Педагогические науки /2.Проблемы подготовки специалистов

К.п.н. Упатова І.П.

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, Україна

Система самоосвіти молодого вчителя у 70 – 80-х рр. ХХ ст.

У поточний історичний момент вітчизняна освіта переживає етап оновлення, обумовлений переходом суспільства на нові економічні засади та інтеграцією вітчизняної освіти в міжнародну систему. Останнім часом позначилася криза у сфері відтворення інтелектуальної еліти, відповідальної за розвиток науки, освіти і культури. У таких умова актуалізується проблема вдосконалення існуючої системи методичної роботи з молодими педагогічними кадрами. Основною її ланкою залишається система самоосвітньої діяльності, від ефективності якої і залежить ступінь функціонування навчальних закладів.

Актуальність даного дослідження обумовлена, з одного боку, обьєктивною суспільною необхідністю вдосконалення професійної діяльності молодого вчителя у відповідності з нормативними документами МОН, молоді та спорту України, вимогами сучасної школи до вчителя, з іншого боку, очевидною недостатньою розробленістю проблеми системи самоосвіти молодих вчителів, як умови прискореного професійного зростання.

Проблемою самоосвіти молодих вчителів у 70 – 80-х рр. займалися Л.Г. Борисова, С.Г. Вершловский, В.Н. Колюткін, Л.М. Лесохіна, О.Г. Мороз, І.Л. Наумченко, В.Г. Онушкін, В.А. Сластьонін. та ін.

У період 70 – 80-х років ХХ століття незмірно зросла соціальна роль учителя і вимоги суспільства до рівня його професійної підготовки, про що зазначалось у документах ЦК партії і радянського уряду, на Пленумах (червень 1983, лютий 1988) та з’їздах ЦК КПРС (XXVI, XXVII) [1 – 4]. У зв’язку з цим виникла необхідність підвищення ефективності методичної роботи з учительськими кадрами і особливо з молодими спеціалістами.

В умовах, коли відбувався перехід шкіл на нові програми і підручники значного оновлення вимагав зміст методичної підтримки молодих учителів, бо саме їм, малодосвідченим доводилось бути на початку вирішення нових педагогічних завдань, коли навіть у досвідчених вчителів не завжди вистачало досвіду і виникали утруднення.

Серцевиною всієї методичної діяльності молодих вчителів 80-х років ХХ століття вважалась їх самоосвіта, роль якої набувала домінуючого значення

Самоосвіта вчителів стала основним змістом діяльності теоретичних семінарів, педагогічних «читань», шкіл педагогічної майстерності.

Слід зазначити, що від вчителів вимагалось складання планів самоосвітньої роботи, які спиралися на рекомендації обласних інститутів вдосконалення вчителів. Так, особистий план самоосвіти вчителів включав наступні розділи: 1. Підвищення ідейно-теоретичного рівня. 2. Робота з поглиблення знань свого предмета. 3. Вивчення педагогічної і психологічної літератури. 4. Підвищення методичного рівня. 5. Підвищення загальної культури.

У всіх методичних рекомендаціях, на той період, враховувався ступінь самостійної творчої активності педагогів.

Слід зазначити, що такий підхід до організації самоосвіти сприяв систематичній діяльності вчителів щодо реалізації запланованих заходів.

Однак ефективність самоосвіти молодих вчителів у зазначений період забезпечувалася у тому випадку, якщо керівники школи проявляли справжню зацікавленість щодо педагогічного становлення вчителів-початківців, створював для цієї роботи відповідні умови, серед яких: для самоосвіти виділялися спеціальні дні – «методичні дні»; самоосвіта вчителів спрямовувалася на успішне рішення певної проблеми, на подолання тих утруднень, які були виявлені під час практичної діяльності; самоосвіта повинна була з’ясовуватися з завданнями і роботою всього педагогічного колективу; для поліпшення самоосвіти необхідно було вести бібліографічну роботу з вчителями, організовувати взаємний обмін літературою, підтримувати постійні зв'язки з публічними, методичними та науковими бібліотеками.

Протягом 1975 – 1980 років В.А Сластьонін досліджував проблему самоосвіти молодих вчителів шкіл Української РСР. Отримані вченим результати показали, що не всі вчителі як слід продумують зміст роботи над собою, частина з них не приділяла належну увагу опрацюванню найбільш актуальних педагогічних проблем. Було встановлено, що деякі молоді вчителі недооцінюють значення теоретичної підготовки з психології і педагогіки, обмежуються лише роботою над питаннями теорії і методики викладання відповідного предмета. Недостатньо проводилась робота над монографічною літературою, іноді опрацювання окремих тем зводиться до читання журнальних і газетних статей. На жаль, у деяких учителів не було чіткої системи роботи з книгою, ведення картотек з необхідним для викладання фактичним матеріалом, ведення анотованих каталогів прочитаної літератури тощо. В окремих школах керівниками не створювалися належні умови для самоосвіти молодих учителів, не завжди як слід вирішувалося питання про забезпечення вчителів літературою, необхідною для самоосвіти, не завжди здійснювався належний контроль щодо самоосвіти молодих фахівців.

Серед позитивного щодо змісту і форм самоосвіти молодих вчителів автор зазначав що педагоги стежать за найновішими відкриттями в науці, техніці, за досягненнями в галузі педагогіки, психології і тієї науки, основи якої вони викладають; удосконалюють свої знання в процесі підготовки до уроків і позакласних заходів; працюють над темами творчого характеру, які визначаються потребами педагогічного колективу школи, системою методичної роботи [6].

На основі аналізу залежності результатів педагогічної праці молодих учителів від рівня їх самоосвіти, рівня методичної роботи школи автором було зроблено висновки про зростання показників праці певною мірою визначається самоосвітньою педагогічною роботою учителя; якість знань учнів значно вища у тих учителів, які систематично займаються самоосвітою; характер самоосвіти нерідко визначає методи роботи вчителя. Чим вищий рівень самоосвіти педагога, тим обгрунтованішим є вибір методів навчання і виховання, ефективнішим їх застосування.

Ефективна організація самоосвітньої роботи молодого вчителя можлива за певних умов, серед яких І.Л. Наумченко вважав: всебічну підготовленість до самоосвіти; усвідомлення її важливості; психологічну готовність до неї; чітке планування самоосвіти; забезпеченість необхідною літературою; систематичність і логічна послідовність у здійсненні самоосвіти; педагогічний контроль і керівництво цим процесом; єдність теоретичного і практичного підходів у самоосвіті; науковість самоосвіти [5].

Серед ефективних форм організації самоосвітньої діяльності молодого вчителя у досліджуваний період були: участь у роботі відповідних семінарів, тематичний добір методичної літератури, вивчення теорії і практики освітян, опрацювання нової інформації з навчального предмета, оновлення методичних знань, участь у роботі методоб’єднань, школи молодого вчителя, вивчення передового педагогічного досвіду, тощо.

Таким чином, у процесі становлення молодого вчителя радянської школи у 70 – 80 рр. велике значення мав характер і спрямованість його методичної підготовки, рівень теоретичних знань, практичних умінь і навичок. Повсякденна, систематична самоосвітня діяльність молодого вчителя щодо методичної підготовки – запорука зростання його педагогічної майстерності, одна з найважливіших умов його професійного зростання.

Литература:

1. Горбачев М.С. Революционной перестройке – идеологию обновления. Речь на пленуме ЦК КПСС 18 февраля 1988 г. / М.С. Горбачев – М.: Политиздат, 1988. – С. 4.

2. Материалы XXVII съезда КПСС. – М.: Политиздат, 1986. – С. 166 – 167.

3. Материалы Пленума Центрального Комитета КПСС, 14 – 15 июня 1983 г. М., 1983. – С. 56.

4. Матеріали XXVI з’їзду Комуністичної партії України. – К.: Політвидав України, 1981. – С. 38.

5. Наумченко И.Л. Самообразование будущего учителя / И.Л. Наумченко. Саранск. Мордовское книжное издательство. – 1974. – С. 193 – 198.

6. Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки / В.А. Сластенин – М:Просвещение. –1976.– С.149 – 150.