Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Побережник Н.О.

Чернівецький національний університет, Україна

Вираження категорії ввічливості на лексичному рівні

 

В останні десятиліття поняття „ввічливість" і його реалізація в мовленні усе частіше привертають увагу лінгвістів. Поштовхом до зацікавлення cтало зростання загаль­ного інтересу до культурології й прагматики, націо­наль­ної специ­фі­ки поведінки й мовлення людей.

Мовленнєвий етикет – це важливий елемент будь-якої націо­наль­­ної куль­тури. Типові звороти мовленнєвого етикету є своє­рід­ним мовним фондом, який регулює суспільні та особисті взає­мо­­від­но­шення між носіями певної мови. Слідом за Ю.Д. Ап­ре­ся­ном ми розуміємо під мовленнєвим етикетом сукуп­ність типо­вих висловлю­вань, закріплених мовленнєвими і націо­нально-куль­тур­ними традиці­ями в певному мовному колективі для викорис­тан­ня в конкретних соціально-комунікативних ситуа­ці­ях [Апресян 1988: 242-243]. Вив­ченням лек­си­ки мовленнєвого етикета конкретних мов займа­лися В.М. Алпатов [Алпатов 1973], В.Є Гольдін [Гольдин 1983; Гольдин 1987], Е.А. Земська [Земская 1987], Н.І. Формановська [Формановская 1989] та інші. Але найбільш цікаві резуль­тати може дати дослідження особливостей категорії ввіч­ливості не в рамках однієї мови, а в зіставному плані, наприклад, контрастивне вив­чення етикетних універсалій в неспоріднених або далекоспоріднених мовах.

Кожна мова відображає не тільки особливості природних умов чи культури, але й своєрідність національного характеру її но­­сія. Тому національно-культурна специфіка певного народу мо­же бути най­більш повно та всебічно пізнана лише у порівнянні з національно-культурними особливостями інших народів. Це по­ло­­­­ження обумов­лює доцільність проведення у нашому дослі­дже­н­­ні порівняльного аналізу типових формул мовленнєвого ети­кета в українській та німецькій мовах.

Фактичним матеріалом дослідження лексичних засобів вираження мов­леннєвої категорії ввічливості слу­гу­є суціль­на вибірка ситуа­цій, в яких викорис­товуються ти­пові фор­му­ли мовленнє­вого ети­кету, з творів німецько­мов­них пись­мен­ни­ків та їх пере­кла­дів укра­їнською мовою (див. [Гайн 2003; Краус 2006; Федорів 1980; Hein 2001; Krauss 2006; Fedoriw 1988]).  Загальна кількість досліджуваних ситуацій становить 600 фразових єдностей.

Художня література була вибрана джерелом для матеріалу дослідження з декількох міркувань. По-перше, художнє мовлення, як відомо, служить орієн­тиром для нор­мованого роз­мовного мовлення. Художній стиль займає особливе місце серед інших функціональних стилів, є серцевиною стилістичної системи національ­ної мови [Мацько 2003: 247]. Він активно взаємодіє з усіма іншими стилями і впливає на їх формування та розвиток. З одного боку, в його текстах іноді використовуються елементи інших функціональних стилів. Це зумовлено тим, що предметом образного зображення у художньому стилі є всі сфери людського життя – політична, правова, наукова, виробнича і т.п. З іншого боку, він постійно постачає мовні елементи в певні жанри інших стилів.

По-друге, основне призначення художнього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, фор­мувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки, а також (що особ­ливо важливо у нашому випадку) мовленнєву поведінку читачів. Мова художньої літератури базується на загальнолітературній мові, але використовує її для створення системи засобів мовно-художнього вираження, оскільки в мові художньої літератури об’єднані комунікативна та естетична функції [Валгина 2003: 216]. Тому при дослідженні лексичних засобів вираження мовлен­нєвої категорії ввічливості ми опираємося перш за все на приклади з художньої літератури.

На основі вказаної вибір­ки ми розробили таку класи­фі­ка­цію лексичних засо­бів вираження мовлен­нєвої категорії ввічливості:

1) вживання апелятивів типу вибачте, пробачте, даруй­те та їх екві­валентів у німецькій мові entschuldigen Sie, Verzei­hung, Ent­­schul­digung тощо: „Entschuldigen Sie, das ist wirk­lich ärger­lich“ (Hein, c. 16). – „Вибачте, це справді прик­ро” (Гайн, c. 13).

б) використання формул мовленнєвого етикету типу зробіть ме­ні при­єм­ність, будьте ласкаві, якщо Ваша ласка, з Вашого доз­волу та ні­мець­ких від­повідників tun Sie mir einen Gefallen, seien Sie so nett, bitte, ich bin so frei тощо:, „Tun Sie mir einen Gefallen, Herr Berger, einen winzigen Gefallen“ (Hein, c. 15). – „Зро­біть мені приємність, пане Бергере, невеличку приємність” (Гайн, c. 12).

в) використання модальних дієслів у німецькій мові та лек­сич­них формул типу дозвольте, можна в українській: „Darf ich fragen, was haben Sie früher gemacht, bevor Sie mit diesem Handel begonnen haben?“ (Hein, c. 13). – „Дозволь­те запитати, що ви робили раніше, поки не розпочали цієї вашої торгівлі?” (Гайн, с. 10).

г)  вживання вибачень на кшталт укр. мені жаль, мені прик­ро, шкода та нім. leider, es tut mir Leid, schade тощо: „Ich habe mich geirrt, tut mir Leid“ (Hein, с. 34). – „Я помилився, на жаль” (Гайн, с. 26).

д) вживання у неприємних ситуаціях фамільярних фраз або ста­­лих виразів типу „Habt ihr daheim Säcke vor den Türen hän­gen?“ (ввічливе прохання до гостей закривати за собою двері), „Wenn es am besten schmeckt, soll man aufhören“ (ввічлива від­мо­ва, якщо хтось не хоче більше їсти, а його продов­жують приго­ща­ти), „Letzte Grüße aus Davos“ (натяк на те, що пора підлі­ку­ватися на ку­рорті; цю фразу кажуть, коли хтось довго кашляє).

е) вживання зворотів з позитивно забарвленою лексикою: „Ach, ein Künstler. Welch Glanz in meiner trüben Hütte“ (Hein, с. 15). – „О, митець! Яка осяйна з’ява в моїй похмурій оселі” (Гайн, с. 11).

є) використання у звертанні до спів­роз­мовників слів типу укр. любий, го­лу­бе, друже та нім. Lieber, mein Freund тощо: „Andere Zeiten, mein Lie­ber“ (Hein, с. 52). – „Інші часи, голубе мій” (Гайн, с. 41).

Перспективним вважаємо порівняльне дослідження вираження категорії ввічливості не лише на лексичному рівні, але й на рівні прагматики як мовленнєвих дій універсального характеру.

Література:

1.     Алпатов В. М. Категория вежливости в современном японском языке. – М.: УPCC, 2006. – 152 с.

2.     Апресян Ю. Д.  Прагматическая  информация  для  толкового  словаря  //    Прагматика и проблемы интенсиональности. – М.: Наука, 1988. – С. 7-44.

3.     Валгина Н.С. Теория текста. – М.: Логос, 2003. – 280 с.

4.            Гайн К. Вілленброк. Пер. з нім. Є. Горевої. Київ: Юніверс, 2003. - 256 с.

5.     Гольдин В.Е. Обращение: теоретические проблемы. – Саратов, 1987. – 126 с.

6.     Гольдин В.Е. Речь и этикет. – М.: Просвещение, 1983. – 109 с.

7.     Земская Е.А. Русская разговорная речь. – М: Русло, 1987. – 128 с.

8.     Краус Н. Історія кохання. Пер. з нім. І. Паненко.– Харків: Книжк. клуб, 2006. – 288 c.

9.     Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.

10.  Федорів Р. Твори в двох томах. Том 1: Повісті. – Київ: Дніпро, 1980. – С. 239-534.

11. Формановская Н.И. Речевой этикет и культура общения. – М: Высшая школа, 1989. – 250 с.

12.  Fedoriw R. Ein Krug voll Zaubertrank / Перекл. з укр. Е.В. Різванова та І.В. Сой­ко. – Kiew: Verlag Dnipro, 1988. – 517 c.

13.  Hein Ch. Willenbrock. – Frankfurt a.M.: Suhrkamp, 2001. – 320 S.

14.  Krauss N. Die Geschichte der Liebe. – Reinbek: Rowohlt Verlag, 2006. – 350 S.