Философия / 6.Философия науки

К. ф. н. Василенко І.Л., д. ф. н. Афанасьєв О.І.

Одеська національна академія зв’язку ім.О.С.Попова

Одеський національний політехнічний університет

Що засвоюють бакалаври?

Відповідь на питання, що винесене в назву, здається на перший погляд очевидною. У всякому разі, в навчальних планах і програмах детально прописано, що повинен засвоїти, знати і вміти студент після вивчення кожного предмета і в цілому в результаті навчання. Менш очевидно те, що вчиться майбутній фахівець далеко не тільки цьому і засвоює не тільки те, що передбачено програмами навчання.

Сміємо припустити, що набагато більший обсяг інформації, явного і неявного знання, цінностей та переконань засвоюється студентом «між рядків», не обов’язково в результаті навчання, хоча і під час навчання також. Наприклад, під час лекції засвоюється не тільки матеріал предмету, який викладається, але й манери викладача, що відображають той чи інший культурний рівень як даної людини, так і суспільства і навіть епохи з усіма плюсами і мінусами. Під час занять і поза цим процесом явно і неявно засвоюються способи розгортання знань, норми обґрунтувань, деяка система вірувань від релігійних уявлень до неявної міфології, моральні та естетичні цінності та багато іншого, хоча нічого з цього в учбових планах не прописано і явно не артикулюється, але представлено насамперед у величезній кількості вимовлених і не вимовлених наративів. Загалом відомо, що наративи представляють собою найважливіший засіб трансляції культурних норм, цінностей, стереотипів, новацій тощо. Але як це відбувається в конкретному культурному середовищі, зокрема, університету? Лише останнім часом нарратологія починає проливати світло на цей процес. Щось молоді люди будуть наслідувати, щось виключати з наслідування. Цього «щось» неймовірно багато, це величезний пласт культури, без якого неможливо спілкування, взаєморозуміння, поведінка, саме життя.

Інший величезний масив культури являють собою способи організації звичайного життя саме студентів: що і як вони роблять в університеті, дома, у вільний час. Ці способи абсолютно не такі як були до цього, коли вони ходили в школу, і не такі, як у їхніх однолітків, що працюють на підприємствах, служать в армії або відбувають термін у в'язниці. Між іншим, крім названих чотирьох культурних сфер, нічого іншого суспільство запропонувати не може випускнику школи. Хоча норми, звичаї з різних сфер культурного життя взаємодіють, впливають один на одного з урахуванням суспільних потреб та просто моди, вони істотно різняться. Особливий студентський світ, знайомий майже кожному, наукою освоєний не дуже добре. Ми смутно уявляємо собі ту величезну кількість наративних форм та каналів соціалізації, які переважно саме в студентські роки формують технічну, творчу, управлінську, а також значною мірою військову, злодійську та інші еліти. Схоже, що знання та вміння, задекларовані в навчальних планах, тут не на першому місці, хоча, зрозуміло, і не на останньому.

Видається, що важливим, якщо не вирішальним, чинником для формування особистості людини, іменованого бакалавром, є не стільки засвоєні їм спеціальні професійні уміння і навички, скільки стиль його студентського життя: коло і характер спілкування, вибудовані відносини з оточуючими, засвоєна література, причому не тільки спеціальна, тобто все те, що формувало його ідеали і цінності. Мабуть, визначальні особистісні риси складаються саме в ці роки. Для порівняння можна відзначити, що в культурно-особистісному плані магістратура додає до бакалаврату вельми мало, хоча, звісно, в плані поглибленої спеціалізації у неї потенціал дуже високий.

Слід також зазначити, що рівень соціалізації, як, можливо, і інтелектуальний рівень, формується в наш час досить довго. Якщо в XIX столітті хлопець відразу після гімназії був готовий виконувати цілий ряд державно-управлінських чи господарських обов'язків, то зараз про таку готовність до отримання ступеня бакалавра говорити важко. Зрозуміло, це пов'язано не з якоюсь особливою інфантильністю сучасної молоді, а з набагато складнішім громадським життям, значним збільшенням необхідної до засвоєння інформації тощо.

Звідси випливає ряд висновків. По-перше, бажано, щоб якомога більше випускників шкіл продовжували навчання в вузах. У цьому зв'язку значне скорочення кількості останніх було б невиправданою мірою. Міркування про те, що так багато вузів країні не потрібно виходять з невірної неявної посилки про високий рівень випускників вузів щодо потреб країни. Але в даний час це не так. Сучасний бакалаврат цілком співвідноситься з середньою освітою столітньої давності не стільки в плані особистісного рівня, скільки в плані відповідності господарським, управлінським та іншим потребам країни. По-друге, ту роль інтелектуальної еліти, яку в XX столітті виконували випускники вузів, зараз повинні виконувати випускники магістратури та аспірантури. По-третє, повинні змінитися вимоги як до магістратури, рівень якої дійсно потрібно підняти істотно вище бакалаврату, так і вимоги до бакалаврів. З одного боку, бакалаврам не потрібна занадто вузька спеціалізація, а з іншого - потрібно збільшити кількість предметів, які розширюють їхній кругозір, причому не тільки загальноосвітніх. Для цього в багатьох вузах вже є відповідні умови. Наприклад, в технічних вузах нерідко відкривають гуманітарні факультети, де готують соціологів, культурологів, документознавців, фахівців з піару та реклами тощо. Не важко організувати обмін тими чи іншими гуманітарними і технічними курсами. Головне зрозуміти, що бакалавр повинен бути не якомога більш вузьким фахівцем, а добре освіченою і висококультурною людиною. Представляється очевидним, що навчання у вузі суттєво переважає в плані становлення культурного рівня інші форми діяльності. По-четверте, треба зосередити теоретичні зусилля на вивченні тих культурних кодів, норм та цінностей, що явно та неявно засвоюються у студентському середовищі поряд з професійними уміннями і які незабаром будуть визначати суспільне життя. Можливо тоді деякі з них вдасться скерувати у потрібне цивілізаційне русло або, навіть, виховати нові. Адже успіх та невдача економічних, політичних та інших реформ, як свідчить приклад різних країн, безпосередньо залежить від наявності певних цінностей та культурних кодів.