Східноєвропейський
національний університет імені Лесі Українки
Сутність та етапи розробки операційної стратегії у рамках забезпечення соціально-економічної стійкості
підприємства
Операційна стратегія – це
більш вузька стратегія для основних структурних одиниць, таких як підприємство, відділ (внутрішньо функціонального
напрямку), торгове регіональне представництво. Заходи, характерні для даного рівня стратегії – вирішення
вузькоспеціальних питань і проблем, що пов’язані із досягненням цілей окремого
підрозділу. Стратегія операційної системи є однією зі складових частин
загальної стратегії та сприяє забезпеченню соціально-економічної стійкості
підприємства.
Специфіка
стратегії операційної системи полягає в: об’єкті управління; процедурах
формування стратегічних пріоритетів; організаційній побудові стратегії
операційної системи. Стратегія
операційної системи не може бути головним чинником у виборі цілей і пріоритетів
бізнесу. Вона має, певним чином, допоміжний характер відносно загальної стратегії.
Така її особливість як прив’язка до зовнішніх критеріїв завжди повинна
співвідноситися з внутрішніми критеріями системи. На відміну від загальної операційна стратегія не пов’язана безпосередньо із чинниками довгострокових змін зовнішнього
середовища [1].
Операційна
стратегія вимагає, щоб вся система була розумно ізольована від випадкових
коливань та змін зовнішнього середовища, тобто формування його
соціально-економічної стійкості.
Особлива
роль операційної стратегії полягає в тому, що мінімально необхідна
довгострокова стабільність функціонування операційної системи є необхідною
умовою побудови загальної стратегії, а отже й забезпечення її
соціально-економічної стійкості. Стратегія операційної системи може розглядатися як особлива зона стратегічних
пріоритетів (ринкові, організаційні тощо). Операційна система не може
відповідати за планування і реалізацію інновацій, істотні зміни в ринковій
орієнтації фірми (хоча вона не заперечує таких процесів). Критерій успішної
роботи – не інновації, а розумна стабільність [3].
Стабільність операційної
системи як базисна стратегія породжує ряд приватних практичних розходжень у
порівнянні з загальною стратегією бізнесу. Формулювання стратегії
операційної системи має на увазі її розбиття на дві підгрупи цілей — стабільні
і мінливі. Практична організація стратегії вимагає двох різних типів управління,
що ключатимуть у собі економічні та соціальні елементи та стійкість їх
забезпечення.
Кількість
і зміст контрольних функцій у рамках операційної стратегії мають бути наближені
до мінімально необхідного (тобто до такого, що гарантує зберігання керованості
операційною системою). Головне
в стратегії операційної системи не її підконтрольність, а її керованість –
реальна досяжність цілей системи. Система може бути абсолютно підконтрольною,
але некерованою; система може бути керованою, але містить у собі непідконтрольні процеси (наприклад,
ті, що належать людському чиннику, який практично надає керівнику широке поле для ефективного
управління персоналом і процесами).
Вибір між чіткою відповідністю
посадового розкладу реальної кваліфікації і професійної підготовки працівників,
з одного боку, і бажаністю і корисністю включення в систему працівників із
творчими здібностями, з іншої, є прерогативою керівника. Операційна система в
авангард виводить першу частину цього завдання. Творчий компонент є необхідною
передумовою стабільності операційних функцій за умов поточних флуктуацій
(коливань) [2].
Стратегія операційної системи
формулюється та
затверджується як складова частина загального стратегічного плану, тому жодне завдання операційної стратегії
не може вступати в пряме протиріччя з хоча б однією умовою і метою соціально-економічного розвитку підприємства.
У
випадку істотних змін операційної системи завдання керівника включають управлінську
інтерпретацію соціально-економічного розвитку; планування та використання
мінімально необхідних заходів профілактики негативних наслідків цього розриву.
До негативів даної стратегії варто віднести необґрунтоване поширення тактичних
критеріїв і процедур на стратегічний рівень або пряме підпорядкування
стратегічних обов’язків тактичному рівню управління операційною системою [3-4].
Тактика управління операційною системою будується, насамперед,
на чітких критеріях стабільності та рівноваги соціально-економічних критеріїв системи. Головну роль відіграють критичні
параметри операційної системи. Крім того, тактика ще будується і на регулярному
– неперервному відстежуванні потенційно критичних параметрів операційної
системи. Взаємна обумовленість стратегії і тактики управління операційною
системою містить у собі ще й такий істотний аспект як розриви та розбіжність. У загальному випадку, швидше за все, не
існує абсолютно достатніх методик й процедур взаємного перекладу стратегічних і тактичних завдань. У
протилежному випадку не існувало б проблеми спаду поточної ефективності
операційної системи, тобто дотримання соціально-економічної стійкості
підприємства та стандартів його розвиткуу майбутньому.
Література:
1.
Володькина М. В. Стратегический
менеджмент : учеб. пособие. – К. : Знание, 2002. – 159 с.
2.
Гапоненко А. Л., Панкрухин А. П.
Стратегическое управление : Учебник. – М. : Омега-Л, 2004. – 472 с.
3.
Міщенко А. П. Стратегічне управління :
навч. посіб. – К. : “Центр навчальної літератури”, 2004. – 366 с.
4.
Осовська Г. В., Фіщук О. Л., Жалінська
І. В. Стратегічний менеджмент : навч. посіб. – К. : Кондор, 2003. – 196 с.