Клімович І. М., Столярчук Ю. Д.

Проблеми формування податкової собівартості

Одним з найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва є собівартість продукції (робіт, послуг), яка формується кожним суб’єктом господарювання. В бухгалтерському обліку розроблено немало методологічних рекомендацій відносно формування собівартості продукції (робіт, послуг). В розділі III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України (далі ПКУ) приводиться нове поняття «собівартість відповідно до податкового законодавства», що визвало багато питань у бухгалтерів відносно його формування та відображення. Тому вивчення цього питання актуально на сьогоднішній день і потребує подальшого вивчення і методологічних розробок і рекомендацій.

В науковій літературі питання методики формування собівартості і її відображення розглядається в роботах вітчизняних вчених як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Серед них слід відмітити роботи С. Голова, І. Дрозд, Л. Ловинської, Л. Нападовської, М. Пушкаря, Н.Чумаченка, В. Швеця и ін. Однак питання собівартості відповідно до податкового законодавства розглянуто недостатньо.

Метою статті є розкриття порядку формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт і наданих послуг відповідно до вимог ПКУ в податковій звітності.

Відповідно  до норм Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконання робіт, надання послуг (п.138.4); інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони здійснюються, з урахуванням окремих особливостей (п.138.5)[1].

Витрати, котрі враховуються при визначенні суми податку на прибуток суб'єктів господарювання відповідно до ПКУ, діляться на дві групи: витрати операційної діяльності та інші витрати. Складовою витрат операційної діяльності є собівартість виготовлених, придбаних та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.6 - 138.9 ПКУ).

В даний час немає суттєвої відмінності в порядку визначення бухгалтерської та податкової собівартості в частині включення до неї загальновиробничих витрат, але повністю показники собівартості, визначеної у бухгалтерському обліку та відповідно до податкового законодавства, не збігаються. Це пов'язано з розбіжністю перехідних операцій і певними обмеженнями податкового законодавства [2].

Деякі фахівці пропонують перевірити показник собівартості на наявність в ньому авансів, передплат, перерахованих платником податків до 1 квітня 2011 року, так званих обмежених та заборонених витрат, щоб оцінити їх вплив на собівартість згідно з податковим законодавством. З метою відповідності вимог собівартість згідно з податковим законодавством повинна дорівнювати вирахуванню з бухгалтерської собівартості передоплати, авансів (перераховані до 1 квітня і включені до складу валових витрат), обмежених витрат (у сумах, які перевищують встановлені в НКУ обмеження податкових витрат) та заборонених витрат (суми, сплачені за товари, роботи, послуги, придбані у фізичних осіб-підприємців, які за правилами НКУ платники податків не можуть включати до витрат) [3].

Звідси можна зробити висновок, що залишається ряд неузгоджених питань щодо собівартості в бухгалтерському та податковому контексті, що вимагає подальшої рекомендації та роз'яснень на законодавчому рівні, а також методологічних розробок з розрахунку.

Список використаних джерел:

1. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

2. Гура Н., Склярук И. Проблемі формирования себестоимости и порядок ее отражения в налоговой отчетности // Бухгалтерский учет и аудит. -2011. - №11.- С.6-13.

3. Голошевич О. Приложение СВ // Бухгалтерия. – 2011.-№29(964).- С.66-68.