АНТРОПОГЕННІ
ЛАНДШАФТИ БАСЕЙНУ РІЧКИ РІВ
Південніше від м. Вінниці у Південний
Буг впадає права притока Рів (довжина
100 км, площа басейну 1160 км2) [4, с.167]. Бере початок з джерел західніше с. Охрімівці Хмельницької
області, протікає Віньковецьким і Деражнянським районами Хмельницької області
та Барським і Жмеринським районами Вінницької області й значно відрізняється за
природними умовами завдяки тому, що її басейн розташований у межах найбільш
припіднятої частини Подільської височини, де абсолютні висоти поверхні сягають
відмітки 370 м [2, с.78]. Басейн має грушоподібну, асиметричну форму завдовжки
до 80 км і пересічною шириною 14 км; на схилах часто зустрічаються яри і балки.
Долина V-подібна, у верхній течії неглибока - 10-15 м, ширина її
0,7-1,3 км, найбільша (до 3 км) - в районі м. Бар. Береги круті,
розорані, частково заліснені. Заплава двобічна, завширшки до 800 м, поблизу
м. Бар заболочена. Річище, в якому іноді зустрічаються острови і валуни,
слабозвивисте, завширшки 10-20 м (максимальна ширина - до 48 м), а
швидкість течії до 0,6 м/с. Живлення мішане, переважно дощове. Замерзає з
середини грудня до 15-20 березня, а в останні роки крига скресає раніше.
У верхній частині р. Рів приймає
численні малі (до 10 км) притоки. Через кожних 3-5 км річка перегороджена
дамбами із заболоченими та зарослими очеретом і комишем ставками. На окремих
ділянках р. Рів пересихає, тут споруджено руслові водосховища і ставки
(понад 100). І так до с. Шершні, що знаходиться за 10 км на захід від
м. Бар. Саме тут р. Рів приймає одну з двох найбільших приток - річку
Ровець. При злитті річок створено каскад водосховищ, з яких найбільші - Гармаки
і Шершні. Береги в районі середньої течії високі, круті, що часто у вигляді
лісових або степових «стінок» піднімаються над руслом на 20-35 і більше метрів [2,
с.78]. За дамбою-дорогою та мостом у м. Бар річка Рів та її заплава
протягом 4,5 км знаходяться у найбільш занедбаному стані (смітники цукрового
заводу, річище змінене каналом). До с. Антонівка - зарослі очеретом
водосховища, що поступово переходять одне в одне. У нижній течії річка з’являються
утворює пороги. Вода використовується для рибальства і технічних потреб [1, с.71-72].
Від Браїлова до впадіння в Південний Буг,
долина р. Рів типова для Центрального Побужжя. Течія повільна, береги
невисокі, схили розорані, безлісі. Широке заболочене, заросле комишем гирло у
західній околиці м. Гнівань непомітно зливається з руслом Південного Бугу [2,
с.80].
Поява промислових ландшафтів в басейні
р. Рів пов’язана із добуванням покладів корисних копалин на цій території.
В межах території поширені нерудні корисні копалини, які є природним
будівельним матеріалом (с. Широка Гребля Літинського р-ну - розробки глини
та граніту). Гнівань-Вітавський гранітний кар’єр (східна околиця с. Широка
Гребля) має глибину 2-3 м. Під час розробок спостерігається вихід
тріщинних вод, що примушує постійно її відкачувати [2, с.182].
Частково рекультивовано відвали гранітного
кар’єру біля с. Широка Гребля (західна околиця села), де на
пісково-суглинистій ґрунтосуміші вирощують різні сільськогосподарські культури,
врожайність яких мало відрізняється від антропогенно-натуральних аналогів. А на
частково-рекультивованій території відвалів, у межах дамби Вітавського
гранітного кар’єру місцеві жителі вирощують картоплю.
Різноманітність мікроформ рельєфу,
механічного та хімічного складу, різні умови зволоження відвалів і кар’єрів
зумовлюють зростання різних рослинних угруповань, видовий склад яких
урізноманітнюється і, може надалі слугувати генофондом і розселенням лікарських
рослин (цикорію звичайного, цмину піскового, звіробою звичайного, буркуну
лікарського, ромашки лікарської).
Деякі покинуті кар’єри можуть
використовуватися для рекреації - створення пляжів (поблизу с. Широка
Гребля, м. Гнівань), відпочинку та рибальства (с. Широка Гребля, м.
Гнівань), давній кар’єр до 10 м заповнений водою, інший - 1,5 м [2, с.185].
Є кар’єри, які стають сміттєзвалищами
(с. Широка Гребля - стихійний кар’єр на східній околиці села, відвали Вітавського
гранітного кар’єру).
В результаті докорінних перетворень не
лише ґрунтів, фіто- та зооценозів, але і літологічного складу ґрунтоутворюючих
порід - літогенної основи ландшафту на місці кар’єрів, рекультивованих земель,
замулених ставків виникли змінені геосистеми.
У басейні р. Рів створено понад 80
штучних аквальних комплексів із низькими рекреаційними характеристиками
(задовільний санітарний стан води, замулене дно, незначна глибина), де
переважає рибальство. Лімітуючим чинником для рекреації є значна заболоченість
долини р. Рів (5,7%), висока питома вага орних земель (51,8%), висока
площа селитебних ландшафтів (15,9%). Загальна протяжність берегової лінії
становить понад 25 км, де створено 4 штучні пляжі з орієнтованою ємністю
800 чол. / рік.
Дорожні ландшафти басейну р. Рів
зазнають суттєвих змін. Старі ґрунтові дороги, особливо ті, що прокладені в
лесоподібних суглинках та лесах на схилах або пагорбах, завдяки ерозійному
розмиву самої дороги та неодноразового вивітрювання її поверхні, заглиблені на
1-2, іноді 6-8 м у порівнянні з довкіллям (м. Бар). Прилеглі до таких
ділянок доріг схили, здебільшого круті (60-80°) або навіть прямовисні, легко
розмиваються атмосферними опадами (особливо зливами, тут характерні осипи),
залишаються без рослинності.
Як і інші типи ландшафтів лісогосподарські
зазнають ще більшої трансформації. Сучасна трансформація лісової рослинності
басейну р. Рів прослідковуються у декількох напрямках:
-
скорочення
лісових масивів із одночасним розчленуванням на невеликі ділянки;
-
зміна
структури й видового складу деревостанів лісів;
-
скорочення
структури висотної диференціації лісової рослинності (переважають грабові та
дубово-грабові ліси);
-
формування
паталогічних морфологічних та спадкових ознак лісових масивів [2, с.174].
Ландшафтні екосистеми р. Рів можна
зберегти завдяки стародавнім центрам міст і містечок, приурочених до
оригінальних природних об’єктів (меандри річок в м. Гнівань та м. Бар). Тому й
тепер їх старовинна архітектура й антропогенна природа мають неабияке значення
у формуванні містечкового «образу» Центрального Побужжя. Зразком у цьому
відношенні є містечко Бар. Оберігати тут потрібно не лише оригінальну
архітектуру, але й природу ділянок, на яких вони розташовані. У стародавніх
центрах містечок суттєвих змін зазнали рельєф, ґрунти, рослинність, а також
ландшафтні комплекси рангу фацій та урочищ. Обов’язковим тут є рови та вали,
значні ділянки вимощені камінням, не до кінця розкриті таємниці підземних
ходів, а нашарування антропогенних порід мають потужність до десятків метрів.
Вони й зараз відіграють помітну роль у ландшафтній структурі містечка Бар, їх
функціонуванні та формуванні архітектурного образу [3].
Література:
1. Географія Вінницької області: пробний навчальний
посібник для середньої школи / за ред. Денисика Г.І, Жовнір Л.Ф. – Вінниця:
Гіпаніс, 2004. – 308 с.
2. Середнє Побужжя / За
ред. Г.І. Денисика. – Вінниця: Гіпаніс, 2002. – 280 с.
3. Трансформація ландшафтних
екосистем річкових долин Центрального Побужжя: Монографія / Г.Є. Гончаренко, С.В. Совгіра,
О.Д. Лаврик, В.Г. Гончаренко. – К. Наук. світ, 2009. – 329 с.
4. Юденич О.Н. По річках України. – К.: Радянська школа, 1968. – 301,
[2] с.