Економічні науки / 6. Маркетинг і менеджмент

к.е.н. Чаплінський Ю.Б., Томусяк А.О

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Особливості ціноутворення на ринку сільсько-господарської продукції

Провідною ланкою агропромислового комплексу України є сільське господарство. Як відомо, Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. На жаль, цей потенціал використовується неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем

розвитку відстає від передових країн світу. Саме тому одним із важливих аспектів розбудови економічних відносин є вирішення проблем ціноутворення, які мають місце у механізмі функціонування аграрного ринку. З теорії і практики розвитку економічних систем відомо, що економічні відносини у суспільстві формуються навколо ціни, яка визначає принципи і засади перерозподілу вартостей, а також рівень добробуту учасників економіки.

Теоретичним і практичним питанням розвитку ціноутворення в АПК присвячені праці П.Т. Саблука, В.П. Ситника, О.М.Шпичака, М.Й. Хорунжого, В.А. Валентинова, О.М. Чечеля, О.Г. Шпикуляка, Н.А. Мазур, Л.В. Вакуленко. Позиції більшості дослідників збігаються в тому, що цінова політика в аграрному секторі має базуватись на вільному ціноутворенні в поєднанні з державним регулюванням і посиленням антимонопольного контролю за цінами на матерально-технічні ресурси.

Метою статті є привернення і акцентування уваги на важливості ціноутворення для сільського господарства, виявлення існуючих тенденцій та розробка пропозицій щодо удосконалення цінової політики.

Агропродовольча система складається з великої кількості підприємств: постачальників, виробників, переробних підприємств, підприємств харчової промисловості, дистриб’юторів, продавців. Для суб’єктів економічної діяльності основним завданням є отримання прибутку в максимальному розмірі при оптимальних (мінімальних) витратах. У свою чергу, економічний інтерес господарювання в аграрній сфері значною мірою залежить від зовнішніх факторів, які в ринкових умовах кардинально змінили порядок формування доходів у сільськогосподарських підприємствах. „Вимогою часу стала необхідність виробляти те, що можна продати й одержати необхідний прибуток. Особливості формування доходів сільськогосподарських товаровиробників зумовлені також високим ступенем відносної демонополізації сільського господарства, нееластичністю зв’язку між попитом на аграрну продукцію та цінами на неї, низькою купівельною спроможністю населення України” [3, с.19].

Зміна ціни відбувається внаслідок низки ціноутворюючих факторів. Зокрема, Мазур Н.А. вважає, що найважливішими серед них є „суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції та купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін, стан цінової і нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва” [2, с.99].

Слід зазначити, що в ринкових умовах ціни реалізації практично на всі види сільгосппродукції зазнають значних змін. Їхні рівні є досить нестабільними (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка цін реалізації основних видів сільськогосподарської продукції

Продукція	Середня ціна, грн. за т			Темп росту ціни, у % до попереднього року
	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2010 р.	2011 р.
Зернові та зернобобові культури	799,0	1120,9	1374,2	140,3	122,6
Цукрові буряки	409,9	478,5	516,0	116,7	107,8
Картопля	1298,6	2131,0	2032,8	164,0	95,4
Овочі	1790,0	2551,6	2139,1	142,5	83,8
Худоба та птиця	10362,9	10797,1	11967,2	104,2	110,8
Молоко та молочні продукти	1888,8	2938,7	3041,6	155,6	103,5
Яйця, за тис.шт.	403,9	470,6	521,5	116,5	110,8

Як видно з таблиці 1 середні ціни практично на всі основні види сільськогосподарської продукції зростали в 2010 році в порівнянні з 2009 роком, та у 2011 році в порівнянні з 2010 р. Виключенням є лише зниження цін на картоплю та овочі у 2011 році, що, в першу чергу, пов’язано з їх хорошим урожаєм.

В сучасних умовах на українському сільськогосподарському ринку функціонує велика кількість комерційних посередників, що призводить до зростання збутових ланцюгів та цін. Тобто через невиважену аграрну політику, яка створила деформовану систему ринкових відносин, виробник практично не може впливати на ціноутворення на вироблену ним продукцію. „Рівень ціни на аграрну продукцію визначає не пропозиція, а посередники, які платять готівковими коштами і саме тоді, коли вони необхідні. Через це ціна, сформована в такий спосіб, практично не забезпечує прибутку аграрію й виробництво стає збитковим” [4, с.59]. Натомість, посередник, придбавши продукцію за безцінь, продає її кінцевому споживачеві за ціною, яка забезпечує посереднику високий прибуток.

Окрім зазначеного вище, логістичні системи не завжди працюють на користь сільськогосподарських підприємств: дефіцит складських приміщень спричинює штучне заниження цін на сільськогосподарську продукцію, особливо в періоди збирання врожаю. А це сприяє тому, що найбільшу вигоду отримують не виробники продукції, а власники елеваторів і зерносховищ.

Також слід відмітити відсутність стійких зв’язків між сільськогосподарськими виробниками та супермаркетами (овочевими відділами). На жаль, багато “зеленої” продукції у вітчизняній роздрібній торгівлі представлено виробниками з Туреччини, Польщі, Китаю, Голландії тощо.

У процесі ціноутворення на сільськогосподарську продукцію слід врахувати вплив трьох груп факторів: вартість засобів виробництва та предметів праці; вартість робіт, послуг, насіння; та вартість послуг з переробки і реалізації продукції.

Ці фактори враховуються в першу чергу, але при ціноутворенні в сільському господарстві слід врахувати ще одну особливість - нееквівалентність міжгалузевого обміну і диспаритет цін. Через відсутність еквівалентності міжгалузевого обміну сільське господарство втрачає свої активи, різко знижуються можливості не тільки розширеного, а й простого відтворення виробництва. Ця тенденція заслуговує на увагу й оцінку з огляду на необхідність втручання на державному рівні.

Особливістю галузі є те, що виробництво продукції суттєво залежить від природно-кліматичних умов, а також часто спостерігаються відмінності в продуктивності худоби і земель. Виробничі витрати зумовлені як природними чинниками (клімат, рельєф, земля, опади), так і економічними (забезпеченість ресурсами, розміри виробництва, ступінь еластичності попиту та пропозицій). Саме тому аграрний сектор потребує державного регулювання, оскільки регулюючи ціни, держава здійснює вплив на відтворювальний процес у сільському господарстві. Завдання державного регулювання цін полягає в тому, щоб не допустити високого рівня інфляції та забезпечити необхідну прибутковість виробникам сільськогосподарської продукції.

Ринкова система ціноутворення в аграрному секторі не повинна відриватися від рівня видатків виробництва та величини вартості продукції. Ціна може коливатися в певних межах: мінімальний її рівень при реалізації визначається видатками на виробництво продукції, а максимальний – попитом. „Мінімальний рівень цін повинен бути спрямований на захист інтересів сільськогосподарських товаровиробників, тобто на відшкодування видатків виробництва (з урахуванням інфляції) та на забезпечення гарантованого прибутку за умов спаду виробництва” [6, с.92].

Як показує досвід економічно розвинутих країн державне регулювання сільського господарства явище не випадкове. Так, наприклад, щороку Рада Міністрів ЄС визначає цільові ціни за видами сільськогосподарської продукції, які є верхньою межею цін всередині ЄС і, здебільшого, істотно перевищують ціни світового ринку. Окрім цього, для запобігання дешевому імпорту, який може знизити цільову ціну, на всі імпортовані продукти встановлюється мито у розмірі різниці між світовою і цільовою цінами.

Водночас, у США 15 серпня кожного року міністр сільського господарства оголошує ціну визначених товарів урожаю наступного року. Це дає змогу виробнику визначити, чи має сенс займатися вирощуванням того чи іншого виду продукції в наступному році з огляду на очікуваний прибуток [5, с.102].

Загалом, інструментарій, який можуть застосовувати урядові органи для підтримки цін, можна поділити на три групи:

- стабілізація через позикові ставки (закупівля урядом продукції з метою доведення ринкових цін до рівня еквівалентих);

- обмеження пропозиції продукції (обмеження урядом виробництва продукції, як правило, через консервацію сільськогосподарських угідь);

- прямі компенсаційні платежі (уряд компенсує товаровиробнику різницю між поточною ринковою і еквівалентною ціною).

З метою підвищення впливу ефекту синергії, вказані методи, як правило, застосовуються у певних комбінаціях. Зокрема, обмеження пропозиції продукції завжди доповнює як стабілізацію через позикові ставки, так і прямі компенсаційні платежі, оскільки в іншому випадку такі програми цінового регулювання потребують фактично необмеженої кількості ресурсів. У чистій організаційно-економічній формі ці програми не можуть бути реалізовані, а обмеження пропозиції саме по собі є недостатнім засобом для забезпечення еквівалентності міжгалузевого обміну [1, с. 88].

Державі необхідно використовувати гарантовані або захисні ціни, які індексуються залежно від інфляційних процесів, забезпечують мінімальний рівень прибутковості сільськогогосподарського виробництва. Вони використовуються державою при закупівлі окремих видів товарів для забезпечення своїх мінімальних потреб. Державна цінова політика тільки тоді буде ефективною, коли ціни забезпечуватимуть необхідні темпи розширеного відтворення, а прибуток на вкладений капітал буде достатнім, щоб не відбувався його перелив в інші галузі. Ціну доцільно визначати виходячи з нормативних показників собівартості виробництва, витрат на збут, плати за оренду земельних ділянок, вартості майна, адміністративних, фінансових та інших витрат операційної діяльності, та достатньої норми прибутку.

Список використаних джерел:

1. Валентинов В.А. Визначення напрямів цінового регулювання в аграрному секторі / В.А. Валентинов // Економіка АПК. – 2005. - №4. – с.87-89.

2. Мазур Н.А. Фактори ціноутворення в системі формування ефективного аграрного сектору / Н.А. Мазур // Наук. вісник Національного аграрного університету / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. – К., 2008. – Вип.119. – 299с.

3. Саблук П.Т. Ціна – запорука ефективності сільськогосподарського виробництва / П.Т. Саблук // Наук. вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України / Серія “Економіка, аграрний менеджмент та бізнес” / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп.ред.) та ін. – К.: ВЦ НУБіПУ, 2010. – Вип.154. –Частина 1. – 378 с.

4. Хорунжий М.Й. Проблеми ціноутворення на сільськогосподарську продукцію / М.Й. Хорунжий // Економіка АПК. – 2011. - №1. –с.57-61.

5. Червен І.І., Бурковський І.Д., Бурковська А.В. Аграрний ринок вимагає зваженої цінової політики / І.І. Червен, І.Д. Бурковський, А.В. Бурковська // Економіка АПК. – 2007. - №3. –с.99-104.

6. Чечель О.М. Необхідність державного регулювання ціноутворення на продукцію сільського господарства /О.М. Чечель // Економіка АПК. – 2001. - №6. – с.91-96.

7. Шпикуляк О.Г. Проблеми економічних відносин в механізмі ціноутворення аграрного ринку / О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК. –2009. - №10. – с.77-82.

8. http://ukrstat.gov.ua.