду викладачами ПТНЗ у процесі курсового підвищення
кваліфікації. Було проведено педагогічну рефлексію, результати якої дозволили
встановити необхідність подальшого самостійного розвитку комунікативної
компетентності викладачів.
На початку
формувального експерименту було проведено констатувальний зріз, в ході якого
діагностувалися показники КК та визначалися коефіцієнти її розвиненості у
викладачів КГ і ЕГ. Кількісний аналіз
цих результатів свідчить, що в КГ і ЕГ найбільша частка викладачів (79,0%–93,5%)
продемонстрували достатній рівень розвиненості компонентів КК. Це говорить, що
викладачі ПТНЗ готові до професійної комунікативної діяльності, але метою
формувального експерименту було підвищення рівня комунікативної компетентності
викладача ПТНЗ в процесі курсового підвищення кваліфікації у післядипломній
освіті. Середній рівень був виявлений у невеликої частини викладачів ПТНЗ
(4,8%–17,7%) викладачів, лише декілька респондентів (1,6%–4,8%)
продемонстрували високий рівень, а творчий – не показав жодний респондент.
Підкреслимо, що на початку експерименту
викладачі контрольної та експериментальної груп не розрізняються за розвитком
компонентів КК. Тому в процес курсового
підвищення кваліфікації викладачів ПТНЗ, що входили до ЕГ, було впроваджено розроблену
нами експериментальну методику розвитку КК.
На
контрольному зрізі у КГ розвиток компонентів комунікативної компетентності
досяг переважно достатнього рівня. В ЕГ після впровадження
експериментальної методики більшість викладачів ПТНЗ досягли середнього рівня,
збільшилася кількість слухачів з високим та творчим рівнями, що є основним
завданням технологічного етапу розвитку комунікативної компетентності.
Нагадаємо, що навчальний
процес курсового підвищення кваліфікації викладачів в ЕК здійснювався за
інтегративним курсом «Комунікативна компетентність», в КГ – через традиційні
форми та методи навчальних дисциплін психолого-педагогічного циклу, які лише
частково розглядають окремі аспекти комунікативної компетентності педагога.
Висновок. Отже,
статистична обробка та якісна характеристика результатів формувального
експерименту дає нам змогу визнати ефективність запропонованої
експериментальної методики розвитку комунікативної компетентності викладачів професійно-технічних
навчальних закладів.
Література