К. філос.н., Гетало Т. Є.
Харківський національний
економічний університет, Україна
Концепція постіндустріального
суспільства фактично стала подальшим розвитком популярної в 60-х роках XX ст.
теорії індустріального суспільства французького філософа Р. Арона (який
пов'язував надії на розвиток людства з науково-технічним прогресом й піддавав
критиці концепцію "меж зростання" Римського клубу) та учення про
стадії економічного зростання американського соціолога й історика В. В. Ростоу.
Серед найвідоміших учених, які розробляли проблематику постіндустріального
суспільства, слід назвати таких, як Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезинський, А.
Тоффлер, Ж. Фурастье, А. Турен та ін. Слід також зазначити, що багато хто з дослідників
нерідко використовував своє термінологічне означення "постіндустріальної
культури. Так, Бжезинський пише про "технотронне" суспільство,
Тоффлер - про "над індустріальну" культуру і т.д. Але в будь-якому
разі завжди йдеться про періодизацію, засновану на рівні розвитку техніки і
галузевому та професійному поділі праці.
Одним з основних розробників
концепції постіндустріального суспільства вважається американський науковець,
фахівець у галузі суспільного прогнозування Деніел Белл, У своїх книгах
"Прихід постіндустріального суспільства" та "Культурні
суперечності капіталізму" Белл стверджує, що різні сфери культури
(технологія і соціальна структура, політика і мистецтво і т.д.) є самостійними
і роз'єднаними в тому сенсі, що кожна з них має власну незалежну логіку
розвитку. Тому рушійні сили розвитку суспільства мають декілька джерел і, за
Беллом, науково-технічна революція може зробити зайвою революцію соціальну.
Концепція
постіндустріального суспільства в найзагальнішому вигляді зводиться до того, що
залежно від рівня технологій у культурі послідовно переважають:
"первинна" сфера діяльності (тобто сільське господарство),
"вторинна" (тобто промисловість) і, нарешті, тепер формується
"третинна" сфера діяльності (тобто сфера послуг). Кожній з цих трьох стадій властиве домінування певних
форм соціальних інститутів: в аграрній культурі це церква й армія, в
індустріальній - корпорації, в постіндустріальній - університети та інші
наукові заклади. Відповідно елітою до індустріальної аграрної культури е
священики й феодали, індустріальної - бізнесмени, постіндустріальної - вчені та
спеціалісти-професіонали.
Таким чином, домінування
третинної сфери діяльності - сфери послуг закладає основи постіндустріального
суспільства, в якому провідну роль починають - відігравати наука й освіта. З
часом категорія інформації стає ключовим поняттям досліджень постіндустріальної
культури. Приблизно з 80-х років минулого століття концепція постіндустріалізму
отримує розвиток у теорії "інформаційного суспільства". У дослідженнях
таких футурологів, як Ж. Ж. Серван-Шрейбер, Е. Масуд, Дж. Нейсбіт, у доповіді
"Мікроелектроніка", підготованій у межах Римського клубу, та в низці
інших праць поняття постіндустріального й інформаційного суспільства практично
ототожнюються. Причина подібного ототожнення в тому, що постіндустріальний стан
культури (або, як нерідко говорять, цивілізації) насамперед позначається
бурхливим розвитком так званих інформаційних технологій. З поняттям
інформаційних технологій безпосередньо пов'язане і поняття інформаційного
суспільства.
В розумінні самого поняття
інформаційного суспільства можна виділити три основні підходи: технологічний,
комунікативний, сонієнтальний.
Технологічний підхід
пов'язаний із ресурсно-енергетичним, технічним розумінням інформаційних
технологій як нового вдосконаленого рівня знаряддєвих або "машинних"
засобів підвищення продуктивних сил, як різновиду ресурсів. Стара умовна схема
"людина - машина" перетворюється тут на більш сучасну схему
"людина - комп'ютер". Інформаційна технологія у цьому випадку
пов'язується з електронним способом зберігання, обробки інформації й
документації та створенням нових, електронних інформаційних продуктів.
Інформаційним
же суспільством, з погляду технологічної його інтерпретації, є суспільство, яке
широко користується сучасним високоефективним у технологічному відношенні
способом обробки, збереження та поширення інформації. Одним із найважливіших завдань у процесі формування
інформаційного суспільства в технологічному його розумінні є досягнення
можливості швидкого й ефективного доступу до інформаційних ресурсів глобальної
мережі.
Комунікативна концепція
інформаційного суспільства спирається на теорію комунікації. Власне, виникнення
як Ідеї комунікації, так і спеціальної сфери знань - комунікативістики відбулося
дещо раніше за появу електронних засобів масової інформації (ЗМІ), комп'ютерних
систем та мереж. Сама ж теорія комунікації при цьому розширилася за рахунок
введення таких понять, як інтерактивність, оіртуальність, зворотний зв'язок
тощо. Проте в комунікативній концепції інформаційного суспільства поняття
комунікації залишається пов'язаним також і з неелектронними ЗМІ та
телебаченням. Також, що в сучасній науці в
контексті комунікативного трактування інформаційності з'явилося навіть поняття
інформаційного; або культурного, колоніалізму. Початок реальній практиці
інформаційно-культурного колоніалізму поклала на перший погляд цілком позитивна
ідея необхідності вільного поширення інформації. Проте досить швидко виявилося,
що будь-яка інформація має світоглядне значення і, крім іншого, поширює
стереотипи та цінності того чи іншого способу життя (найчастіше, звісно,
йдеться про американський спосіб життя) на простір інших етно-регіональних
культур. Крім того, інформація виявилася
високовартісним товаром, і її виробники почали отримувати надприбутки, що також
не залишилося непоміченим іншими країнами. Тож не дивно, що, наприклад,
західноєвропейські країни дуже швидко почали вживати запобіжних законодавчих
заходів проти інформаційно-культурної експансії США і говорити про необхідність
захисту культурного суверенітету. Внаслідок цього ще в 1972 р. на Генеральній
Асамблеї ООН було прийнято рішення про контроль над вільним потоком інформації
(102 голоси "за" і 1 голос (делегації США) "проти").
На сьогодні залишається
актуальною наукова дискусія відносно предметної сфери інформації: чи є вона
властивістю всіх матеріальних об'єктів, чи тільки живих і самокерованих, або ж
тільки істот зі свідомістю. Серед завдань інформаційного суспільства в
соцієнтальному його трактуванні - створення
можливості реалізації соціальної активності для всіх верств населення,
забезпечення доступу до різноманітних послуг суспільству в цілому (в тому числі
й "соціально незахи-щеним", як тепер прийнято говорити, його
верствам), знищення поняття провінції та ін.
Література:
Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства //
Сучасна зарубіжна соціальна філософія. К., 1996.
Мороз О. Я. Штучний інтелект і парадигмальні зміни у
науковій епістемології // Практична філософія. 2003. № 4.
Рубанець О. М. Інформаційне суспільство // Практична
філософія. 2003. № 3.
Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество. К.; М.,
1999.