Филологические науки/2

Козьміна Н.А., Попова Л.І.

Національний Технічний Університет України «Київський Політехнічний Інститут», Київ

Семантика та сема як конструктивний елемент значення мовного знаку з точки зору класиків та сучасних лінгвістів.

Тільки постійний розвиток мови є запорукою її існування і функціонування, оскільки в кожний конкретний момент вона повинна задовольняти всі вимоги суспільства, яке нею користується. Розвивається як зміст, так і форма мови, оскільки новий зміст вимагає нової форми. Змістова сторона мови—це її семантика, тобто системно організована сукупність сем, кожна з яких має свою форму вираження, а отже, поява нового значення викликає і появу відповідної форми.

Слово семантика походить від грецької semanticos, що позначає, у широкому значенні слова, аналіз відношення між мовними вираженнями й світом, реальним або уявним, а також власне саме це відношення і сукупність таких відношень. Дане відношення полягає в тому, що мовні вирази (слова, словосполучення, речення, тексти) позначають те, що є у світі—предмети, якості , дії, відносини, ситуації і їхню послідовність, тощо.

Розвиток семантичної системи кожної мови відбувається за певними закономірностями. Внаслідок того, що існує невідповідність між новими думками і наявними мовними засобами для їх вираження, у лексико-семантичній системі виявляють такі діалектично взаємозалежні явища: прагнення слова до однозначності і розвиток у його семантичній структурі різних значень; автономність семантичної структури слова та схрещення семантичної структури різних слів; зближення в семантиці різних слів; розвиток синонімії і омонімії; метафоризація і деметафоризація як засіб нової номінації; розвиток емоційної маркованості слів та ін.

Тісна взаємодія цих та інших протилежно спрямованих тенденцій, їх діалектичний взаємозв’язок зумовлюють постійний рух в семантичній структурі лексики кожної живої мови.

Класики вважають основним предметом семантики, як розділу семіотики, інтерпретацію знаків і знакових сполучень. Мовне значення, сема, це певна абстракція, величина словникова. В мовознавстві більш-менш загальноприйнятою є наступна схема семного складу значення:

Класема вказує на категоріальну приналежність слова (предмет, людина, тварина, сукупність людей або предметів, дія, ознака і т.д.). Тематична сема, яку ще часто називають архісемою або маркером, вказує на сферу реальної дійсності та коло ситуацій, до яких належить референт, або семантичне поле. Диференціальні або дистинктивні семи вказують на відмінні ознаки денотата та діагностують значення в мінімальних парах. Лексема є лексична одиниця, що об’єднана загальністю морфемного та часткового семного складу, але яка об’єднує в собі слова, що належать до різних частин мови.

За характером інформації, що передається і прагматичному статусу розрізняють семи, що відносяться до денотативного, тобто предметно-логічного значення та конотативні, тобто пов’язані з відношеннями оцінки, емоціями, експресивністю і функціонально-стилістичною віднесеністю.

Узуальні семи, що притаманні слову в мові які вказуються в словниках, протиставляються семам оказіональним, що наведені суспільством.

Подібна концепція семного складу дозволяє на основі операційного методу виділення сем за допомогою тлумачних словників довести компонентний аналіз до рівня категоріального аналізу та показати їх взаємозв’язок.

Список літератури:

1. Агапій А.П. Лексико-семантична група дієслів мовлення в сучасній англійській мові: Дис.канд.філол. наук: − Чернівці, 1998.-231с.

2. Апресян Ю.Д. Избр. тр. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография.— М., 1995.-189с.

3. Арнольд И.В. Семантика, Стилистика, Интертекстуальность (сборник статей)—Издат.Санкт-Петербургского университета,-1999.-444с.

4. Вежбицкая А. Язык, культура, познание.— М.,-1996.-431с.

5. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу.— Вінниця: Нова книга.-2001.-448 с.