Економічні науки/10.Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Блохіна О.М.

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Аналіз ринку трудових ресурсів України

Трудові ресурси – найважливіша складова діяльності будь – якого підприємства. Саме трудові ресурси підприємства є невичерпним резервом підвищення ефективності діяльності підприємства, важливим стратегічним потенціалом, що впливають на його конкурентоспроможність, визначають напрями подальшого розвитку.

До трудових ресурсів належать:

- населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

- працюючі особи пенсійного віку;

- працюючі особи віком до 16 років.

Головним джерелом робочої сили є працездатне населення регіону. Чисельність його в перспективі може змінюватися у залежності від демографічних, економічних і соціальних умов. На формування ринку трудових ресурсів країни великий вплив має демографічна ситуація, для якої характерні стійка тенденція до зниження частки населення працездатного віку, стабілізація частки дітей і зростання осіб, що старші працездатного віку. Тобто відбувається процес "старіння" населення.

Основним моментом для оцінки та прийняття рішень у сфері розвитку кадрового потенціалу є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Слід зазначити, що з переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин набирає більшої ваги та актуальності, оскільки робоча сила має вартісну оцінку та є конкурентною на ринку праці.

Протягом 2005 – 2007 років у державі спостерігалося деяке поліпшення ситуації на ринку праці. Чисельність зайнятих у цілому по країні зросла на 0,6% порівняно з відповідним періодом 2007 року та становила 20,5 млн.осіб. Зростання було обумовлене збільшенням кількості працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих становив 15,3%. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності скоротилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

Чисельність безробітних зменшилась на 11,4% і становила 2,2 млн.осіб. При цьому рівень безробіття також скоротився з 11,0% до 9,8% економічно активного населення. Істотно знизився рівень безробіття серед молоді. Рівень зареєстрованого безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс із 4,8% до 6,5% станом на 1 січня 2007 року та вдвічі перевищив аналогічний показник (2,9%) у міській місцевості. Однією з позитивних тенденцій зареєстрованого ринку праці за останні 12 місяців було скорочення довготривалого безробіття. Так, кількість безробітних, які станом на 1 січня 2007 року перебували на обліку понад один рік, зменшилася більш ніж на чверть (26,8%). Середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2005 року скоротилася з 9 до 8 місяців [2].

Станом на 1 січня 2008 року потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис.осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. При цьому приріст потреби у працівниках на підприємствах приватної форми власності складав 62,3%, державної – 24,0% і колективної – 27.6%. На одну зареєстровану вакансію претендувало, наприклад, у Рівненській і Тернопільській областях 33 незайнятих громадян, в Івано-Франківській – 25, Херсонській – 24, Закарпатській та Черкаській –по 21, Вінницькій – 20, Львівській та Чернівецькій – по 19, тоді як у Києві та Севастополі 1 [2].

З урахуванням ситуації на ринку праці Кабінет Міністрів України та органи виконавчої влади на місцях у 2008 році мають спрямувати зусилля на запровадження дієвих стимулів ліквідації прихованого безробіття та створення нових робочих місць; забезпечення гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств; підтримку підприємства та само зайнятості населення; розширення практики громадських робіт; підвищення гнучкості ринку праці.

Відповідно до звернення Президента України до народу основними завданнями на поточний період є:

- опрацювання та запровадження економічних механізмів заохочення роботодавців для створення додаткових місць для молоді;

- створення юридичними і фізичними особами 350 – 420 тис. нових робочих місць;

- зменшення середньої тривалості зареєстрованого безробіття не менше як на 1 місяць;

- забезпечення працевлаштування через державну службу зайнятості не менше як 830 тис. безробітних громадян;

- залучення до громадських робіт не менше як 340 тис. незайнятих і безробітних громадян;

- збільшення розміру мінімальної допомоги у зв’язку із безробіттям.

Зберігається значна диференціація між рівнями заробітної плати працівників різних видів економічної діяльності. Співвідношення найбільшого розміру заробітної плати працівників, зайнятих в фінансових установах (976,14 грн.), та найменшого її рівня у сільському господарстві (177,82 грн.) склало 5,5 разів, що майже на рівні минулого 2006 року. Розмах варіації рівня заробітної плати серед регіонів становив 2,7 рази.

За останні 4 роки спостерігається стійка тенденція до зростання прошарку середньооплачуваних та високооплачуваних працівників. Питома вага тих, хто отримував заробітну плату понад 500грн. зросла від 5,6% у 2002році до 25,0% у 2007році. І навпаки, питома вага працівників, які мали заробітну плату не вище рівня офіційно встановленого мінімального його розміру, за цей період зменшилася у 3 рази.

Водночас серед 10,8 млн. працівників України, які відпрацювали 50% і більше тривалості робочого часу, встановленого на грудень, майже кожному шостому працівникові було нараховано заробітну плату, що не перевищує розмір мінімальної. Нарахована заробітна плата майже двох третин працівників, зайнятих в економіці, не перевищувала прожиткового мінімуму (450 грн.). Практично припинився процес погашення заборгованості із заробітної плати. У 2007 р. сума боргу зменшилася лише на 6,9%.

Як підсумок, у 2005-2007 рр. не було досягнуто відчутних позитивних зрушень у вирішенні головного завдання соціально-економічних перетворень - зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки. Незважаючи на реалізацію у 2007 р. окремих заходів соціального захисту в напрямі посилення адресної підтримки найбільш вразливих верств, не вдалося досягти зменшення диференціації населення за рівнем добробуту. Рівень бідності у 2007 р. був на 0,1 відсоткового пункту нижче, ніж у відповідному періоді 2006 р. (27,9%), рівень крайньої бідності знизився з 15,1% до 15,0%. Водночас зберігалася тенденція до зростання співвідношення сукупних витрат 10% найбільш і найменш забезпеченого населення, яке досягло 7,1 разу за 2007 р. проти 6,9 разу у 2006. З урахуванням тінізації доходів рівень диференціації населення за рівнем доходів в Україні є значно вищим. Варто зазначити, що частка сукупних ресурсів домогосподарств, яка складається з доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості, у 2007 р. становила всього 3,1%. У структурі сукупних ресурсів домогосподарств лише 0,8% складають доходи від акцій, відсотки за вкладами та доходи від здачі нерухомості в оренду. Насправді, за оцінками експертів, зазначені доходи є набагато вищими [4 ]$.

В останні роки не було вжито достатніх заходів щодо реформування чинної системи пільг і субсидій, що не сприяє подоланню диференціації, не забезпечує підтримку найменш захищених верств населення. 10% найбільш забезпечених домогосподарств отримали пільги і субсидії у чотири рази більше, ніж 10% найменше забезпечених.

Про низький рівень життя населення свідчить структура сукупних витрат домогосподарств. У 2007 р. 60,5% їхньої загальної суми припадало на харчування (у попередньому році - 62,2%). У Чехії та Польщі такий рівень близький до 30%, у Німеччині - 16,2%, Франції - 13,8% [2].

Дуже напруженою залишається ситуація з виробничим травматизмом. В Україні щорічно відбувається близько 25 тис. нещасних випадків, з них , 1200 - з летальним наслідком. Порівняно з минулим роком кількість постраждалих зменшилася на 4,5 тис. осіб, з летальним наслідком - на 110 осіб.

Досвід останніх років свідчить, що застосовуючи лише чинні механізми соціальної політики, докорінно змінити ситуацію неможливо. Необхідні:

- глибока соціальна переорієнтація економіки;

- рішуче подолання її тонізації;

- активне запровадження моделі не просто ринкової, а соціально орієнтованої ринкової економіки.

Література:

1. Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова конкурентоспроможності підприємства //Актуальні проблеми економіки. – 2007. -№2. – С.54-59

2. Кирич Н. Ефективне використання трудових ресурсів як фактор стабілізації функціонування підприємств //Україна: аспекти праці. – 2008. -№3. – С.39-42

3. Сай І.А. Особливості формування трудових ресурсів в економіці //Економіка і держава. – 2008. -№2. – С.103-104

4. Статистичний щорічник України за 2006 рік.: Довідкове видання. –К.: держкомстат України, 2007. – 645 с.

5. Таряник О., Колмакова О. Основні фактори, що впливають на трудову мобільність та економічну активність населення //Україна: аспекти праці. – 2008. -№3. – С. 42-45