Економічні науки/14. Економічна теорія

Теслюк Ю.М.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Зовнішнє інституціональне середовище корпоративних підприємств

В основі поняття «інституціональне середовище» лежить категорія «інститут», яка є базовою в інституціоналізмі. Але в процесі розвитку цієї теорії науковці так і не змогли дійти єдиної думки щодо суті цього поняття.

Торстейн Веблен, основоположник інституціоналізму, вважав інститутами поширений образ думки щодо окремих відносин між суспільством і особистістю, а також окремих виконуваних ними функцій [1].

Джон Коммонс розглядав інститути як колективну діяльність відносно контролю за індивідуальною діяльністю. [2].

Лауреат Нобелівської премії Дуглас Норт говорить про інститути як про «правила гри» в суспільстві, тобто обмежуючі рамки, які організовують взаємовідносини між людьми [3].

На сьогоднішній день таке визначенні є найпоширенішим, проте не єдиним. Так економіст Ендрю Шоттер розглядає інститути не як правила гри, а як певні умовності, що сформувалися навколо деякої гри з визначеними правилами. Тобто інститути – це властивості рівноважного стану гри, а не властивості самої гри. Він говорить про те, що важливим є не зміст правил, а те як ці правила виконують гравці [2].

Але в подальшому, через своє широке визнання, буде використовуватись поняття інституту саме за Дугласом Нортом як правила, механізми, що забезпечують їх виконання, і норми поведінки, які структурують повторювані взаємодії між людьми [4].

На основі цього визначення можна сказати, інституціональне середовище –сукупність основоположних політичних, соціальних і юридичних правил, які утворюють базис для виробництва, обміну і розподілу.

Воно визначає господарську активність підприємств і організацій, поведінку домашніх господарств і державних установ.

Згідно інституціональної теорії, інституційне середовище відіграє величезну роль у функціонуванні та розвитку економіки. Воно здійснює координаційну діяльність і зменшує невизначеність, обмежує вибір, впливає на структуру стимулів, виконує розподільчу функцію, впливає на раціональність поведінки і ступінь слідування особистим інтересам тощо.

Загалом, інституціональне середовище в певній країні визначається в залежності від розвитку цілих груп інститутів та їх окремих елементів, які формують загальну його структуру (рис. 1). Розвиток цих інститутів у тісному поєднанні та узгодженні з неосяжними інституціями такими як менталітет, суспільна думка, освіченість, ідеологія, релігія тощо визначають основні засади економічного зростання.

Розглянуте інституціональне середовище складає основу соціально-економічно життя суспільства у країні. Проте для кожного конкретного елемента системи, якою виступає держава з її соціальними, економічними, правовими складовими, існує своє середовище, яке прямо чи опосередковано взаємодіє з ним в односторонньому чи двосторонньому напрямку.

Інституціональне середовище організацій можна поділити на зовнішнє, середовище найближчого оточення та внутрішнє. Цей поділ здійснюється в результаті функціональних відмінностей у їх впливі на діяльність організації та ступеню впливу діяльності організації на саме середовище.

До основних інститутів, що формують зовнішнє інституціональне середовище організації належать інститути права (у тому числі права власності), ринку, організації (що регулює спільну діяльність людей, які об'єдналися з метою зниження трансакційних витрат при досягненні певної мети), індикативного планування, фінансів, оподаткування, соціальних гарантій, суспільного вибору (який регулює процес прийняття макроекономічних рішень в умовах представницької демократії), освіти, зовнішньоекономічних відносин тощо [5].

 

 


Рис. 1 Структура інституціонального середовища

Адаптовано за матеріалами [6]

Ці інститути визначають первинні зовнішні обмеження для організації.

Інституційне середовище найближчого оточення організації також зазнає впливу того ж зовнішнього інституційного середовища. Однак по відношенню до даного середовища організація займає активну позицію. Вона здатна впливати на нього та змінювати його, керуючись своїми власними цілями.

Внутрішні інститути організації пов’язані зі стратегічними цілями, місією і профілем діяльності, що визначають призначення та роль даної організації в соціально-економічній системі держави. [5].

Якщо розглядати підприємства корпоративного типу, то їх інституціональне середовище має яскраво виражені відмінності, які зумовлені багатьма факторами, передусім, збільшенням кількості власників, відокремленням функцій володіння та управління, залученням значних капіталів тощо.

Головними інститутами зовнішнього середовища корпоративних підприємств, які визначають, регулюють, координують та обмежують їх діяльність є: законодавча система, державні органи, які регулюють реєстрацію та діяльність корпоративних підприємств, податкова система, системи об­ліку й аудита, судова система, інституції, які регулюють процедури випуску і обігу корпоративних прав і боргових зобов'язань, держава (як власник корпора­тивних прав), фондовий ринок, інститути соціальних гарантій тощо [7-8].

Держава за допомогою систем законодавчої, виконавчої та судової влади виступає основним регулятором корпоративного сектору, спрямовуючи його діяльність на задоволення загальнонаціональних потреб. Вона є головним структуротворчим суб’єктом інституціонального середовища.

Законодавчі органи розробляють та затверджують правові акти та регламентують основи функціонування підприємств корпоративного типу.

Корпоративні підприємства, як і інші типи підприємств, виступають юридичними особами, тому загалом підлягають такій самі нормативній базі. Проте ця база доповнюється спеціальними законами, які детермінують специфічні характеристики корпоративного сектору.

Найважливішими нормативно-правовими актами в Україні, що регулюють корпоративний сектор є Цивільний та Господарський кодекс України, закони України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства, "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про інститути спільного інвестування", "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші.

До органів виконавчої влади, які регулюють діяльність даного сектору, окрім тих, що регулюють діяльність усіх підприємств, належать органи спеціальної компетенції. До них відносяться: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Антимонопольний комітет; Фонд державного майна України;  Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та інші уповноважені органи.

Законодавчо визначено вимоги щодо контролю господарських товариств, необхідність здійснення товариством бухгалтерського обліку, ведення статистичної звітності і подання її в установленому порядку органам державної статистики. Для корпоративного сектору контроль відіграє дуже важливішу роль, оскільки у його діяльності відбувається висока концентрація ресурсів і, як результат, значний вплив на економіку країни. Тому для нього є обов'язковим підтвердження аудитором достовірності та повноти річного балансу і звітності.

Перевірки фінансової діяльності здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями.

Важливим інститутом зовнішнього середовища корпоративних підприємств є фондовий ринок, на якому здійснюються регульовані операції і процеси розміщення, обігу та обліку цінних паперів. В країнах, для яких характерним є розвиненість даного інституту, він виступає у ролі основного механізму вільного розповсюдження цінних паперів, передусім корпоративних. До останніх належать акції, облігації підприємств, інвестиційні сертифікати та похідні цінні папери.

Корпоративний сектор виступає основним сектором промисловості, він у першу чергу пов’язаний з масштабним виробництвом. Тому одним з основних інститутів соціальних гарантій і захисту є інститут охорони праці, оскільки працівники, що задіяні на промислових підприємствах, найбільше піддаються впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Також важливими є вимоги, що встановлюються інститутом трудового права щодо мінімального розміру заробітної плати та різного роду компенсацій, робочого часу, відпусток, лікарняних, інших гарантій, пільг та компенсацій, що встановлені трудовим законодавством, у тому числі при звільненні працівників.

Таким чином, зовнішнє інституціональне середовище корпоративних підприємств досить відрізняється за своїми ключовими елементами, ступенем впливу та жорсткістю обмежень від відповідного середовища підприємств некорпоративних, що зумовлено значенням параметрів їх якісного та кількісного впливу на соціально-економічний розвиток у країні.

Література:

1.        Веблен Т. Теория праздного класса. М.: Прогресс, 1984. — 367 с.

2.        Кузьминов Я.И. Курс институциональной экономики: институты, сети, трансакционные издержки, контракты. М.: ГУ - ВШЭ, 2007. – 444 с.

3.        Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. / пер. с англ. А.Н. Нестеренко, пред. и науч. ред В.З. Мильнера. М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997.— 180 с.

4.        Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение // Тезис. Т.1. Вып.2. М., 1993. – с. 69-91.

5.        Василенко Н.В. Институциональная среда организаций: характеристики и уровни регулирования // Проблемы современной экономики, №3(27), 2008.

6.        Коврига О. С. Механізми державного регулювання інституціонального середовища регіону : Автореф. дис... канд. наук: 25.00.02 - 2009

7.        Довгань Л. Є. Інституційне середовище українських моделей корпоративного управління / Л. Є. Довгань, В. Г. Герасимчук, І П. Малик // Наукові праці ДонНТУ. Сер.: Економічна. - Донецьк : ДонНТУ,  – 2006. – Випуск 103–2. – С. 214–221.

8.        Тарасенко О.В. Вплив інституціонального середовища корпоративного управління на трансакційні витрати // Наукові праці ДонНТУ. Сер.: Економічна. - Донецьк : ДонНТУ, 2010. – Випуск 38-2.- C.218-224.