УДК 338.48:341.215.43
Пробоїв О.А.
к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки
Івано-Франківський інститут менеджменту ТНЕУ
паспортно-візові
формальності у туризмі
На сучасному етапі розвитку світового господарства загострюється проблема зростаючих нелегальних
імміграційних потоків з використанням каналу туризму, що робить даний напрям
досліджень особливо актуальним. Саме
проблема незаконної міграції зі Сходу у високорозвинуті країни потребує від
урядів цих держав вжити відповідних заходів у сфері паспортно-візових
формальностей.
Метою дослідження є теоретичне осмислення концептуальних
проблем паспортно-візової діяльності у сфері туризму.
Індустрія туризму багатогранна. Безліч
підприємств, фірм та організацій беруть участь в обслуговуванні туристів.
Найважливішою туристичною формальністю сьогодення є паспортно-візова система,
так як саме вона дозволяє здійснювати в'їзд і виїзд громадян у будь-яку країну.
Туристські формальності - це
обов’язкові, з точки зору законності та встановленого порядку, дії, пов’язані з
оформленням та вчиненням туристичної подорожі, а також процедури, пов’язані з
перетином кордону.
У сучасних умовах практично в усіх
країнах існує дозвільний порядок як в’їзду на територію, так і виїзду з
території держави. Дозвіл на в’їзд підтверджується відповідним чином оформленою
візою або видачею відповідного документа. Деякі країни на взаємній основі,
відповідно до міждержавних угод, спрощують поїздки для своїх громадян
(безвізове відвідання).
Закордонний паспорт - це офіційний
документ, що засвідчує громадянство і особистість людини, яка виїжджає за
кордон. Він видається компетентними органами держави і служить підтвердженням
того, що його власник є громадянином даної країни. Необхідно відзначити, що
видача закордонних паспортів переслідувала, перш за все, мету контролю за
виїздом за кордон громадян певної країни.
До XIX століття закордонні паспорти
видавалися виключно важливим персонам і представляли собою рекомендаційні листи
однієї держави іншій. Після першої світової війни масова видача закордонних
паспортів стала звичайною практикою.
До 30-х рр. XX століття закордонні
паспорти мали звичний для нас вигляд - невеликої книжечки на 30-40 сторінок.
Однак, в сучасному цивілізованому суспільстві (зокрема, у США і ЄС) вирішено ввести
нову форму посвідчення особи - електронний паспорт. На вигляд він схожий на
кредитну картку, на якій відповідною мультимедійною технологією нанесені
установчі дані власника (громадянство, малюнок у вигляді кольорової голограми,
місце проживання та інше, аж до відбитків пальців).
В’їжджаючи у певну країну, в зоні
проходження митного контролю турист встановлює свій електронний паспорт на
спеціальний сканер, з’єднаний електронним зв’язком з єдиним комп’ютером, який
вмить встановлює його особу і перевіряє законність візи (якщо вона потрібна для
в'їзду до цієї країни). Абсолютна точність ідентифікації досягається також за
рахунок того, що до екрану сканера турист повинен одночасно прикласти долоню
руки, і пристрій зчитує персональні дані з електронного посвідчення разом з
відбитками його пальців. Подібна система контролю вже випробувана при вході в
секретні установи США і в цілому знайшла схвалення в країнах ЄС.
Візовий
порядок в’їзду - це такий режим в’їзду на територію іноземної держави, при
якому основною умовою для в’їзду є наявність відповідним чином оформленого
дозволу у формі візи. Наявність у особи візи підтверджує виконання нею усіх
вимог для в’їзду і перебування в країні. Як правило, видачею віз займаються
дипломатичні представництва або консульські установи, що представляють дану
держава за кордоном. Хоча має місце й така практика, як видача віз
безпосередньо на кордоні. При розгляді запиту про видачу візи, Дипломатична або
Консульська Місія, перш за все, перевіряє чи не має прохач заборони на в’їзд у
країну. І тільки після цього розглядається документація, прикладена до запиту
про видачу візи.
-
Міжнародну конвенцію по спрощенню і гармонізації
(узгодженню) митних процедур, 1973р.(конвенція Кіото);
-
Заключний акт Наради з безпеки і співпраці в
Європі, 1975р.;
-
Рішення-рекомендацію Ради ОЕСР з міжнародної
політики у сфері туризму, 1985р.;
-
Єдиний європейський акт Європейських
співтовариств, 1987р.;
-
Гаагську декларацію Міжпарламентської
конференції з туризму, 1989р.;
-
Конвенцію про застосування шенгенської угоди,
1985р.
UNWTO, надаючи особливе значення спрощенню туристських
формальностей, розробила і прийняла відповідний пакет рекомендацій в частині:
– паспортних формальностей: децентралізація паспортних
служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних
паспортів, введення розумного збору, встановлення терміну дії паспорта не менше
5 років з правом конфіскації; приведення паспортів у відповідність із
стандартами ІКАО, що дозволяють здійснювати перевірку за допомогою комп’ютерних
систем;
– візових формальностей: безвізовий в’їзд на строк до 3
місяців; розповсюдження дії візи строком на 12 місяців на один або декілька
в’їздів у всі пункти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів, з
використанням будь-якого виду транспорту; взаємне визнання візи ряду держав; у
виняткових випадках видача дозволу на в’їзд на контрольно-пропускному пункті;
встановлення єдиного консульського збору незалежно від громадянства туриста.
Ці рекомендації виходять з основоположних принципів
спрощення туристських формальностей, що знайшли віддзеркалення в Гаагській
декларації з туризму.
Література:
1. Закон України
«Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»[Електронний ресурс]/ ВРУ. – 1994. - № 3857-XII.
– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3857-12 (редакція від 19.11.2012р.).
2. Наказ МВС України «Про затвердження Порядку провадження за
заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини» від 21.12.2004 №1603 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0068-05
(редакція від 10.02.2011р.).
3.
Бгатов А.П. Туристские
формальности/ А.П.Бгатов, Т.В.Бойко, М.В.Зубрева. — М.: Академия, 2004. — 297 с.
4.
Мальська М.Я.
Туристичний бізнес: теорія і практика [навч. посіб.]/ М.Я.Мальська,
В.В.Худо. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 424 с.