Щербатенко А.С., студентка

групи МТ-12Б, керівник Погрібна В.Я.

Постмодерністський напрям в архітектурному мистецтві

На сьогоднішній час існує чимало дискусій щодо того, що ж таке постмодернізм. Усі визначення, подані у сучасних словниках й довідниках, неточні. Однак, напевно, точності бути й не може, оскільки, по-перше, будь-яке поняття є певною мірою умовним і дати остаточне його визначення неможливо. Поняття культури постмодерну останнім часом тлумачиться настільки широко, що межі його стали дуже розпливчасті. Досить згадати музику Шенберга, абстрактні картини Джексона Поллока, романи Клода Сімона, щоб відчути, що в культурі нашого століття втрачають силу традиційні уявлення про гармонію, художність, цілісність, органічність і зрозумілість творів. Справа не зводиться до тотального заперечення – наш час стверджує необхідність більш складних форм гармонії і мислення, що враховують наростання ентропії. Актуальність даної теми полягає, перш за все, у науковій новизні вивчення історичної епохи з позицій соціокультурного підходу та необхідністю вивчення культури другої половини ХХ століття. Проблема не обмежується художньою сферою, а й стосується сфери архітектури, яка є одним із розв’язків цього питання.  

У сімдесяті роки з'явилися нові віяння в архітектурі. Зразок постмодерністської архітектури – будинок художньої галереї в Штуттгарті, який збудований за проектом англійського архітектора Дж. Стерлінга. Тут поєднуються елементи різних архітектурних стилів і епох. Фасад прикрашений різнокольоровими світильниками у вигляді довгих труб, що йдуть по всьому контуру будівлі, – виникає асоціація з промисловим будівництвом, де розфарбовування труб має суто утилітарні цілі. Усередині будівлі світлі зали, скло і сталь, і раптом натрапляєш на колони, які ніби запозичені з єгипетського храму. Внутрішній дворик виконаний під «античні руїни», повиті плющем; тут старовинні статуї, а кілька плит навалені одна на одну нагадують «археологічні розкопки».

Архітектура досить повно висловила тип свідомості цього напряму, починаючи від світогляду і теорії пізнання і закінчуючи розумінням творчого процесу. Першим майстром, який використав його був Джозеф Хаднат у статті «Постмодерністський будинок» в книзі «Архітектура і дух людини». Але справа не в ньому. Архітектура, як жоден інший вид мистецтва, виявилася здатною включити в себе максимум нових естетичних і художніх принципів.

Після модерну відроджується не тільки значущість класичних мотивів і лірика народного життя, але і романтика, і багато іншого, яке несподівано увірвалося в світ сучасності. Увібравши у себе мотиви, форми, прийоми, запозичені з художньої спадщини різних епох, культура постмодерну є свого роду мистецтвом для мистецтва.

Культура постмодерну еволюціонує швидко. Звідси загострений інтерес до її перспектив, долі. Її ідеологи вважають, що вона (культура постмодерну) зовсім не «відмінить» архітектуру «сучасного руху» – в усякому разі в найближчому майбутньому, – хоча й істотно потіснить її, а також співіснуватиме з пізнім модернізмом. Показово, що й адепти, і критики постмодерну все частіше порівнюють його з іншим «смутним часом» в історії мистецтва – маньєризмом, маючи на увазі не тільки помітні композиційно-стилістичні паралелі, але і намагаючись зрозуміти історичне місце і долю архітектурного неоавангардизму. Термін «маньєризм» (і навіть «надманьєризм») використовується на Заході в розумінні новітніх явищ в архітектурі так само часто, як постмодерн, і в такому ж невизначеному значенні, але, мабуть, поступово витісняється останнім.

Філософія цього напряму мистецтва покликана обґрунтувати постмодерні новації в мистецтві, виправдати його самознищення, але нездатна витлумачити більш серйозні позитивні явища нинішнього духовного життя, хоча б ту ж архітектуру. Постмодернізм веде боротьбу з цілим, а для архітектора його творіння завжди виступає як ціле. Плюралізм, за який ратує постмодернізм, гарний, але в міру.

На підставі аналізу досвіду дефініції, концепції і конкретної художньої практики можна сказати, що постмодерн – це напрям мистецтва й архітектури в розвинутих капіталістичних країнах, який відображає розчарування художньої інтелігенції в ідеалах, догмах і прийомах модернізму, і у пошуках зрозумілості мови і нових засобів виразності відкрито орієнтується на буденні смаки, погляди і настрої масової свідомості, звертається до звичних і традиційних художніх форм, як правило, в поєднанні з іронією, гротеском, відчуженням.

Можливо, життя самого постмодернізму не буде довгим: уже потужні відцентрові сили різнорідних по своїй суті елементів, що входять до нього. Сьогодні видно, що він знаменує завершення мистецтва «класичного модернізму», і вже виконав свою місію, підірвавши засади «сучасного руху» і відкривши тим самим шлях іншим концепціям творчості, відмінним від його доктрини.

Список літератури

1.Борзова Є.П. Історія світової культури. 2-е изд., стер. - СПб.: Видавництво «Лань», 2002.

2.Іконніков А.В. Зарубіжна архітектура. Від “нової архітектури ” до постмодернізму. - М., 1982.

3.Польовой В.М., Маркузон В.Ф. Популярна художня енциклопедія. - Москва, 1986.

4.Рябушин А.В. Нові горизонти архітектурної творчості 1970-1980-ті роки.- М., 1990.

5. Рябушин А., Хайтю В. Постмодернізм в реальності і кончинах // Мистецтво. – 1984.