Сайченко Віталій Олександрович

студент групи П-42 Київського фінансово- економічного коледжу НУДПС України

Науковий керівник: викладач Київського фінансово-економічного Коледжу Національного університету ДПС України

Яфонкіна Ірина Петрівна

Проблеми України з точки зору філософії

Суспільні зміни, що відбуваються в українському суспільстві на протязі двадцятиріччя незалежного існування України як самостійної держави, не приносять задоволення, викликають дискусію в суспільстві, щодо якості та спрямування. Тим самим роблячи актуальним звертання до філософського осмислення пройденого шляху, до світового досвіду в царині людського буття, до спадщини мислителів, які розробляли й обстоювали ідеї, утілення яких дозволило в багатьох країнах організувати суспільство на засадах правової держави, що з одного боку обстоює права людини як індивіда, а з іншого боку гарантує загальне право на захищене існування суспільства. Сьогодення вимагає від представників філософської, політичної й правової науки ретельного дослідження проблем, пов’язаних із суспільними ідеалами, які втілюють вистраждані сторіччями уявлення про справедливість та цінність життя кожної людини, моральність її вчинків та уявлень. Саме суспільна мораль на сьогодні знаходиться в умовах глибинної трансформації, яка при перебільшенні індивідуального над суспільним загрожує знищенням і самого індивідуального.

Цілий ряд представників філософської думки, а саме Демокрит, софісти Антифронт, Каллікл, Лікофрон, представники класичного періоду давньогрецької філософії Сократ, Платон, Аристотель, елліністи Епікур та інші, більш пізні філософи одночасно стали творцями політичних та правових учень. Спираючись на які, ми могли б знайти обґрунтовану відповідь на нагальні проблеми українського суспільства.

Метою моєї роботи являється проаналізувати погляди філософів і знайти ті, які сприяли б перетворенню України на сучасну європейську державу, що утримується від крайнощів, захищає права і свободи своїх громадян, убезпечує своїх громадян від перебільшення як ролі держави, так і індивідуалізму.

Проаналізувавши відомих філософів мені найбільше сподобалися погляди Конфуція, Арістотеля, Джона Локка і Григорія Сковороди.

Ототожнюючи суспільство з державою, Конфуцій приділив велику увагу питанням "правильного" державного устрою. Держава не може нормально функціонувати, якщо люди не будуть виконувати своїх обов'язків, тому що в цьому механізмі все взаємопов’язане, держава захищає і допомагає людям, а вони в свою чергу допомагають державі.

Демокріт робить одну з перших спроб визначити виникнення та становлення людини, людського роду та суспільства як частину природного процесу світового розвитку. Відповідність природі важлива теза для розуміння сутності людини. Баланс між природнім та суспільним в людині лежить в основі її успішного існування та розвитку. Перебільшення однієї із сторін знищить людину.

Софіст Лікофрон вважав появу держави як результат договору людей між собою про взаємний союз. Закон він також трактував як простий договір, «просто гарантією особистих прав». В основі цієї концепції лежить уявлення про природну рівність людей, а отже й рівність їх «особистих прав».

Сократ висунув вимогу компетентного правління, а отже стояв на протилежній позиції – між людьми немає рівності – правити має найбільш обізнаний в управлінні.[1] З чим ми не можемо не погодитись.

Платон в своїй роботі «Держава» дав визначення демократії як хибної форми правління, що вважає свободу вищим благом, яке в гіпертрофованому вигляді приведе до руйнації цієї форми правління.[2] Тобто абсолютизація свободи є руйнівною для держави – ця думка є вкрай важливою для нас, адже на протязі віків українці не маючи свободи, віддавали всі сили на боротьбу за неї. Отримавши її необхідно усвідомити, що безмежність свободи зруйнує нашу державу.

В роботі «Закони» Платон рекомендує законодавцю притримуватись помірності, обмеживши з одного боку, владу правлячих, а з іншого боку – свободу підлеглих.[3] Ця теза на наш погляд має суттєве значення для нашої країни.

Аристотель у своїй роботі «Політика» вважав, що держава – результат природного розвитку. Але держава – вища форма спілкування, що обіймає всі інші форми спілкування. Людина як істота політична по своїй сутності саме в державі завершує свій генезис. Політичне управління - це правління закону, а не людей: правителі, навіть найкращі, підлягають почуттям та афектам, закон же – «урівноважений розум».[4] Саме розуміння закону, як необхідного регулятора прав та обов’язків людини має стати домінуючим в нашій країні, чого нажаль зараз ми не спостерігаємо.

У цілому ж мислитель відстоював ідею першості держави перед особистістю. У його працях держава мала широкі права стосовно людини, питання ж про права людини стосовно держави взагалі не ставилися. У своїй праці «Нікомахова етика» він закликає дотримуватись «золотої середини», тобто утримуватись від крайнощів».[5] Без золотої середини не можливе функціонування держави, вона просто розвалиться.

Джон Локк захищав природні права людини. До них відносив власність, що трактувалася досить широко: 1. Право на власну особистість (індивідуальність). 2. Право на свої дії. 3. Право на свою працю і його результати. Саме праця відокремлює "моє", "твоє" від загальної власності. Обґрунтування приватної власності було спрямоване проти зрівняльних теорій і вчень. У природному стані усі рівні, вільні, мають власність. (З появою грошей з'явилась нерівність.) Природний стан - не стан миру, безпеки і доброзичливості. Закон природи пропонує мир і безпеку. Однак будь-який закон має потребу в гарантіях. Природні закони, як і будь-які інші, забезпечуються покаранням порушників закону. Найважливіша гарантія закону і законності - це невідворотність покарання.

Для створення гарантій природних прав і законів, вважав Локк, люди відмовилися від права самостійно забезпечувати ці права і закони. У результаті суспільної угоди гарантом природних прав і свобод стала держава. Вона одержала можливість і право: 1. Видавати закони. 2. Використовувати силу суспільства для застосування цих законів. 3. Налагоджувати відносини з іншими державами.

Держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир і безпека). Держава не повинна зазіхати на ці права. У природних прав мають бути надійні гарантії. Головна небезпека для природних прав і законів випливає з привілеїв, особливо з привілеїв носіїв владних повноважень. Він засуджував абсолютну монархію, через те що немає ніякого додержання природних прав людини. Можна зробити з його поглядів висновок, що він був прихильником взаємозалежності, і взаємодопомоги між людиною і державою.

Проаналізувавши ідеї Г. Сковороди, варто звернути увагу на те, що мислитель глибоко засуджував феодальну систему, із її правом та судочинством і визнавав волю найбільшим надбанням людини.[6]

Суспільно-політичним ідеалом Г.Сковороди була республіка (суспільний компроміс), де відсутні майнова нерівність, гноблення людини людиною, закони гарантують рівні права всім громадянам, а республіканський устрій забезпечує умови для чесної праці усім вільним людям відповідно до їх здібностей і нахилів.[7] Визнаючи об'єктивну необхідність в державі, мислитель засуджував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Принцип "схильності" був проголошений Г. Сковородою як головний принцип республіканського устрою. Він означав необхідність для всіх громадян займатися тільки тією працею, до якої у них є природні здібності. Кожен в республіці повинен займатися "різною" працею .

Таким чином, Сковорода накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини, котру він розглядав як мірило правди. Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, честі і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.

Григорій Сковорода палко відстоює рівність між людьми, право кожного незалежно від соціального становища на щастя і свободу.[8] Шлях до ідеального суспільства, де всі рівні, вбачав у вихованні через самовиховання, на основі праці відповідного життєвого покликання. Право закладено у "сродній праці".

Проаналізувавши філософські погляди відомих філософів, можна зробити висновок, що для України найбільш підходящим є «золота середина», поєднання прав і обов’язків людей і держави, дотримання і виконання законів, демократичні закони гарантують свободу. Людина не може бути повністю незалежною від зовнішніх природних та суспільних умов. Це означає, що вона має відносну свободу. При цьому, зрозуміло, її рівень свободи залежить від міри свободи суспільства, в якому вона живе. Тільки тоді наша держава зможе нормально функціонувати, і виконувати своє природне призначення, адже держава це продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Держава має вкладати гроші в розвиток людини, а вона принесе користь для цієї держави. Тому потрібно забезпечувати права, виконувати обов’язки як людині так і державі, суворе дотримання і виконання законів дасть можливість процвітанню, бо у стабільній державі, що динамічно розвивається і людина розвиватися успішно.

Література:

1. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, стереотип. Под общ. ред. члена-корреспондента РАН, доктора юридических наук, профессора В. С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 736 с.

2. Платон Діалоги Платона «Держава» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/plato01/26gos01.htm

3. Платон Діалоги Платона «Закони» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/plato01/26gos01.htm

4. Аристотель Политика Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 4. – М.: Мысль, 1983. С. 376–644. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://grachev62.narod.ru/aristotel/arpol1.html

5. Аристотель Нікомахова етика. В.Ставнюк (переклад з давньогрецької, коментарі), 2002 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm

6 . Історія вчень про право і державу : Навчальний посібник / Демиденко Г. Г. - Харків: Консум, 2004.- 432 c.

7. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.ukrlit.vn.ua/making4/ 636.html

8. "Історія України в особах IX-XVIII ст.". Київ, вид. "Україна", 1993. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://spilka.uaweb.org/library/skovoroda.html