Педагогические науки / 3.Методические основы воспитательного процесса

Галацин К. О.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У сучасних умовах як ніколи гостро постає проблема розв’язання протиріч: між вимогами, висунутими новою соціокультурною ситуацією в суспільстві, до культурного розвитку молоді і реальними можливостями, засобами реалізації цих вимог. Отже, необхідність виховання нових соціокультурних рис має стати беззаперечно суспільною вимогою до вищих навчальних закладів як основи становлення молодої формації майбутніх спеціалістів. Проблема формування комунікативної культури студентів вищих технічних навчальних закладів є актуальною для сучасного суспільства. Це пов’язане із потребою в моральному удосконаленні суспільства, подальшій його гуманізації і демократизації. Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття.

Зараз комунікація між людьми все більше зводиться до письмових текстів, це в першу чергу Інтернет, ЗМІ-спілкування. Таким чином, суспільству загрожує деградація, розвиток комунікативної культури є однією з найважливіших педагогічних проблем, на яку треба звернути увагу в першу чергу. Фундаментом формування комунікативної культури студентів є комунікативні уміння і навички, якими студенти оволодівають, проходячи рівні загальної середньої освіти: початкову,основну і повну.

Комунікативні уміння й навички формуються під час роботи над зв’язним усним і писемним мовленням. До них належать: уміння правильно визначати тему висловлювання та чітко дотримуватися її меж; будувати висловлювання відповідно до його мети, основної думки; використовувати найбільш вагомі факти й докази для розкриття теми та основної думки; будувати висловлювання логічно та послідовно, тобто встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між фактами та явищами, робити необхідні узагальнення та висновки; використовувати різноманітні мовні засоби відповідно до типу, стилю, жанру, висловлювання; удосконалювати висловлювання [3].

Рівень сформованості комунікативних умінь та навичок у студентів безпосередньо впливає на рівень комунікативної компетенції – здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого навчання. Комунікативна компетенція складається з мовленнєвої компетенції (уміння застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями) мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання), предметної компетенції (уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу), прагматичної компетентності (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою).

На сучасному етапі розвитку дидактики звертається увага на комунікативну компетенцію в якості мети навчання та базового компонента культури обумовлено новим підходом до феномена вербального спілкування як змістовному аспекті соціальної взаємодії, в якій проходить психічний, соціальний та інтелектуальний розвиток особистості студентів вищих технічних навчальних закладів.

Обговорюючи закономірності розвитку літературної мови і національної культури, спеціалісти виділяють проблему мовної комунікації, в свою чергу це приводить до педагогічної проблеми формування комунікативної культури студентів вищих технічних навчальних закладів. Існує проблема як мовної комунікації, так і виділяється проблема білінгвізму, діалогу культур, їхня взаємодія та взаємовплив. Це і зрозуміло: ефективна мовна комунікація відіграє все більшу роль в здійсненні педагогічної, економічної, політичної та іншої діяльності [1].

На сучасному етапі важко формувати мовну особистість нового типу. В сучасних педагогічних дослідженнях виділяються дві парадигми, в яких вивчається проблема білінгвізму студентів: функціональна та парадигма конфлікту. В рамках першої представлені еволюційна, не еволюційна та структурно-функціональна теорія, відносно якої рівновага в суспільстві досягається безпосередньо гармонійними відносинами соціальних компонентів. Навчання тут є інтегральною системою, призначеною для збереження стабільності та зміни від простих або примітивних форм до більш складних сучасних у відповідь на зміну в інших структурах. Двомовне навчання розглядається як балансуючий механізм, завдяки якому залишається рівновага в суспільстві.

Зважаючи на вищезазначене, вважаємо, що одним із способів вирішення педагогічної проблеми формування комунікативної культури студентів вищих технічних навчальних закладів доречно використовувати комунікативно-діяльнісний підхід – підхід до навчання мови, що полягає в такій організації навчання, коли засвоєння мови відбувається безпосередньо в процесі комунікативної діяльності з метою оволодіння комунікативними уміннями і навичками. Комунікативно-діяльнісний підхід спрямований на формування в учнів комунікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації.

Практична спрямованість вивчення мови передбачає не лише кількісні переваги практики над лінгвістичною теорією, а насамперед навчання діяльності спілкування, створення при навчанні таких умов, які б спонукали студентів спілкуватися, висловлювати свої думки, доводити власні переконання, впливати на співрозмовників [3].

Розглянувши теоретико-методологічні основи процесу формування комунікативної культури особистості ми дійшли висновку, що вся комунікативна культура особистостей визначена загальнолюдською культурою, яку можна охарактеризувати як: зміст Я (відчуття себе), культура дає відчуття ідентичності у відношенні групи і деякою мірою визначає їхнє місце в житті; передачу інформації, взаємодія, обмін, тому комунікативна культура полягатиме в культурі використання вербальних і невербальних засобів; комунікативна культура виявляється в етикетних нормах.

Література

1. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975.

2. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах/ За ред. М. Пентилюк.- К., 2000. Методика навчання.

3. Словник-довідник з української лінгводидактики/ За ред. М. Пентилюк. - К.,2003.Ленвіт.