Экономические науки /15. Государственное

регулирование экономики

К.ф.н. Назаркіна В. М.

Національний фармацевтичний університет, Україна (Харків)

Регіон як рівень соціально-економічного аналізу:

світовий та вітчизняний досвід

Протягом останніх десятиріч система національних держав «розмивається», активно йде процес передачі частки суверенітету на наддержавний і субнаціональний рівні. Це відбувається, з одного боку, під впливом інтернаціоналізації, з іншого, – локалізації суспільного життя. Інформаційні, фінансові та інші процесі, викликані планетарною глобалізацією та регіональною інтеграцією, скорочують можливості національних урядів з контролю над внутрішньо економічною ситуацією. Глобалізація обмежує роль держави «згори» тим, що наднаціональні і міжнародні недержавні організації активно впливають на вироблення законів, самі виконують функції соціального захисту. В той же час така обмежуюча роль посилюється і «знизу» завдяки тому, що регіони Європейського Союзу не лише взяли на себе функції з обслуговування населення, але й в усе більшій мірі вирішують завдання соціально-економічного розвитку, реалізують масштабні проекти, виробляють свої місцеві правила. «Локалізація» або «регіоналізація» суспільного життя має прояв у зростанні активності регіональних і місцевих влад, розширенні особистої участі громадян у прийнятті рішень

Значний інтерес до регіонів та регіональних досліджень виявляють західноєвропейські та американські вчені вже з середини 70-х – початку 80-х років минулого сторіччя, коли регіон розглядався виключно як територіальна одиниця національної держави. Саме регіональні підходи з цього часу стають ключами до розуміння територіальної різноманітності, адже регіон являє собою суб’єкт, який сам себе вибудовує в результаті складної гри коаліцій, груп, місць, цінностей, норм. В результаті він виступає як унікальна ситуація, яка постійно змінюється в ході соціальних трансформацій.

Якщо у північноамериканській науковій традиції «регіон» визначається як група штатів чи держав, то у європейському розумінні регіон є специфічною просторово обмеженою одиницею. Це територіальна спільнота всередині держави, категорія її внутрішнього поділу. Саме у такому розумінні цей термін було вперше вжито для позначення внутрішнього поділу Римської імперії, а потім у середні віки використовувалось для поділу суверенітету між імперією та локальним полісом. У ХVІІІ – ХІХ сторіччях регіон уособлює адміністративний поділ національної держави та військових потреб, удосконалення системи збору податків та освіти. У ХХ ст. «регіон» як категорія внутрішнього поділу держави у різних країнах світу тлумачиться неоднаково: у Великій Британії регіонами називають чотири адміністративно-політичні частини: Англію, Уельс, Північну Ірландію і Шотландію; у Нідерландах регіоном під час адміністративної реформи 1970-х рр.. називали проміжний рівень між комуною і провінцією; у Франції, Італії, Іспанії «регіоном,» називають частину держави, яка має владні структури субнаціонального рівня [4, с. 119].

У вітчизняній літературі радянського періоду поняття «регіон» використовувалося у зв’язку з природно економічним комплексом і системою державного планування. В цілому у науковій літературі 1980-х років виділялися різні аспекти у розуміння регіону:

1) територіальний: регіон – територіально-просторова одиниця (Б. С. Хорєв, Ф. Д. Кожурін, В. І. Сигов, М. Г. Чумаченько та ін.);

2) управлінський: регіон, з одного боку, як система управління, а з другого, – і структурний підрозділ, що виконує певні функції (М. В. Глазирін, І. В. Котлярів, А. Г. Липко, К. М. Миско та ін.);

3) соціальний: регіон – соціально-територіальна спільнота, що характеризується локалізацією суспільних відносин, соціальною спільністю людей (Ян Щепанський).

У сучасних дискусіях з приводу визначення «регіону» переважає системний, комплексний, багатоаспектний погляд на це явище. Регіон розуміють як частину території країни, яка характеризується комплексом притаманних їй ознак: природно-географічна єдність, спільність господарських структур та економічної діяльності, а також етнічна, мовна, конфесійна і культурна спільність населення. При цьому. для виокремлення регіону не всі критерії є обов’язковими, часто виявляється достатньою наявність одного або двох критеріїв.

У деяких визначеннях регіону враховується критерій розташування на просторовій шкалі. Американська дослідниця Енн Маркузен визначає регіон як територіальну спільноту, що склалась історично, має фізичне, соціоекономічне, політичне середовище і просторову структуру, що знаходиться між містом і державою. На відміну від регіону місто є формою поселення, функції і структура якого не залежить від місця знаходження, в той час як нація або держава являє собою особливий тип регіону, що наділений політичним суверенітетом [5, с. 8, 17].

У тлумаченні Європейського союзу категорія «регіон» набуває більш вузького, конкретного змісту і розглядається як територіальне утворення, встановлене, згідно з законодавством, на рівні, який є нижчим після державного і наділене правом політичного самоврядування; регіони мають фінансову автономію та право підписувати між собою договори та угоди. Отже, регіон – це така адміністративно-територіальна одиниця держави, де діють регіональні інститути влади з чітко визначеними повноваженнями і компетенція ми і відповідними фінансовими ресурсами для їхньої реалізації, і може за певних обставин виступати суб’єктом міжнародного права [4, с. 119].

Слід зазначити, що й до сьогоднішнього дня у науковому і політико-правовому обігу в Україні поняття «регіон» залишається одним з найбільш суперечливих. До 2005 року термін «регіон» співвідносився з територіальною цілісністю, яка не має адміністративних кордонів та органів управління. У Законі України від 8 вересня 2005 р. №2850-ІV «Про стимулювання розвитку регіонів» нарешті враховано загальноєвропейські тенденції до сприйняття терміну «регіон» як позначення певної чітко визначеної адміністративно-територіальної одиниці [2].

У «Концепції регіональної політики України», що схвалена на засіданні Кабінету Міністрів України 2 липня 2008 року (протокол № 32), регіон тлумачиться як визначене законодавством територіальне утворення з системою органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. При цьому додається, що для цілей планування та регіонального розвитку можуть визначатись макрорегіони у складі декількох регіонів чи їх частин, які характеризуються специфічністю, цілісністю та спільністю розвитку і визначені законодавством для досягнення особливих цілей розвитку територій [3].

Категорія «регіон» має велике методологічне значення для регіональних досліджень будь-якої спрямованості. Основними принципами, на яке спираються регіональні дослідження, виступають наступні:

1) принцип диференціації, який передбачає вивчення регіональних розбіжностей одного і того ж явища;

2) принцип локалізації, що передбачає дослідження локалізованих (тобто чітко визначених та обмежених місцевістю) комплексів різних явищ у їх взаємозв’язку.

Отже, предметом регіональних досліджень виступає просторовий вимір явищ будь-якого походження.

Науковою дисципліною, що вивчає особливості розвитку регіону як частини країни, вважають регіонологію. У словнику-довіднику з регіональної економіки вона визначена як наука. Що вивчає закономірності системного, економічного, соціального, політичного, духовного функціонування і розвитку територіальних соціумів (спільностей людей), форми і методи регулювання цих процесів [1, с. 231].

Вона досліджує системність цілісного відтворення соціального життя на конкретній території. Серед складових регіональної науки, які зорієнтовані на міждисциплінарні підходи, є такі субдисципліни, як теорії середнього рівня економіки, соціології, демографії. етнографії тощо. Найбільший розвиток серед них отримала регіональна економіка, що вивчає закономірності розміщення продуктивних сил і районів.

Література:

1. Богорад О. Д. Регіональна економіка: Словник-довідник / О. Д. Богорад, О. М. Тевелєв, М. В. Підмогильний. – К., 2004.

2. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 р. №2850-ІV, № 3235-ІV //ВВР. – 2005. – N 51. – ст. 548; ВВР. – 2006. – N 9, N 10-11. – ст. 96.

3. Концепція державної регіональної політики від 29 серпня 2008 р. (Електронний ресурс) – Режим доступу: http://www.minregionbud.gov.ua /index.php?id=895.)

4. Панченко Т. В. Регіон як об’єкт та рівень соціально-політичного аналізу: світовий та вітчизняний досвід // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Випуск 15. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. – С. 118-122.

5. Markusen A. Regions: The Ekonomic and Politics of Territory /Ann Markusen. – New Jersy, 1987.