Олійник Володимир Вікторович,
к.пед.н.,
докторант
ДВНЗ "Університет менеджменту освіти"
Післядипломна освіта будується на загальних для всіх основних напрямів освітньої практики соціально-економічних і педагогічних принципах. Разом з цим вона являє собою відносно відокремлену систему, специфіка якої обумовлена особливою соціальною місією, змістом завдань, що виконуються, особливостями контингенту, організаційним устроєм, взаємодією з іншими соціальними інститутами. Зазначене виділяє післядипломну освіту як специфічну сферу освітньої практики.
Будучи системою соціального порядку, післядипломна освіта як об’єкт управління значно відрізняється від інших освітніх систем, особливо стосовно їх людських компонентів. Це висуває неодмінну умову урахування її своєрідності в управлінні системою [2].
У сучасних умовах у державному управлінні післядипломною освітою в Україні ключового значення набуває надання йому властивостей обумовленості й обґрунтованості, тобто об’єктивізації, що передбачує набір дій з наповнення (насичення) елементів управління й свідомості компонентів, які управляють, суспільно актуальними запитами, реальними потребами й інтересами людей. Поряд з цим важливим є й визнання значущості зворотного процесу перетворення суб’єктивності управлінських рішень в об’єктивну дійсність, тобто процес об’єктивації, який уявляє собою: по-перше, реалізацію того, що визначене в управлінському рішенні у вигляді ідеї, задуму, моделі, проекту, програми, завдання, доручення, у реальне життя, стан об’єктів управління; по-друге, вимірювання й оцінку того, що отримане в результаті, у якому обсязі й якості відбулося досягнення цілей, що поставлені.
При розгляді специфічних особливостей післядипломної освіти як об’єкта державного управління, необхідно зосередити увагу на виділені загальних, інваріантних характеристик та ознак, які описуючи систему неперервної освіти у цілому, набувають специфічного відображення у діяльності кожної окремо взятої підсистеми, зокрема, післядипломного рівня. Вказані характеристики системи післядипломної освіти доцільно зафіксувати у таких основних категоріях:
по-перше, цілісність. Така категорія визначається як узагальнена характеристика об’єктів, що мають складну внутрішню структуру. Найбільш характерною властивістю цілісної системи є набуття нею нових інтегративних якостей, що не зводяться до суми властивостей та якостей, притаманних взятим окремо компонентам системи;
по-друге, наступність. Ця категорія визначається як неперервний зв’язок між явищами у процесі розвитку, коли нове знімає старе, зберігаючи у собі деякі його елементи. Наступність є одним із проявів діалектики закону заперечення і переходу якісних змін у кількісні;
по-третє, прогностичність. Система післядипломної освіти у цілому, кожна її ланка працює на майбутнє. Її цілі й завдання відображують не лише актуальні, але й перспективні запити та потреби в матеріальній та духовній сфері суспільного розвитку;
по-четверте, гнучкість та мобільність. Система післядипломної освіти спроможна реагувати на нові потреби суспільної практики, передбачувати їх, створювати сприйнятливі до змін структури. Це стосується зокрема, цілей освіти, змісту програм, їх типу і тривалості, форм та методів організації навчання, кадрів, що залучаються до викладацької діяльності.
Оскільки державне управління здійснюється у межах суб’єктивного фактора й заради, то при його об’єктивації до уваги мають братися соціальні результати й наслідки; переломлення виробничих, технологічних й економічних показників, в одному аспекті, через забезпечення потреби суспільства й підтримання його цілісності та динаміки, а в іншому – через задоволення запитів людей, створення сприятливих умов для їх життя, сприяння суспільному прогресу. З огляду на викладене реальні кроки щодо об’єктивації державного управління післядипломною освітою можливо здійснити лише за умови привнесення у його концептуальний масив положень концепції оптимального соціального управління.
Література
1. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Монографія. / В.Д. Бакуменко. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.]
2. Ильдеменов С. Реинжиниринг бизнес-процессов: уроки внедрения. / С.Ильдеменов, Л.Попова, С.Лобов. // Проблемы теории и практики управления. – 2004. – №5. – С. 79-85.
3. Сиченко В.В. Механізми регулювання системи освіти: сучасний стан та перспективи розвитку : монографія / В.В. Сиченко. – Донецьк : Юго-Восток, 2010. – 400 с.