Економічні науки / 1. Банки і банківська система
К.е.н., доц. докторант Кузьмак О.М.
Тернопільський національний економічний університет
Управління ризиком ліквідності комерційних банків
 
Особливе значення в процесі регулювання діяльності банків має управління ризиком ліквідності. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі керівництва банку. Фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщо підривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко [1]. Поняттю ризику ліквідності даються різні тлумачення. З однієї сторони ризик ліквідності виникає внаслідок неспроможності банку своєчасно виконати всі свої зобов’язання не несучи при цьому збитки, а з іншої сторони ризик ліквідності пов'язаний з неможливістю швидкого перетворення фінансових активів в платіжні засоби без втрат [2, с.24]. Національним банком дано наступне трактування: «ризик ліквідності - ризик недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризик того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат» [3].
Так, на нашу думку, ризик управління ліквідністю має цінову (ризик обумовлений ціною, по якій можуть бути продані активи та ставкою відсотка, по якій можна залучити пасиви) та кількісною складовими (ризик обумовлений розміщенням в банку пасивів, які можуть буди продані та можливістю на ринку залучити певну суму коштів). Враховуючи вищевикладене, поняття ризику ліквідності можна трактувати наступним чином: ризик ліквідності – це ризик зміни фінансового стану банку через неможливість швидкого залучення платіжних засобів шляхом продажу або запозиченням активів. 
У вітчизняній практиці використовуються наступні методи управління ризиком ліквідності: лімітування і управління активами та пасивами. Що стосується лімітування, то воно передбачає не лише визначення необхідності у ліквідних засобах, а в основному неправлене на здійснення контролю за їх достатністю. Отже, даний метод передбачає розрахунок певних нормативів встановлених Національним банком України, зокрема, нормативу миттєвої ліквідності (Н4), нормативу поточної ліквідності (Н5) та нормативу короткострокової ліквідності (Н6) [4].
Отже, стан дотримання вітчизняними банками нормативів, встановлених НБУ видно з таблиці 1.
Таблиця 1
Динаміка значень нормативів ліквідності в цілому по банківській системі, 2006-2012рр.*

№ з/п	Норматив		Роки
			2006	2007	2008	2009	2010	2011
1	Н4	Норматив миттєвої ліквідності (не менше 20 % )	57,77	59,56	53,38	65,11	64,08	55,30
2	Н5	Норматив поточної ліквідності (не менше 40 %)	70,10	73,84	74,40	73,36	76,34	73,13
3	Н6	Норматив короткострокової ліквідності (не менше 20% з 2010 не менше 60%)	37,68	39,37	37,41	32,31	86,81	90,60

Дані таблиці свідчать, що банки не лише дотримуються встановлених нормативних вимог, але й значення даних нормативів перевищують у значній мірі нормативні показники, що свідчить про пересторогу банків до економічної ситуації. Але разом з тим таке перевищення є і замороженням ресурсів, які могли б працювати та приносити дохід. Тобто виникає також ризик, але вже надлишкової ліквідності. Варто зауважити, що комерційні банки можуть додатково використовувати для управління ризиком ліквідності й інші показники, такі як: коефіцієнти високоліквідних активів, загальної ліквідності, співвідношення активів та пасивів, співвідношення кредитів і депозитів. Це дає можливість оперативно контролювати та прогнозувати стан ліквідності банківської установи. У деяких країнах, наприклад у США, не існує обов’язкових нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують дану проблему. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом ліквідності і оцінюють якість управління нею в ході перевірок на місцях за рейтинговою системою «CAMEL», де ліквідність розглядається, як один з найважливіших показників діяльності [1]. 

Може бути доцільним застосування методу конверсії фондів, що припускає як управління активами, так і управління пасивами. Найдавніший спосіб забезпечення потреб банку в ліквідних коштах відомий як управління ліквідністю через управління активами. У чистому вигляді ця стратегія вимагає накопичення ліквідних коштів у вигляді ліквідних активів – головним чином коштів і цінних паперів, що швидко реалізовуються. Коли виникає потреба в ліквідних коштах, вибіркові активи продаються доти, поки не буде задоволено попит на наявні кошти. Цю стратегію управління ліквідністю часто називають трансформацією активів, оскільки ліквідні кошти надходять за рахунок перетворення негрошових активів у наявні кошти. Багато банків у якості джерела ліквідних коштів дедалі частіше використовують позики на грошовому ринку. Економічна доцільність застосування того або іншого методу управління ліквідністю зумовлена характеристиками банківського портфеля, особливостями банківських операцій та середовищем, у якому функціонує банк. Так, коли останній використовує різні джерела залучення коштів, завдання управління ліквідністю ускладнюється.

Література

1. Управління банківськими ризиками: Навч. посіб. / Л.О. Примостка, П.М. Чуб, Г.Т. Карчева [та ін.]. – К.: КНЕУ, 2007. – 600с.;

2. Иода Е.В. Классификация банковских рисков и их оптимизация. / Е.В. Иода, Л.Л. Мешкова. – Тамбов, 2002. – 120с.;

3. Інструкція НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні N 368 від 28.08.2001 // Офіційний вісник України. - №10. – 2001.