Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством: інституційно-функціональний аспект

З огляду на необхідність наявності дієвого й ефективного механізму реалізації трудо-правового принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством [1-6], нагальним убачається питання про порядок визнання умов договорів про працю, відповідно до ст. 9 КЗпП України, недійсними. Ситуація тут непроста, позаяк аналіз чинного законодавства України про працю свідчить, що умови таких договорів слід визнавати безумовно недійсними – юридичне нікчемними, незалежно від того, чи ставиться фактично питання про їхню недійсність працівником, який убачає в діях роботодавця порушення його трудових прав і законних інтересів із боку роботодавця. Себто, по суті ст. 9 КЗпП України безпосередньо й бездоказово оголошує «умови, що погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством», недійсними. Утім, на практиці визнання тих чи інших умов у означених випадках недійсними далеко не завжди є безспірним явищем. Порушення трудових прав можуть бути «уявними», а не реальними, можуть мати виключно суб’єктивну й водночас хибну природу – бути надуманими. Відтак, цілком логічно можна дійти висновку, що наявний у ст. 9 чинного КЗпП України механізм визнання умов договорів про працю, що погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством, недійсними розрахований на добросовісну поведінку роботодавця. А це в сучасній практиці, як на нас, є явищем, скоріше, виключним, аніж звичайним. І до того ж, добросовісна поведінка роботодавця в таких випадках суперечить його ж інтересам, у тому числі й майновим. Відтак, мотивація такого «визнання» для роботодавця є не природною, добросовісною за характером, а очевидно ґрунтується на примусі. На наше переконання, в основу такого примусу об’єктивно має бути покладеним рішення юрисдикційного органу – суду, виконання якого гарантується законом і передбачає не лише добровільне, а й примусове виконання.

Саме тому слід погодитися з висновком, висловленим у сучасній науці, що «на підставі ст. 55 Конституції України можливе пред’явлення позову про визнання тієї чи іншої умови договору про працю такою, що погіршує стан працівника (це автоматично буде означати, що відповідна умова недійсна) або позову про визнання неіснуючими прав і обов’язків сторін трудового договору, ґрунтованих на недійсній умові» [7, с. 77]. Побічно, як на нас, про таке свідчать і відповідні роз’яснення Верховного Суду України. Так, ВСУ в пп. 7, 9 Постанови №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зокрема, зазначає, що роботодавець може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно із законодавством працюють за контрактом. Порушення цих вимог «може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно із законодавством України», а також роз’яснює, що оскільки згідно із ч. 2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише в разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є «підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку». Наведені роз’яснення ВСУ, як відомо, формально адресовані не сторонам трудового договору, а судам (суддям) (див. наприклад, пп. 1, 2 Постанови), які вирішують трудові спори. До того ж, на наш погляд, власне сама редакція зазначених роз’яснень свідчить про те, що передбачається відповідна діяльність суду, адже зазначено не те, що ці відносини є недійсними, а наголошується, що такі обставини є лише підставою для визнання таких умов недійсними. Таке «визнання» здійснюють судові інстанції в порядку розгляду трудових спорів, рішення яких мають силу закону. Отож, формально проголошенні ст. 9 КЗпП України «умови, що погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством» є не юридичне нікчемними, а заперечними, такими, що потребують визнання їхньої недійсності в судовому порядку. Слушно наголошується в науковій доктрині, що позаяк чинне трудове законодавство України не містить спеціальних правил, за якими б мало відбуватися визнання умов договорів про працю, що погіршують становище працівників, недійсними, «...нерідко порушені трудові права захистити не вдається. І лише у випадку звернення до комісії по трудових спорах чи суду працівника, який уважає, що існує порушення його трудових прав із боку роботодавця, відкриває можливості для оцінки стану трудового договору та визнання недійсним тих його умов, які погіршують права працівника як учасника трудових правовідносин» [8, с. 55-56].

Література

1. Лавріненко О.В. Розширення сфери застосування трудо-правового принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством (у світлі аналізу міжнародно-правових стандартів) / О.В. Лавріненко // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2009: мат-ли Y Міжн. наук.-практ. конф., (м. Полтава, 18-20 травня 2009 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2009. – Т. 3. – С. 122-125.

2. Лавріненко О.В. Трудо-правовий принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством: проблеми тлумачення сутності та особливості його реалізації в сфері правового регулювання службово-трудових відносин / О.В. Лавріненко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – №1. – С. 277-294.

3. Лавріненко О.В. Спірні питання реалізації положень статті 9 КЗпП України під час установлення змісту та визнання недійсними умов трудового контракту / О.В. Лавріненко // Vedecky pokrok na rozmezi millennium – 2009: mat-ly V Мezinärod. vedeck.-prakt. konf., (Praha, 27.05.2009-05.06.2009 r.). – Praha: Education and Science, 2009. – Dil 8. – S. 46-49.

4. Лавріненко О.В. Шляхи вдосконалення механізму реалізації трудо-правового принципу визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством, у світлі розробки нового Трудового кодексу України / О.В. Лавріненко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – №2. – С. 34-42.

5. Лавріненко О.В. «Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством» та «принцип сприяння»: шляхи їхньої гармонізації / О.В. Лавріненко // Kluczowe aspekty naukowej dzialalnosci – 2010: mat-ly V Мiedzynarod. nauk.-prakt. konf., (Przemysl, 07-15 stycznia 2010 r.). – Przemysl: Nauka і studia, 2010. – Vol. 10. – S. 48-51.

6. Лавріненко О.В. Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством: дискусійні аспекти доктрини та аналіз положень проекту Трудового кодексу України / О.В. Лавріненко // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2010: мат-ли YI Міжн. наук.-практ. конф., (м. Полтава, 17-19 травня 2010 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2010. – Т. 3. – С. 94-96.

7. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб., В.Г. Ротань. – К.: А.С.К., 2000. – 1072 с.

8. Трудове право України / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2003. – 536 с.