Ратошнюк І.М, Стефюк Т.Д.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Інноваційний менеджмент і його значення на сучасному етапі розвитку економіки

У XXI столітті менеджмент набуває особливих креативних форм і є визначальним чинником розвитку всіх сфер продуктивної людської діяльності. Як переконує світова та українська практика, вміле використання всього потенціалу підприємства, раціональна організація та управління ним відіграють вирішальну роль, особливо в кризових умовах.

Нині більшість українських підприємств усвідомила, що необхідні інноваційні, принципово нові методи управління персоналом та організацією в цілому. Інновації необхідні в організаційній, виробничій, фінансовій, науковій сферах, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат.

На сучасному етапі загострюється конкуренція і підвищуються вимоги споживачів, тому постійні нововведення можуть стати одним із факторів отримання конкурентних переваг.

Пошук ефективних організаційних форм управління нововведеннями, створення механізму інтеграції та координації діяльності в процесі розробки й впровадження нововведень вимагають підвищення уваги до інноваційного менеджменту як сукупності організаційно-економічних методів та форм управління у різних ланках і насамперед на рівні первинної ланки — підприємства. Саме тому в сучасних умовах розвитку економіки і суспільства в цілому є доцільним поглиблене дослідження і вивчення інноваційного менеджменту, а саме його теоретичних аспектів, виявлення проблем і перспектив його розвитку в нашій країні [11].

В науковій літературі у поняття менеджменту інновацій вкладається різний зміст, а тому досить по-різному вчені (З. Абасов І. Балабанов, С. Валдайцев, П. Завлін, Н. Іванова, Г. Ковальов, Н. Краснокутська, О. Мармиза, Р. Фатхутдинов, Д. Червоньов, А. Шегда та ін.) визначають їх сутність, досліджують основні аспекти, а також проблеми функціонування.

У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТП [8]. Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового або удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Інновація може бути розглянута як у динамічному, так і в статистичному аспекті. У останньому випадку інновація рекомендується як кінцевий результат науково-виробничого циклу. Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентоздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції відбувається досить швидкими темпами. Інноваційний менеджмент – напрямок стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні керівництва компанії. Його метою є визначення головних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в таких областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалення що випускається продукції; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції [13].

Відомо, що вміле використання всього потенціалу підприємства, раціональна організація та управління ним мають вирішальну роль, особливо в кризових умовах.

На сучасному етапі розвитку економіки більшість українських підприємств усвідомила, що необхідні інноваційні, принципово нові методи управління персоналом та організацією в цілому. Інновації необхідні в організаційній, виробничій, фінансовій, науковій сферах, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат.

Постійно загострюється конкуренція і підвищуються вимоги споживачів, тому постійні нововведення можуть стати одним із факторів отримання конкурентних переваг [9].

Досвід промислово розвинутих країн є взірцем того, як їх підприємства проводять інноваційну стратегію, збільшуючи обсяг виробництва, реалізації та прибутку, підвищуючи продуктивність праці, прискорюючи оборотність вкладеного капіталу, освоюючи і поставляючи на ринок якісно нові види продукції з метою підвищення норми прибутку. Потреба в постійному оновленні асортименту продукції та технології її виготовлення змушує вводити наукові й проектні розробки в систему діяльності підприємств, орієнтуючи їх на прискорення інноваційних процесів. Так відбувається злиття науки, техніки і виробництва в єдине ціле, що породжує новації та прискорює їх. Так, своєчасно затверджена інноваційна стратегія, сприяння діяльності у сфері науки й техніки як органічній частині технологічного та інноваційного процесу, надання першочерговості розвитку і вдосконаленню технологій перетворили Японію в одну з найрозвинутіших держав світу [12].

В Україні відсутня відповідна державна довгострокова програма в цій галузі. Активізація процесу значною мірою залежить як від ініціативи органів місцевої влади, так і від самих підприємств. Стратегія розвитку в Україні інноваційної інфраструктури повинна бути спрямована на:

• посилення ролі регіонального аспекту у створенні територіальних інноваційних структур;

• залучення позабюджетних джерел фінансування, зокрема венчурних фондів, надання послуг на пільгових умовах для підприємств, що входять до складу технопарків і технополісів;

• організаційну підтримку шляхом удосконалення органів управління даними структурами;

• законодавче та нормативно-правове забезпечення ефективного функціонування інноваційної інфраструктури [10].

Слід зауважити, що у підприємств в нашій країні постає фінансове питання, адже відомо, що інновації потребують певних фінансових вкладень. Тобто виявляється проблема нестачі коштів або самого підприємства, або інвестиційних коштів.

Слід зазначити і те, що розвиток підприємства не можливий без розвитку науково-технічного прогресу.

Для створення механізму управління інноваційними процесами на підприємствах повинна бути створена система інноваційного менеджменту [12]. В цілому для вирішення проблеми формування теоретичного та практичного менеджменту варто врахувати такі моменти:

1. Активізація теоретичних досліджень у сфері інноватики та її сучасних концепцій для створення можливостей прогнозування перспектив довгострокового техніко-економічного розвитку суспільного виробництва, впливу на зміни у фазах ділових циклів.

2. Законодавчим органам при розробці стратегії розвитку інноваційних процесів на всіх рівнях економіки (зокрема при розробці механізму реалізації державної науково-технічної політики) спиратись на пошук найоптимальніших форм взаємовигідної співпраці регіональних організаційних структур управління інноваційною діяльністю підприємств, що здатні до створення і адаптації інновацій.

3. На всіх рівнях формувати у сучасних менеджерів та бізнесменів філософію, підприємництва як основи підприємницької інноваційності, відповідної новим організаційним формам інноваційного бізнесу.

4. На державному рівні при розробці програми розвитку та підтримки підприємництва більше уваги приділяти формуванню вітчизняної системи інноваційного підприємництва як рівноправної його складової, сприяти формуванню відповідних організаційних структур, фінансового механізму та системи податкових пільг.

5. Зосередити увагу керівників вітчизняних підприємств на доцільності використання світового досвіду у фінансуванні інноваційних процесів, особливо тих інструментів, які б дозволяли оперативно залучати додаткові фінансові ресурси в необхідному обсязі з максимальним ефектом за мінімальною вартістю і на потрібний термін.

6. Об'єднати зусилля науковців, зацікавлених у створені моделі інноваційного менеджменту, для розробки його методології, заснованої на інтелектуальному продукті еволюції системи знань науки управління про методи впливу на людей в процесі інноваційної діяльності, а також розробки ефективної системи мотивації праці дослідників та розробників новинок, ноу-хау як динамічного елементу управління, пов'язаного з впливом на інтереси учасників процесу «дослідження — виробництво».

7. Особливо відповідальна роль відводиться організаціям та закладам освіти в цілісній системі інноваційної діяльності для максимального використання інтелекту персоналу в усіх напрямках економічного розвитку шляхом формування особистості сучасного інноваційного менеджера. Інноваційний менеджер в сучасних умовах повинен бути перш за все організатором інноваційного процесу, винахідником, підприємцем, який береться за реалізацію чужої ідеї, ініціює її практичне здійснення [9].

Отже, інноваційний менеджмент на сучасному етапі розвитку економіки України має дуже важливе значення, але і ряд недоліків, тому головним завданням є подолання проблем і виявлення та реалізація перспектив.

Література:

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність"//Голос України. - 2000. — 16 травня.

2. Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року N 40-IV // Офіційний вісник України. -2002. -№31. -С. 145.

3. 2. Закон України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16 січня 2003 року N 433-IV // Відомості Верховної Ради. -2003. -№13.

4. Закон України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” // Відомості Верховної Ради. -1999. -№40.

5. Указ Президента України „Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави” від 20 квітня 2004 року N 454/2004 // Президентський вісник. -2004. -№6.

6. Постанова КМУ „Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів” від 17 вересня 2003 р. N 1474 // Офіційний вісник України. -2003 р. -№38. –С. 42.

7. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии, 1999. - 462 с.

8. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. За ред. В.О.Василенко. – К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

9. Варфоломієва В.О. Інформаційне забезпечення управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств малого бізнесу // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 5 . – С.165 – 171.

10. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шпакова О.М. Менеджмент в організаціях: Навчальний посібник. К: « Кондор», 2004. - 598с.

11. Ефремов В.С. Стратегическое планирование в бизнес-системах. - М.: Финпресс, 2001. - 240 с.

12. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України // Голос України. - 1999 — З серпня.