Зосимова Ж. С.

викладач

Харківський національний економічний університет

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ НА ЕТАПІ РАННЬОЇ

ДІАГНОСТИКИ КРИЗИ

Кризова ситуація має більш сильний прояв в Україні внаслідок того, що, крім фінансової кризи, кризовий стан підприємств підсилюється відсутністю досвіду вищого керівництва підприємств в антикризовому управлінні.

Антикризове управління можна розглядати як систему попереджувальних заходів в усіх сферах діяльності підприємства: економічній, соціально-політичній, психологічній, інноваційній, маркетинговій тощо.

Задачі антикризового управління будуть різнитись залежно від того, який етап розгортання кризи характерний для підприємства. Антикризове управління може вважатися ефективним, якщо за рахунок нейтралізації ризиків кризи вдалося уникнути. Якщо криза на підприємстві почала розгортатись, антикризове управління буде спрямоване на подолання кризових явищ та мінімізацію ризиків.

В умовах розгортання кризи антикризове управління можна розглядати як комплекс цілеспрямованих дій, направлених на забезпечення виходу підприємства з кризи. Результатом таких дій має стати запобігання

банкрутству та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

Питання антикризового менеджменту для економічної науки не нові. В останній час все більше науковців звертаються до проблеми антикризового менеджменту, що викликано посиленням кризових явищ в світі, розгортанням фінансової кризи в країнах Євросоюзу, намаганням з’ясувати наслідки світової кризи на економіку країни в цілому та підприємств.

Процедура антикризового управління може бути описана певним алгоритмом, який дозволяє формалізувати антикризове управління, прогнозувати розвиток ситуації на підприємстві та передбачувати найбільш ефективні кроки виводу підприємства з кризи. Саме вирішенню цієї проблеми і присвячена стаття.

Більшість науковців всі фактори, які спричиняють кризу, поділяють на дві групи: чинники зовнішнього середовища, тобто такі, при настанні яких вихід із кризи неможливий, і фактори внутрішнього середовища, на які можна здійснювати управлінський вплив, тобто такі, які дозволяють при правильній реакції на кризову ситуацію, зменшувати тиск на підприємство.

До першої групи факторів належать: криза в галузі, несприятливе відношення груп підтримки (акціонерів, кредиторів, інвесторів та інших зацікавлених осіб), негативні тенденції розвитку галузі, монополізація ринку товару, з яким працює підприємство, перевищення витрат над ціною реалізації продукції, розвиток підприємства за традиційними, але неефективними стратегіями, такими, які не відповідають сучасним потребам ринку та зміні оточуючого середовища – чинників прямої та непрямої

дії тощо.

До причин другої групи слід віднести такі, які викликані внутрішніми проблемами підприємства і меншою мірою пов’язані з негативними тенденціями у сфері зовнішнього середовища, а саме: незначні зміни в тенденціях розвитку галузі, які не відслідкувало підприємство, втрата конкурентних переваг, відмінність підходів до розвитку бізнесу між власниками та менеджментом, внутрішні конфлікти, невдало обрана стратегія розвитку, запізніла реакція на дії конкурентів, невиправданий ризик виведення нових товарів на ринок, неефективна реалізація інвестиційних проектів та інше.

Щодо кожного конкретного підприємства, причини кризи для нього є індивідуальними і дія факторів, які її вплинули на можливість виходу із кризи, визначатиметься їх силою впливу.

Антикризове управління починається із визначення ознак кризової ситуації. До таких ознак може належати: підсилення авторитарного стилю управління, послаблення роботи менеджменту підприємства, відток фахівців високої кваліфікації, посилення конфліктності в організації тощо. Ці ознаки кризової ситуації не можуть бути виражені кількісно (обраховані), але саме завдяки своєчасному реагуванню на них можна уникнути розгортання проблем.

Чим раніше діагностовано передкризовий (кризовий) стан підприємства, тим легше реалізується процедура виведення його із цього стану.

Варто зазначити, що погіршення фінансового стану, зменшення виручки від реалізації, зниження прибутковості – це вже прояв кризи, свідчення її розгортання, а не ознаки кризової ситуації, оскільки грошові потоки на кризову ситуацію реагують із запізненням.

Набір ознак кризи на підприємстві є індивідуальним і проявляється в декілька етапів залежно від причини, яка спонукала її виникнення. Спираючись на теоретичні підходи до антикризового управління, сутність яких полягає у виокремленні психологічної, соціально-політичної та структурно-технологічної ознак кризи, та приймаючи до уваги факт наявності запізнілої реакції фінансових потоків на процеси, які відбуваються, розвиток кризової ситуації на підприємстві проходить декілька послідовних етапів, на кожному з яких можливе розроблення антикризових заходів за допомогою інструментів антикризового менеджменту. Послідовність проходження цих стадій наступна[1,2]:

– прояв ознак кризи;

– стадія прояву кризи;

– стадія прояву фінансової реакції на розгортання кризи;

– стадія розгортання (поглиблення) кризи;

– реакція підприємства на кризу.

Залежно від дій менеджменту та ефективності розроблення та реалізації антикризових заходів відбувається поглиблення кризи або оздоровлення підприємства – вихід із кризового стану.

Антикризове управління являє собою комплекс цілеспрямованих дій, направлених не на забезпечення виходу підприємства з кризи, а на дії попереджувального характеру, які, пом’якшуючи дію негативних чинників, сприяють більш гнучкій адаптації підприємства до несприятливих умов зовнішнього середовища та підвищують ефективність позитивної дії чинників внутрішнього середовища.

Часто зазначають, що антикризове управління представляє систему особливих взаємовідносин в середині підприємства та із зовнішніми зацікавленими особами.

Складовими успіху будь-якого антикризового управління виступають: розроблена стратегія (її якість з позиції реалістичності та досяжності), фінансове забезпечення реалізації антикризової стратегії, підсилення виконання управлінських функцій та відповідальності менеджменту.

Розроблення антикризової стратегії повинно будуватись на засадах, визначених особливостями стратегічного планування з урахуванням зміни умов господарювання та критеріїв ефективної діяльності.

Головним цільовим орієнтиром в цих умовах має стати пошук напрямів зростання обсягів реалізації у натуральних показниках або ж їх утримання на незмінному рівні. Основною проблемою в цих умовах виступає обмеженість грошових коштів на маркетингові заходи та просування товарів.

Одними з головних задач в антикризовому управлінні стають утримання фінансових показників на рівні, який не є критичним для підприємства, забезпечення поточних потреб підприємства у фінансуванні,

утримання постачальників сировини та матеріалів, каналів розподілу та персоналу, тобто попри погіршення ситуації необхідно намагатись утримати конкурентні переваги та ринкові позиції, що забезпечить більш швидкий вихід підприємства із кризового стану.

Для утримання фінансових показників необхідно вирішити проблеми жорсткої економії. Для цього впроваджуються заходи з акумулювання необхідних коштів для реалізації антикризової стратегії. У цих умовах проводиться агресивна політика взаємодії з постачальниками щодо цін на сировину та матеріали; підлягають зменшенню витрати, які не пов’язані з організацією та забезпеченням основного виробництва, а саме: зменшуються загальновиробничі та адміністративні витрати; проводиться оптимізація організаційної структури підприємства; реалізуються основні засоби, які не

використовуються у виробничому процесі; оптимізуються товарно-матеріальні запаси підприємства; реалізуються надлишкові потужності, здаються в оренду надлишкові площі; проводиться реструктуризація кредиторської заборгованості; розробляються заходи для зменшення дебіторської заборгованості; залучаються кошти зацікавлених осіб, розробляється політика ефективного управління зобов’язаннями підприємства.

Часто зазначають, що антикризове управління представляє систему особливих взаємовідносин як всередині підприємства так і з зовнішніми зацікавленими особами. Складовими успіху будь-якого антикризового управління є: стратегія, наявність грошових коштів для реалізації антикризових заходів, чітко налагоджений контроль за реалізацією розроблених та прийнятих до виконання заходів.

Специфіка менеджменту в умовах кризи полягає в необхідності використання методів і підходів в управлінні, які відрізняються від здійснення таких дій в нормальних умовах. Антикризове управління вимагає від менеджерів дій, які мають підвищений ризик, що неприпустимий у роботі в звичайному режимі.

Склад та набір таких дій залежить від конкретних причин та допущених прорахунків та помилок у діях керівників, які призвели до фінансових ускладнень, змін, які викликали проблеми у взаємодії із зовнішнім середовищем, та можливості адаптації підприємства до нових вимог ринку, споживачів, дій конкурентів.

Література:

1. Кольцова И. В. Практика финансовой диагностики и оценки проектов. / И. В. Кольцова, Д. А. Рябых. — М. : Вільямс, 2007. — 416 с. — (Серия : Практика реального бизнеса).

2. Сатклифф М. Эффективная финансовая деятельность / М. Сатклифф, М. Доннеллан ; пер. с англ.— М. : Вершина, 2007. — 496 с.