Педагогічні науки 6. Соціальна педагогіка

К. п. н. Кабусь Н. Д.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Україна

Соціальна група як об’єкт та суб’єкт соціально-педагогічної діяльності в контексті сталого розвитку суспільства

Реалізація стратегії сталого розвитку цивілізації як основного орієнтира третього тисячоліття, що передбачає збалансований поступальний екологічний, економічний та соціальний прогрес світової спільноти протягом тривалого часу, збереження стабільності соціальних і культурних систем та їх подальше поліпшення потребують об’єднання зусиль різних соціальних груп (зокрема дітей, молоді, дорослих, людей старшого віку, сім’ї, громади, нації) як ключових ланок забезпечення сталості в усіх напрямах суспільного розвитку, проте нині означені групи самі не характеризуються цілісністю й гармонійністю власного існування. Останнім часом спостерігається посилення деструктивних тенденцій і негативних соціальних проявів, серед яких набули поширення різні види залежності, схильність до саморуйнівної, деліквентної, асоціальної поведінки, непорозуміння, недоброзичливість, жорстокість, агресивність, безвідповідальність, нездоровий спосіб життя та інші відхилення, загальними для яких є деформація соціальних зв’язків, неусвідомлення себе відповідальним суб’єктом людства, країни, нації, родини, власного життя.

Вагомий внесок у вирішення означених проблем може зробити соціальний педагог як фахівець у галузі соціального виховання, що в професійній діяльності взаємодіє з представниками майже всіх соціальних груп – як позитивно спрямованих, так і проблемних та «груп ризику». Слід відзначити, що соціальна група є важливим об’єктом соціально-педагогічної діяльності – соціальний педагог працює з дітьми та дорослими, хворими і здоровими, важковиховуваними й обдарованими, благополучними та «групами ризику», з сім’єю, колективом, громадою, сприяючи профілактиці явищ дезадаптації, корегуванню соціальних відхилень й реабілітації осіб, що перебувають в складних життєвих обставинах.

У цьому контексті стає очевидним, що актуальною є зміна акцентів, основних стратегічних орієнтирів у професійній діяльності соціального педагога з вирішення численних соціально-педагогічних проблем різних соціальних груп на стимулювання їх до сталого розвитку, що передбачає стійкий гармонійний безконфліктний прогрес соціальної спільноти на засадах гуманізму, діалогу та співпраці, здатність до взаємодопомоги, самовідновлення й удосконалення, спільної продуктивної діяльності, соціальної творчості з метою позитивного соціокультурного розвитку суспільства.

Це зумовлює необхідність розробки й реалізації ефективних засобів, що сприятимуть зміні свідомості людини від споживання та індивідуалізму до творення переважно в духовній сфері та позитивної взаємодії з навколишнім світом, примноження матеріальних і духовних цінностей; формуванню планетарного світогляду й ноосферного мислення особистості як відповідального соціального суб’єкта; нових позитивних моделей життя на основі коеволюції людини, суспільства та природи, здатності до життєдіяльності на засадах ортобіозу; становленню стійкої індивідуальної та суспільної позиції особистості як представника родини, громади, нації, держави, що може забезпечити її сталу динаміку, перехід на якісно новий рівень соціальності, індивідуальну самореалізацію та розвиток середовища існування; усвідомленню свого призначення та сутності як суб’єкта і творця власного й суспільного життя. Все це сприяє зміні свідомості особистості щодо усвідомлення єдино можливої лінії досягнення успіху через гармонійну взаємодію з соціумом, культурою, природою, світом загалом.

На початковому етапі особливого значення в досліджуваному контексті набуває соціально-педагогічна діяльність з дітьми та молоддю (щодо сприяння усвідомлення ними власного призначення, позитивного особистісно-соціального розвитку, професійного самовизначення, стимулювання до активної участі в суспільному житті через широкомасштабну пропаганду й долучення до волонтерського руху, діяльності громадських організацій), а також з родиною (підвищення значущості й стабільності сім’ї як соціальної групи, котра є важливим інститутом соціального виховання підростаючого покоління), організацію їх спільної діяльності, поступове широке залучення інших соціальних груп, зокрема дорослих, людей старшого віку, громади.

Діяльність соціального педагога зі стимулювання соціальних груп – як позитивно спрямованих, так і проблемних на рівень сталого розвитку передбачає організацію й управління означеним процесом з планомірним переведенням представників різних соціальних груп на рівень самоорганізації й самоуправління. Поступово вони стають дійсним суб’єктом суспільних перетворень – здатними до взаємодопомоги й самостійного вирішення власних проблем, самовідновлення і самореабілітації; виявлення пріоритетів і завдань власного та суспільного розвитку, прогнозування його перспектив; визначення та усунення причин деструктивних змін, закріплення конструктивних; об’єднання зусиль різних соціальних груп, соціальної творчості для досягнення значущих цілей; усвідомлюють цінність соціальної солідарності – взаємопідтримки, співробітництва, консолідації, що забезпечують позитивну внутрішньо- та міжгрупову взаємодію й сприяють як стійкому розвиткові особистості в межах групи, так і вдосконаленню самої соціальної групи, її вихід на вищий рівень розвитку, що в цілому вможливлює сталий прогресивний розвиток суспільства.

Таким чином, означена діяльність забезпечує максимальне застосування позитивного потенціалу всіх членів суспільства, долучення представників різних соціальних груп до створення загального добробуту; соціальна група набуває особливого значення і цінності в сучасному світі як спільнота, що має значний можливості для збереження, збагачення та розвитку культури і суспільства, а її сталий позитивний розвиток є одним з провідних факторів впливу на світові й цивілізаційні процеси.