Опанасенко В.М.
Асистент кафедри історія
економічних вчень та економічної історії Київського національного економічного
університету ім. В.Гетьмана.
Цивілізаційний підхід в
дослідженні ґенези господарської діяльності.
В процесі історичного розвитку
людства спостерігається відносно стійка кореляція між явищами економічної,
соціальної, політичної, культурної, релігійної та інших сфер. Послідовне
застосування принципу виділення вузлових етапів всесвітньої історії, базується
на визначені тих моментів, у яких спостерігається взаємозалежні принципові
трансформації основних сфер життєдіяльності людей, що призводить до досить
істотного перегляду традиційних уявлень про її етапи. В результаті з’являється
теоретичний підхід, в основу якого покладена цивілізаційна парадигма осмислення
соціально-економічного розвитку людства.
Згідно з Ф. Броделем, цивілізація - це простір, культурна зона,
сукупність культурних характеристик і феноменів [2, с. 43]. Відомий
американський соціолог І. Валлерстайн визначає цивілізацію як специфічну
концентрацію світогляду, звичаїв, структур і культури, як матеріальної, так і
духовної, котра формує певне історичне ціле і існує поряд з іншими різновидами
цього феномена, хоча й не завжди одночасно.
Досліджуючи
цивілізаційний підхід український вчений-філософ Бойченко І.В. виділяє три
філософсько-історичні теорії, що, на його думку, відіграли роль ключових у
розробці цивілізаційного підходу як саме некласичного. Це, по-перше, теорія
культурно-історичних типів М.Я. Данилевського, по-друге, морфологія історії О.
Шпенглера та по-третє, історіософія
А.Дж. Тойнбі [1, с. 260].
Аналізуючи
вищезазначені підходи, потрібно звернути увагу на особливість підходу А.Дж.
Тойнбі. Основну ідею яку виділяє англійський вчений у розвитку світових
цивілізацій є закон «Виклик – Відгук». За яким прогрес чи регрес цивілізації
пов'язаний з адекватністю «Відповіді» регіонального соціуму на «Виклик»
історичної ситуації. Саме народження цивілізації відбувається спонтанно за
наявності двох необхідних умов: стимулюючої ролі оточуючого середовища –
«Виклик» і наявності у соціуму творчої меншості, спроможної сформулювати
«Відгук» на «Виклик». А. Тойнбі виокремлює п'ять основних типів «Викликів»: виклик суворих країн; виклик нових
земель; виклик історичних ударів; виклик тиску; виклик утисків. Тобто, вчений
відзначає, що зародженню цивілізації найбільше сприяють несприятливі зовнішні
умови.
Для розуміння картини формування
цивілізаційного підходу потрібно
акцентувати увагу і на ідеї М. Данилевського про закони історичного розвитку. М. Данилевський
сформулював п'ять законів історичного розвитку, заснованих на ідеї
культурно-історичних типів. Закон
перший говорить, що всякий народ представляє свою самобутню цивілізацію.
Це співзвучно з положенням видатного вітчизняного історика і політичного діяча
Михайла Грушевського, який зазначав, що народ – зі своїми ідеалами й
намаганнями, зі своєю боротьбою, успіхами й помилками – єдиний герой історії [3,
с. 3]. Згідно другому закону, цивілізація
не може утворитися й функціонувати без політичної незалежності. Третій закон стверджує, що
цивілізації не передаються від одного народу до іншого, а лише впливають один на одного.
Цивілізація
тільки тоді розвивається, констатує четвертий
закон, коли народи,
котрі є її складовою об'єднані у федерацію. Закон п'ятий формулює суть круговороту цивілізаційного розвитку [4, с.
13].
Цивілізаційна характеристика
суспільства виділяє в ньому такі риси, як самобутність, тобто відносно
відокремлене самостійне існування, внутрішню структурованість,
самоорганізованість, наявність внутрішніх джерел саморозвитку, особливі
духовно-культурні цінності, що утворюють ядро і відбивають цілісність
суспільства.
Однією з особливостей
цивілізаційного аналізу є використання принципу системності у науковому
дослідженні. Цивілізація виступає
як система, тобто комплекс взаємопов’язаних елементів, які утворюють цілісність
з притаманними їй ознаками, серед яких основним є організованість, наявність
інтеграційних властивостей і функцій, спільна мета, саморухомість, саморозвиток,
саморегульованість, здатність відтворювати відсутні елементи, стійкість і
стабільність.. Цей комплекс становить особливу єдність із зовнішнім середовищем
і є елементом більш високого порядку. Всі елементи цивілізаційної системи, такі
як політична, духовно-культурна, соціальна та
господарська, у свою чергу, виступають як підсистеми більш низького
порядку.
Цивілізаційний підхід дає
можливість здійснити аналіз внутрішніх зв’язків між історичними фактами та
процесами. В центрі дослідження знаходиться розвиток людини, що є невід’ємною
складовою еволюції суспільства і людства в цілому. При цьому аналіз виконується
з позиції цілісності суспільства, єдності історичних витоків розвитку людства і
цивілізаційних особливостей кожного суспільства. Відображення у наукових
поняттях і категоріях історичного процесу розвитку, обґрунтування залежностей
що характеризують тенденцію розвитку надає історичним дослідженням нової якості,
перетворює їх в історико-генетичний аналіз.
Займаючи центральне
місце в цивілізаційній парадигмі, людина є центром поєднання всіх
цивілізаційних елементів. Але механізм дії цивілізаційних складових виражається
лише у взаємодії людини з суспільством через взаємодії влади та власності, а
також через мотиваційний механізм господарської діяльності.
Проміжним елементом між
цивілізацією та господарюванням виступає конкретно визначена культура, котра
уособлює в собі менталітет та релігійні особливості певного соціуму. А також
виступає базовим фактором зберігання знань конкретного суспільства.
Господарська система має наступні
характеристики, які формуються під впливом цивілізації та культури певного
суспільства: рівень розвитку поділу праці, техніки, технології; форму власності
на засоби виробництва та суспільного статусу людей, які беруть участь у їх
використанні; характер влади та особливості впливу держави; особливість
суспільних умов перебігу господарських процесів; наявністю ресурсної бази.
Отже,
різноманіття господарського життя та його практичного використання, способів і
форм його організації, коли один спосіб господарювання існує поряд з іншим, а
старий змінюється новим, коли на одному господарському просторі існують різні
способи господарювання, а один і той же спосіб господарювання може
реалізовуватись на різних господарських просторах, коли на одному і тому ж
просторі має місце справжня боротьба між способами господарювання, коли один
спосіб стає переможцем і знищує інший, то це показує, що саме на основі
трансформації господарських типів, людство пристосовується до постійних змін у
навколишньому середовищі, де ведеться боротьба як між людиною і середовищем
життєдіяльності, так і між людьми за ресурси і блага для задоволення власних
потреб. Саме за допомогою праці, котра виступає елементом господарської
діяльності людини, яка якісно змінюється, тим самим змінюючи і сам спосіб
людського господарювання.
Література:
1.
Бойченко І.В.
Філософія історії: Підручник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 723 с.
2.
Бродель Ф. Время мира. Материальная цивилизация,
экономика и капитализм. XV - XVIII вв. - М: Прогресс, 1992. - Т. 3.
3.
Степико М.Т.
Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи (філософсько-методологічний
аналіз). – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 251 с.