Право / 1

Право / 1. Історія держави і права

к.ю.н. Коритко Л. Я.

Івано-Франківський факультет

Національного університету «Одеська юридична академія», Україна

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ТА РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НА ЗЕМЛЯХ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ

В АВСТРО-УГОРСЬКИЙ ПЕРІОД

Земля вважається національним багатством кожної держави будь-якої історичної епохи. Протягом тривалого періоду українські землі Східної Галичини, входили до складу Австрійської (Австро-Угорської з 1867 року) імперії, територія якої займала значну частину європейського континенту. Стан земельних відносин в імперії досліджувався сучасними українськими істориками та правниками опосередковано в контексті самостійних наукових проблем: С. А. Петреченком, В. Д. Вітенком, Н. О. Грабовець та іншими.

Тому, вважаємо необхідним дослідити правовий режим окремих категорій земель згідно австрійського права ХІХ ст., зокрема, земель оздоровчого та рекреаційного призначення. А також порівняти австрійське законодавство ХІХ ст. та українське земельне законодавство поч. ХХІ ст.

Насамперед зазначимо, що в австрійському праві ХІХ ст. відсутній комплексний нормативно-правовий акт, який врегульовував земельні відносини. Землі відповідно до їх призначення регулювалися лісовим, гірничим, водним законодавством.

Сьогодні важливими категоріями такого природного об’єкту як земля є землі оздоровчого та рекреаційного призначення. Згідно українського законодавства (Земельного кодексу 2001 року) до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей [1, ст. 47]. А до земель рекреаційного призначення – землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів [1, ст. 50].

В австро-угорський період для таких цілей також використовувалися природні об’єкти. До прикладу, в 1878 році львівський купець Боніфацій Штіллер придбав село Моршин разом з околицями в Східній Галичині. Запросивши європейських хіміків та лікарів проаналізувати властивості місцевих солоно-гіркуватих джерел та клімату, він отримав захоплені висновки: «унікальні», «цілющі» тощо. 1878 року курорт відкрився зі спеціалізацією на лікуванні грудних захворювань, але вже через рік було впорядковано джерела № 1 та № 2, які назвали на честь подружжя Штіллерів «Боніфацій» та «Магдалина». Лікували тут і грязями, які, як і цілющу солону ропу, тоннами вивозили за кордон. До Другої світової війни Моршин здобув світову славу – його називали «Галицьким Карлсбадом» і ставили в один ряд із чеськими Карловими Варами [2, с. 11].

Власне у 1915 році Е. Реклю писала, що «Галичина (…) багата мінеральними джерелами, i деякі з них користуються великою популярністю, їх відвідує багато людей. Але, більша частина цих джерел залишаються без використання i не приносять ніякої користі» [3, с. 102].

Землі регулювалися лісовим законодавством, про що сказано вище. Мається на увазі землі лісового фонду. Зауважимо, що в тогочасних часописах особливо наголошувалося на тому, що «гігієнїчне значінє ліса підносить надзвичайна чистота воздуха, свобідного від диму, саджі, випарів і инших шкідливих газів затроюючих воздух міст» [4, с. 46]. Зрозуміло, що такі особливості лісу мали б підлягати особливій охороні. Згідно §§ 19–20 австрійського державного Лісового закону 1852 року якщо захист осіб, державного та приватного майна вимагали особливого використання лісів з метою охорони від можливих лавин, кам’яних розсипів, навісних скель чи зсувів ґрунту, такі частини лісів могли бути заповідані за вимогою місцевої громади або за доповідною запискою урядника з подальшим комісійним обстеженням окружним урядом. Заповідання полягало у виданні докладних приписів і найможливішому забезпеченні необхідного особливого лісового господарювання [5, с. 1058]. Іншого законодавчого врегулювання заповідних відносин в австрійському праві нами не знайдено. На землях лісового фонду облаштовувалися як природно-заповідні об’єкти так і території оздоровчого та рекреаційного призначення.

Як відомо, у світі заповідники почали з’являтися ще в ХVI столітті. Одним з перших в Україні та в Європі був заповідник, що його створив 1886 року український природознавець Володимир Дідушицький. Цей природний резерват площею 22,4 га біля с. Пеняки на Львівщині назвали «Пам’ятка Пеняцька».

В гірських районах Східної Галичини в заповідних ділянках розвивалася туристично-рекреаційна справа. Зокрема, з 1896 року на території Яремче з метою створення умов для відпочинку був заснований «Клуб яремчанський». Протягом 1905–1906 років там відпочило за сезон 1 500 чоловік. В інтересах відпочивальників було побудовано стежку вздовж річки Прут, сходи до водоспаду, взято в оренду в лісництві ділянку лісу для туристів, для рибалок клубом була орендована на Пруті ділянка для рибної ловлі [6, с. 58]. Адже з середини ХІХ ст. розповсюдженою формою дозвілля української міської інтелігенції була риболовля.

Як бачимо, в австрійському праві ХІХ ст. не було визначено правовий режим земель оздоровчого та рекреаційного призначення. Вони могли використовуватися відповідно до норм Лісового закону 1852 року. В Україні діє Земельний кодекс 2001 року.

Використана література:

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768–III [Текст] // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27 (з наст. змінами).

2. Шовкун Л. Втерти носа Карловим Варам / Л. Шовкун // Україна молода. – № 118 від 12 липня 2011 р. – С. 11.

3. Реклю Э. Народы и страны Западной Европы / Э. Реклю / Переводъ съ французскаго подъ редакцией и съ дополненіями Н. К. Лебедева. – Москва : Типографія Т-ва И. Д. Сытина. Пятницкая улица, свій домъ, 1915. – Томъ V. Австро-Венгрія. – 128 с.

4. Лїсний воздух // Ілюстрований народний калєндар товариства «Просьвіта» на рік звичайний 1913. – Річник ХХХVІ. – Львів : Друкарня Наукового Товариства імени Шевченка, 1913. – С. 46.

5. Цъсарскій патентъ № 250 зъ дня 3. Грудня 1852, дъятелный для корунныхъ краъвъ Ракуссъ вышше и нижше Анизы, Сольнограда, Стиріи, Корутаніи, Краины, Горицы, Градища, Истріи, Терста, Тироля и Форарльбергу, Чехъ, Моравы, Шлеска, Галиціи съ Краковомъ и Буковиною; котрымъ для тихъ корунныхъ краъвъ выдає ся новый законъ о лъсахъ, и съ днемъ 1 Съчня 1853 вступає въ дъйство // Общій законовъ дєржавныхъ и Правительства въстникъ для Цъсарства Аустріи. – Рочникъ 1852, втора часть объимає ХLI–LXXIX части (числа 134–265), выданіи въ мъсяцяхъ Липцю до Грудня 1852. – Въдень : Зъ ц. к. надворнои и статскои тискарнъ, 1852. – С. 1053–1080.

6. Клапчук В. М. З історії розвитку рекреації на території КДПНП (Карпатського державного природного національного парку) / В. М. Клапчук, У. В. Абрам’юк // Соціально-екологічні і економіко-правові аспекти розвитку заповідної справи на Україні : наук.-практ. семінар, 17–19 берез. 1992 р. : тези допов. – Рахів, 1992. – С. 58–60.