Гаспарян К.Д

Криворізький Національний Університет

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ АКТИ ПРО ПРАЦЮ ЯК ОДИН З РЕГУЛЯТОРІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ.

Україна як самостійна держава проголосила визнанняз загальнолюдських цінностей і тому зобов'язалась дотримуватись загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 81 КЗпП визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У разі, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені конвенції та рекомендації МОП, офіційно опубліковані в Україні.

Прийнято вважати, що в своїй сукупності конвенції і рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці. У формі систематизованого, але позбавленого обов'язкової сили збірника міжнародних норм, прийнятих Генеральною конференцією МОП, Міжнародний кодекс праці, видавався в 1939, 1941 та 1951 рр. Виданий в 1951 р. том 1 Міжнародного кодексу праці розділений на 12 книг за тематичним принципом. Книги, в свою чергу, поділені на глави та розділи, кожний з яких складається з двох частин: а) зобов'язання країн, які ратифікували дану конвенцію, і б) рекомендації країнам, що вміщені в нормах МОП. При цьому зазначається, з якої конвенції чи рекомендації взята
та чи інша норма.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо. Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це — основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.

На 1 січня 2000 р. Україною ратифіковано 51 Конвенцію МОП. До джерел трудового права також належать акти регіонального європейського рівня. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, підписану 4 листопада 1950 р. державами-членами Ради Європи. У цей час триває підготовчий процес до ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), підписаної державами-членами Ради Європи у Страсбурзі 3 травня 1996 р.

Важливе місце у Європейському Союзі належить соціальний політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийняття у 1998 році Хартії основних соціальних прав трудящих [3].

В Хартії закріплено основні соціальні права трудящих. Співтовариства - такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду і поліпшення умов життя і праці, право на соціальний захист, професійне навчання і охорону праці. Основними принципами міжнародного трудового права Хартія визнає рівне ставлення до чоловіків і жінок у сфері трудових відносин, свободу об'єднань і право соціальних партнерів вести переговори й укладати колективні договори [6].

До міжнародних актів як джерел трудового права належать також двосторонні міжнародні договори: Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян [5], Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист [4] та ін. Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод, і відповідно вони також виступають джерелом трудового права України.

При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжнародного права перед нормами національного законодавства. Згідно зі ст. 8-1 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Це правило є обов'язковим і при вирішенні трудових спорів, але, на жаль, на практиці не завжди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.

Як підсумок, можна сказати, що все ж задля ефективної діяльності держави України на міжнародній арені та входження до європейського співтовариства на рівних умовах з іншими суб'єктами, українське законодавство має прийматися у відповідності до міжнародних нормативно-правових актів, що ратифіковані Верховною Радою України, адже істину, про пріоритет міжнародного законодавства над національним, - ще ніхто не відміняв.

Література

1. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3. - С. 41-44; 54-58.

2. Пилипенко П. Окремі зауваження до проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1996. - №9. - С. 63-70.

3. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота; Учсб. пособие / Под ред. проф. В.В Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В. К. Пучинского. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. - С.74-75.

4. Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. - С. 258.

5. Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян (Відомості Верховної Ради України - 1998 - №24 - С. 140).

6. Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24. - С. 141).