Право / Адміністративне і фінансове право

Ю.Ю. Демченко

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Науковий керівник: кандидат юридичних наук. старший викладач кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя О.С. Дудченко

Соціально-політичні принципи діяльності органів виконавчої влади України

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації [1]. Вперше в політико-правовій практиці незалежної України інститут місцевих державних адміністрацій був запроваджений в 1992 році, коли Верховна Рада України прийняла Закон про Представника Президента України.

Принципи ( від латинського слова «principium» – основа) – важлива категорія науки державного управління. Принципи мають собою результат узагальнення людьми об’єктивно чинних законів і закономірностей. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей. Лише знати принципи не достатньо, необхідно хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності. Принципи управління місцевими адміністраціями в юридичній науці є мало досліджуваними. Значний внесок у дослідження принципів державного управління зробили провідні українські вчені-юристи: В.Б. Авер’янов, Л.М. Горбунова, Б.В. Калиновський, А.А. Коваленко, А.М. Колодій, О.Д. Крупчан, О.Ю. Оболенський, Н.Р. Нижник, О.Ф. Скакун, О.Ф. Фрицький та ін.

Одним із перших хто спробував систематизувати принципи управління, був французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841–1925 рр.). В основі запровадженої ним системи управління лежала адміністративна доктрина. Виходячи з неї, у 20-х роках Файоль визначив 14 принципів управління, які на його думку, придатні для всіх без винятку адміністративної діяльності: розподіл праці; влада – відповідальність; дисципліна; єдність розпорядження; єдність керівництва; підпорядкування приватних інтересів загальним; винагорода персоналу; централізація; ієрархія; порядок; справедливість; сталість складу персоналу; ініціатива; єднання персоналу [2].

Українська дослідниця Н.Р. Нижник визначає такі групи принципів:

1) Суспільно-політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його де терміновість і обумовленість суспільством. Систему цих принципів характеризують: демократизм, законність, об’єктивність, гласність.

2) Культури управління, що синтезовані на основі дослідження функціональної та організаційної структур державного управління, до яких віднесено: функціональність; диференціація та фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій; необхідність; комбінування функцій;відповідність функцій потребам і запитам управлінських об’єктів [3, c. 56–58]

Принципи державного управління – це фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління.

Демократизм означає залучення громадян до управління державними справами, їх максимальну участь у процесі обговорення та прийняття державно-управлінських рішень, звітність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед представницькими органами, контроль з боку громадськості за їх діяльністю, наявність колегіальних в окремих органах виконавчої влади. Обставини, що визначають демократизм як принцип державного управління: визнання людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканості й безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3); проголошення того, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3); проголошення верховенства права (ст. 8); визнання і захист державної, комунальної і приватної власності (ст. 41); відсутність у держави обов’язкової ідеології та цензури (ст. 15); проголошення права на працю, страйки, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров’я (ст. 43–50) та ін.

Принцип рівноправності осіб різних національностей забезпечує рівне становлення всіх громадян України незалежно від їх національності. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу» право на здійснення державної служби мають громадяни України незалежно від расової та національної приналежності.

З принципом рівноправності осіб різних національностей тісно пов’язаний принцип рівності усіх перед законом означає й однаковий захист їх прав. Рівноправність громадян у державному управлінні – гарантія реальної демократії. Дотримання принципу рівноправності в управлінні означає, що всі мають однакове право доступу на державну службу, брати участь у вирішенні завдань держави, користуватись усіма закріпленими в Конституції правами і свободами.

Особливе місце серед усіх принципів державного управління належить принципу законності. Законність діяльності органів виконавчої влади – це точне і неухильне дотримання Конституції України, законів, створення режиму, який би забезпечував права і свободи громадян, а орган виконавчої влади, громадські об’єднання функціонували в межах своєї компетенції, посадові і службові особи виконували свої обов’язки належним чином.

Додержання законності передбачає: утворення управлінських органів на підставі суворого додержання чинного законодавства; функціонування державних органів і органів самоврядування; високу свідомість і дисциплінованість службовців апарату управління.

Гласність – необхідна умова демократії, джерело інформації про стан справ у країні, засіб впливу на органи виконавчої влади з боку громадськості. Цей принцип проявляється у формі звітності органів виконавчої влади перед представницькими органами влади і громадськістю, донесення через друковані та електронні ЗМІ про їх діяльність, найважливіші рішення та основні напрями роботи.

Важливе місце серед принципів державного управління посідає принцип об’єктивності. Він передбачає чітке додержання вимог об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, врахування реальних можливостей держави щодо реалізації тих або інших управлінських рішень. Порушення принципу об’єктивності найчастіше пов’язані об’єктивістськими ознаками природних і соціальних явищ, а також прийняттям рішень, які не враховують об’єктивних закономірностей. У більшості випадків це призводить до втрат у сфері виробництва, поглиблення контролю за управлінським процесом, викликає недовіру до суб’єкта управління.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради від 23 липня 1996 р. – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Анрі Файоль і 14 принципів адміністративного управління. – Електронний ресурс. – Режим доступу до джерела: [onlinemoney.com.ua\investicii\137-anrtayol-14-principv-admnstrativnogoupravlinnya.html]

3. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління : [навчальний посібник] / За заг. ред. Н.Р.Нижник. – К., 1998. – 128 с.