Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н., Богацька Н.М., Закревська А.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Фактори, що впливають на економічну активність населення та трудову мобільність

Праця є найважливішою діяльністю людини, у процесі якої вона видозмінює предмети природи і пристосовує їх до задоволення власних потреб. Це природна необхідність, неодмінна умова існування людей, від ефективності якої залежить добробут нації. Реалізації організаційних заходів щодо покращення функціонування ринку праці, підвищення рівня зайнятості населення і запобігання безробіття, значно сприяють високі мобільність і активність населення.

Актуальність даної роботи очевидна, адже за умов ринкової економіки безпосередньо вплинути на переміщення трудових ресурсів певної якості майже неможливо, тому важливим є вивчення всіх факторів, які мають вирішити цю проблему та покращити трудову активність населення і зробити можливим рух трудових ресурсів. Наявність мобільної робочої сили, дає можливість підприємствам приймати на роботу висококваліфікованих робітників, що сприяє адаптації господарюючого суб’єкта до змін ринкової кон’юнктури. Для працівника трудова мобільність – це можливість працевлаштуватися на новому робочому місці, яке найбільш відповідає його потребам.[1]

Існування в економіці країни безробіття, невідповідність рівня заробітної плати працівників їх освіті та кваліфікації, незадоволеність змістом праці, відсутність кар’єрного зростання призводять до активізації трудової мобільності населення. Основні фактори від яких залежить трудова мобільність можна віднести соціально-демографічні, статево - вікові, сімейний склад, настанови щодо зміни місця роботи, соціально-економічні, комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними секторами ринку праці та інші.

Щодо статево – вікового фактору, то жінки, як найменш соціально захищені учасники ринку праці, виявилися не привабливою робочою силою для працедавців. Тому в Україні у 2007 році серед майже 700 тисяч безробітних жінки складали майже 400 тисяч, а вже у 2009 році в січні з майже мільйона безробітних, за офіційними даними Держкомстату, жінок було близько 500 тисяч, чоловіків при цьому на 70 тисяч менше.[2] Говорячи про демографічний фактор, необхідним є зазначити, що зниження частки молоді у віці 16 – 29 років серед населення працездатного віку зумовлено скороченням чисельності підлітків, що досягають працездатного віку; сьогодні молодь складає лише третину населення працездатного віку. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів створює додаткові ускладнення у самому розміщенні трудових ресурсів: в одних регіонах існує дефіцит, а в інших надлишок. Усунути цей дисбаланс дуже важко, оскільки наявний низький рівень територіальної мобільності робочої сили. Слід зазначити, що рух робочої сили можна охарактеризувати за трьома напрямками: інтенсивністю обороту робочої сили (коефіцієнти прийому та звільнення); приростом населення (міжрегіональним та міждержавним); пропорціями розподілу чисельності зайнятого населення за видами економічної діяльності.[3]

Чим більше заробітна плата перевищує прожитковий мінімум, тим вищий коефіцієнт обороту робочої сили. З підвищенням рівня життя населення зростає мобільність трудових ресурсів. У свою чергу економічно активне населення під час пошуку роботи висуває вищі вимоги (обирають лише той варіант, що повністю їх влаштовує). Трудова активність населення — це прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід і одержати за це винагороду. Особа, яка виявляє таке бажання, є носієм трудової або економічної активності. Трудова активність може бути потенційною, яка відповідає прагненням особи працювати за винагороду і реалізованою, коли особа вже є зайнятою. Потенційна трудова активність становить основу формування робочої сили, а реалізована — її зайнятості. Таким чином, співвідношення між обома видами трудової активності досить об’єктивно характеризує стан ринку праці взагалі і ступінь його гнучкості зокрема. Трудова активність населення регламентується та стимулюється певними інститутами інфраструктури ринку праці. Основну стимулюючу роль беруть на себе підприємства та служби зайнятості, тому зовнішні чинники, що впливають на трудову активність розділяють на такі, що залежать від політики підприємства (соціально – демографічна структура працівників, діюча система оцінки праці, морально – психологічний клімат, оплата та стимулювання праці), і такі, що формуються залежно від діяльності інших організацій ( стан ринку праці, регіону, рівень життя та соціального забезпечення).[4]

Результатом підвищення трудової активності є збільшення інтенсивності пошуку роботи, переміщення трудових ресурсів, перекваліфікація, активізуються реакції трудових ресурсів на зміну попиту на ринку праці; підвищення продуктивності праці, збільшення економічної ефективності діяльності підприємств. Збереження, розвиток трудового потенціалу, та відповідно покращення економічної активності населення в Україні, передбачається забезпечити шляхом: створенням необхідної кількості трудових місць, в регіонах, де це необхідно; поліпшення демографічних характеристик трудового потенціалу; нарощення освітньо-кваліфікаційного потенціалу, створення умов для безперервної освіти; удосконалення системи оплати та нормування праці; стабілізації зайнятості населення в умовах фінансової кризи; удосконалення трудового законодавства; підвищення ролі соціального діалогу у формуванні державної політики та забезпечення реалізації принципів рівноправності його учасників.

Література:

1. Сай І.А Особливості формування трудових ресурсів в економіці / І.А.Сай // Економіка та держава. - 2008 - №2 с.103 – 104

2. Бойченко Е. Б. Оцінка трудової мобільності жінок на регіональному ринку праці / Е. Б. Бойченко //

3. Кирич Н. Ефективне використання трудових ресурсів як фактор стабілізації функціонування підприємства / Н. Кирич // Україна: аспекти праці – 2008.№3 – с. 39 – 42