Экономические науки/9. Экономика промышленности

 

К.е.н. Басюркіна Н.Й.

Одеська  національна  академія харчових технологій

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ КРАЇНИ

 

В умовах трансформаційних перетворень в економіці країни особливого значення набувають дослідження різних аспектів ефективності ринків. Актуальність полягає в розробці універсального методичного інструменту, який дозволить органам державного регулювання оперативно реагувати на появу деструктивних чинників, які перешкоджають розвитку ринкових відносин, а компаніям – ухвалювати зважені рішення з питань виходу на ринок або оцінки своїх перспектив. У зв’язку зі зниженням ефективності функціонування економіки України, а також внаслідок лібералізації торгівлі, питання моніторингу товарних ринків і підвищення ефективності їх функціонування набувають першорядного значення. Внаслідок цього доцільним є аналіз показників оцінки стану агропродовольчого ринку країни, який є невід’ємною складовою товарного ринку.

Показовою для оцінки стану товарного ринку є система індикаторів, вживана для аналізу поточного стану агропродовольчого ринку Міністерством сільського господарства США [1]. Загальна система індикаторів включає:

– продовольчу маркетингову систему, або систему транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продовольчої продукції;

– індекси споживчих цін і витрат на продовольство;

– індикатори ринку продовольства: ряд цін на продовольство від сільськогосподарської продукції до роздрібної торгівлі.

Разом з тим в даній системі індикаторів не передбачається використання інтегрального показника, який характеризує поточний стан ринку.

Як відомо, структура будь-якого товарного ринку є сукупністю сфер, які беруть участь в просуванні товарної маси від виробників до споживачів [2]. Тому пропонується виділяти дві сфери: “виробництво – реалізація сировини” і “виробництво – реалізація переробленої продукції”. Сфера оптової і роздрібної торгівлі окремо не виділялася, разом з тим діяльність цієї ланки проявляється в цінах і кількості реалізованої сировини і переробленої продукції. Для характеристики результатів діяльності у кожній сфері виділено такі показники:

– ефективності виробництва – відношення вартості реалізованої продукції до витрат на її виробництво. Цей показник найцікавіший з погляду оцінки рівня середньої ефективності процесів, які відбуваються у виробничій сфері;

– показник потенційного зростання національного ринку, розраховується як відношення середньої рентабельності виробництва на ринку даного виду продукції до середньої рентабельності десяти найбільш успішних, тобто найбільших за обсягами продажів компаній. Передбачається, що при розвитку ринку ці два значення вирівнюватимуться головним чином за рахунок укрупнення найбільш ефективних товаровиробників. Компанії з низькою рентабельністю витіснятимуться з ринку, або поглинатися, відповідно до різниці між середньою і максимальною рентабельністю;

– частка національного виробництва в загальному обсязі пропозиції продукції, характеризує внутрішній попит і пропозицію, а також здатність національної продукції конкурувати з імпортом на національному і зовнішньому ринках. Разом з показником потенціалу зростання цей показник може використовуватися для кількісної оцінки порівняльних переваг країни у виробництві даного виду продукції. Найбільша величина цього показника після досягнення мінімальної різниці в рентабельності (між середньою ринковою і рентабельністю провідних компаній) характеризує вичерпання можливостей країни у виробництві продукції даного виду, її можна розглядати як верхню межу кількісної оцінки порівняльних переваг країни у виробництві даної продукції.

Наведені показники відображають найбільш істотні аспекти функціонування ринку і змістовно розкривають його стан, при цьому ефект дублювання між показниками мінімальний [3]. Чисельна оцінка кожної з двох сфер в загальному вигляді є добутком цих трьох показників. Чим більше буде величина добутку, тим краще стан товарного ринку. Інтегральна оцінка стану товарного ринку, в свою чергу складатиметься з оцінок сфер “виробництво – реалізація” і “переробка – реалізація”.

Запропонована концепція оцінки стану товарного ринку розглянута на прикладі ринку агропродовольчої продукції, який включає сфери сільського господарства, тобто “виробництво – реалізація” сировини, та її переробки, тобто “переробка – реалізація”. Для кожної сфери уточнено порядок розрахунку і дано економічну інтерпретацію кожному з трьох показників. Інтегральна оцінка стану агропродовольчого ринку складається з оцінок, виконаних для сільського господарства і переробки – реалізації. Для відображення стану агропродовольчого ринку у формалізованому вигляді, уявляється доцільним:

– визначити характеристики двох секторів: сільського господарства і переробки – реалізації, які за умови їх вираженої односторонньої залежності могли б відображати динаміку всієї системи в цілому. Здається, що таким показником є відношення середніх величин рентабельності в сільському господарстві і сфері переробки. Відношення відображає наявність або відсутність цінового тиску на сільськогосподарських товаровиробників з боку більш організованих партнерів з третьої сфери АПК, – так прийнято називати сферу переробки і реалізації в агропромисловому комплексі; у цю сферу також входять процеси зберігання і транспортування. Як відомо, сільське господарство є у меншій мірі монополізованою сферою, ніж взаємопов’язані з ним галузі АПК, в яких переважають великі структури олігополістичного типу. Внаслідок цього сільськогосподарські підприємства, пропонуючи власну продукцію, у ряді випадків можуть відчувати ціновий диктат. Підвищення рентабельності сільськогосподарської продукції стосовно рентабельності підприємств третьої сфери АПК свідчить про зниження тиску такого роду, формування міжгалузевого балансу на ефективному рівні, підвищення функціональності всієї системи в цілому;

– визначити найбільш вірогідні місця втрати економічної ефективності в умовах міжгалузевої взаємодії. Найбільш “вузьким” місцем в концепції рівнозначного положення секторів сільського господарства і переробки – торгівлі в контексті оцінки стану всього ринку є використання у сфері переробки імпортної сировини. В результаті переважного використання імпортної сировини високі оцінки агропродовольчого ринку в цілому можуть бути отримані виключно за рахунок зростання виробництва переробленої продукції на основі імпортних постачань. Разом з тим цілком допустима ситуація, коли сільське господарство окремої країни вичерпало свої можливості у виробництві даного виду продукції, яка є сировиною для переробних підприємств, наприклад, внаслідок повного використання площ для засіву в тих природно–кліматичних зонах, які могли б бути придатними. В цьому випадку імпортна сировина, безумовно, необхідна для повноцінного задоволення внутрішнього попиту.

Виходом для обох випадків буде використання коефіцієнта, який характеризує потенціал зростання на даному ринку продукції сільського господарства. За наявності потенціалу внутрішнього зростання відношення занижуватиме результат оцінки саме використання імпортної сировини, причому в прямій залежності від міри розвитку внутрішнього ринку; за відсутності перспектив в підвищенні виробництва даного виду продукції коефіцієнт не зможе вплинути на оцінку. З урахуванням розглянутих аспектів доцільно зробити інтегральну оцінку стану агропродовольчого ринку, а на наступному етапі – обґрунтувати кількісні обмеження, відповідно певному якісному критерію оцінки. Для оцінки стану агропродовольчого ринку пропонується використовувати якісні характеристики.

Для оцінки стану сектора сільського господарства передбачається, що задовільний стан характеризується, принаймні, беззбитковістю виробництва, а чистий дохід обмежується 15 %.

Задовільному стану відповідає не більше ніж 4-кратний і не менш ніж подвійний відрив десяти провідних компаній від основної маси товаровиробників у величині рентабельності.

Особливе місце в системі задоволення споживчого попиту на агропродовольчу продукцію займає принцип продовольчої безпеки країни або переважне забезпечення населення окремими видами продовольства з власних джерел. Величина, яка підпадає під обмеження щодо продовольчої безпеки безвідносно до виду продукції, включає, по-перше, продукти, які надходять до торгівлі без переробки, якщо кінцевий споживач здатний використовувати їх саме в тому вигляді, в якому він їх отримує з сфери первинного виробництва; по-друге – перероблену продукцію, яка надходить до торгівлі.

Існує ряд точок зору на предмет кількісної оцінки допустимої величини власної продукції в загальному обсязі її пропозиції. В сільському господарстві мінімальним обмеженням з продовольчої безпеки головним чином прийнято вважати 60 % наявності вітчизняної продукції в загальному обсязі споживання, якщо у виробництві цього виду продукції країна має порівняльні переваги. Задовільний стан самозабезпечення даним видом продукції знаходиться в межах від 0,6 до 0,75. Ця величина часто приводиться як деяке некритичне обмеження [3].

Можна погодитися з думкою економістів, які пропонують використовувати обмеження щодо продукції сільського господарства за вирахуванням тієї частини, яка йде на переробку, і переробної галузі [3]. Це необхідно оскільки, з одного боку, передбачається розділити оцінки стану певного сегмента ринку в сільському господарстві і в сфері переробки, з іншої – існує прямий взаємозв’язок між мінімальними обмеженнями у виробництві сільськогосподарської продукції і аналогічними обмеженнями у сфері переробки за умови, що немає значного експорту сировини. Для розрахунку інтегральної оцінки необхідно визначити співвідношення, яке також характеризує потенціал зростання вітчизняного виробництва даної продукції.

Необхідно звернути увагу на те, що діяльність переробного сектора як самостійної сфери виробництва повинна оцінюватися безвідносно до джерела походження сировини. Разом з тим оцінка агропродовольчого ринку має комплексний характер і повинна враховувати взаємозв’язки сфери переробки з сільським господарством. Тому доцільно враховувати коефіцієнти, які знижують інтегральну оцінку за умови того, що недовикористані можливості вітчизняного виробництва, і навпаки [4].

Експериментальна перевірка показала, що отримані результати відображають реальні тенденції, які мають місце у сфері виробництва, переробки і торгівлі.

Важливо, що основні принципи, показники і формули для розрахунку, використані для оцінки секторів агропродовольчого ринку, з неістотними поправками можуть бути використані для оцінки стану інших товарних ринків.

Література:

1.   Food Market Indicators [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://www.ers.usda.gov/Data/FoodMarketIndicators/. – Economic Research Service USDA –2009.

2.   Басюркіна, Н.Й. Особливості агропромислової інтеграції в умовах трансформації економіки (на прикладі плодоовочеконсервної галузі) / Басюркіна Н.Й. // Південноукраїнський правничий часопис: наук. журн. — Одеса, 2007. – № 3 — С. 84—89.

3.   Крылатых, Э.Н., Бородин, К.Г., Гончаров, В.Д. и др. Проблемы конкурентоспособности агропродовольственного комплекса РФ и факторы ее повышения / Э.Н. Крылатых, К.Г. Бородин, В.Д. Гончаров и др.; // Сб.науч.тр. / ВИАПИ им. А.А. Никонова. М.: ВИАПИ им. А.А. Никонова, 2008. – Вып. 28. С. 270—291.

4.   Осіпов, П.В. Інтегральний виробничий потенціал харчової промисловості / Осіпов П.В. ; НАН України, Ін-т проблем ринку й екон.-екол. дослідж. — Одесса: Ін-т проблем ринку й екон.-екол. дослідж., 2004. — 289 с.