Cірак Ольга Павлівна

асистент кафедри фінансів та кредиту Вінницького національного аграрного університету, Україна

Страхування як один із ключових факторів забезпечення стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва

Сільське господарство – одна з найризикованіших сфер виробництва, оскільки більшість його процесів пов’язана з використанням сільськогосподарських угідь і постійно залежна від природно-кліматичних умов. Особливості сільськогосподарського ризику визначаються специфікою галузі. Непередбачуваність природних умов, аномальні температурні коливання, численні засухи чи надмірні опади знижують урожайність сільськогосподарських культур, що призводить до збитків сільськогосподарських товаровиробників. На думку фахівців, збитки тільки від природної стихії в сільському господарстві становлять щорічно не менше 1,5 млрд. грн. Ризик є об’єктивною категорією, оскільки його неможливо уникнути.

Значну роль у стабілізації доходів сільгоспвиробників можуть відігравати страхові відшкодування. У зв’язку з цим одним із ключових факторів забезпечення стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва є реформування системи страхування сільськогосподарських ризиків. Саме розвинений страховий ринок може стати однією з умов подальшого збільшення надходження фінансових ресурсів у сільськогосподарське виробництво.

Агрострахування, як один із надійніших способів уникнення ризиків, дає змогу найвигідніше поєднувати інтереси учасників ринку і держави, як сторони, першочерговим завданням якої є забезпечення стабільного економічного зростання, добробуту громадян та їхнього соціального захисту. Головною метою страхування в аграрному секторі економіки є стабілізація виробництва відшкодуванням втрат внаслідок несприятливих подій, настання яких не можна передбачити.

В країнах з розвиненою ринковою економікою вже давно переконались в значно більшій ефективності страхування як засобу стабілізації фінансового стану підприємств, ніж у виплаті прямих компенсацій та субсидіюванні галузей з державного бюджету. Страхове покриття збитків має захищати економічні інтереси сільськогосподарських товаровиробників і певною мірою забезпечувати продовольчу безпеку держави. Саме на це і спрямована державна політика в галузі страхування. Прийнято цілу низку законодавчих та нормативних документів щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків.

Закон України від 18 січня 2001 року №2238-III «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» передбачав компенсацію страхових платежів у розмірі 50 відсотків. Як спосіб дати поштовх розвитку страхування сільськогосподарського виробництва було обрано шлях запровадження обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, а також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Таке обов’язкове страхування мало здійснюватися за умови державної підтримки, яка надаватиметься у формі часткового відшкодування страхових внесків сільськогосподарських виробників. Але оскільки в державному бюджеті відповідні кошти на такі цілі не були передбачені, то обов’язкове страхування врожаю не здійснювалось.

Певним досягненням у впровадженні перевірених світовим досвідом формах страхування можна визнати Закон України від 24 червня 2004 року №1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України». І хоча у цьому Законі багато суперечливих положень щодо страхування ризиків сільського господарства, але саме завдячуючи йому та зусиллям Мінагрополітики у 2005 році вперше було виділено 54 млн. грн. бюджетних коштів на здешевлення вартості страхових внесків фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку.

Щодо добровільного страхування, то його розвиток відбувається вкрай повільно. На думку страхових компаній страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим та більш затратним видом страхування порівняно з іншими видами. Підвищена ризикованість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнавати не лише окремі страхувальники, а цілі території, отже кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути надто великою і негативно відображатися на фінансовому стані страхової компанії.

Ще одним негативним явищем залишається великий відсоток так званого «формального», а не реального страхування. У загальній структурі укладених договорів переважають договори індексного страхування врожаю над комплексним, а також значне відхилення ставок і сум премій на одиницю застрахованої площі. Досі зберігається великий ступінь недовіри сільгоспвиробників до держави і страхових компаній, адже у багатьох випадках господарства страхують посіви формально для отримання кредиту або дотацій на його здешевлення або на вирощування 1 га посівів сільськогосподарських культур.

У 2008 році було виділено 200 млн. грн. із бюджету на погашення половини вартості страхових платежів, але водночас відмінено вимоги на страхування не менше 20 % посівних площ ярих культур як обов’язкової умови отримання коштів державної підтримки. Отже, в умовах відсутності єдиної державної стратегії, постійна зміна принципів державного регулювання сільськогосподарського страхування відіграє негативну роль і виховує у сільськогосподарських виробників суб’єктивне ставлення до ризиків.

Основними причинами низького використання сільськогосподарськими виробниками страхування, як інструменту диверсифікації ризиків виробництва продукції рослинництва є: відсутність єдиної державної стратегії розвитку сільськогосподарського страхування; недосконалість нормативно-законодавчої бази; низький рівень поінформованості товаровиробників; нерівномірність представлення страховиків у всіх регіонах країни; нестача кваліфікованих кадрів з визначеного виду страхування; закритість інформації та відсутність бази даних, в тому числі статистичної, державних органів, що ускладнює процедуру оцінки ризиків та аналізу ринку; відсутність системи внутрішнього перестрахування взятих на себе страховиками ризиків, що значно підвищує затрати на ведення справи. Таким чином, рівень страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників залишається низьким і недостатнім для гарантування безпеки підприємницької діяльності.

Отже, в ситуації, що склалась, потрібно знайти оптимальне рішення щодо подальшого стимулювання страхування сільськогосподарського виробництва найефективнішим способом. Щоб страхування надавало суттєву фінансову допомогу сільгоспвиробникам при відновленні нормальної виробничої діяльності, порушеної в разі настання страхових випадків, необхідно вжити ряд конструктивних заходів.

По-перше, сформулювати і законодавчо закріпити чітку стратегію розвитку української моделі сільськогосподарського страхування, яка б визначила форми його проведення.

По-друге, оптимізувати розміри страхових тарифів не лише у напрямі зниження надзвичайно високих, але і шляхом їх глибокої диференціації. Крім того, можна піти шляхом їх розробки як за рівнями зниження врожайності, так і за групами однорідних за своїм фінансово-економічним становищем сільськогосподарських організацій, а також за їхніми видами.

По-третє, перспективним є впровадження групового страхування врожаю на основі об’єднання зусиль страхувальників у межах сільськогосподарського адміністративного району. Завдяки цьому можна досягти певного зниження страхового тарифу в інтересах сільськогосподарських організацій або використання в договорі пільг і різноманітних знижок.

По-четверте, необхідно вдосконалити нормативно-правові акти стосовно страхування агроризиків, сформувати банк достовірної офіційної інформації та забезпечити її доступність.