Економічні науки/10.Економіка підприємства

Д.е.н, проф. Синяєва Л.В.

Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій

Концептуальні основи формування та регулювання витрат на оплату праці на макро- та мікрорівнях

В умовах ринкової економіки основною проблемою теорії та господарської практики є розробка та застосування методологічних та методичних підходів щодо обґрунтування співвідношення витрат і результатів господарської діяльності на будь-якому рівні. На нашу думку, застосування такої методології повинно обґрунтувати механізм формування та розподілу витрат на оплату праці, що дозволить визначити дійсний рівень розвитку національної економіки взагалі (зростання основного економічного показника – ВВП), національного продукту у порівнянні з витратами, що забезпечують це зростання) та пов’язаних із цим процесом витрат на оплату праці – зокрема.

При цьому ми припускаємо, що витрати повинні визначатися відносно усіх економічних ресурсів, що задіяні в економіці держави, а результати повинні характеризуватися обсягом випуску продукції та наданням послуг і, перш за все, формуванням як самого ВВП, так і валової доданої вартості, прибутків та рівнем оплати праці.

Розробка принципово нової методології формування та розподілу витрат на оплату праці викликана негативними тенденціями, що окреслюють ознаки розбалансованості між зміною рівня оплати та основних економічних показників на рівні національної економіки в Україні. Вивчення докорінних проблем цих негативних явищ вимагає вивчення наукової думки щодо обґрунтування процесів формування та розподілу витрат на оплату праці в залежності від зміни економічних показників. Докладний аналіз наукової літератури дозволяє розділити погляди вчених-економістів минулого та сучасного періоду на три групи.

До першої групи можна віднести тих з них, хто є прихильником економічної теорії, яка має назву «Закон зростання продуктивності праці», що «виражає причинно-наслідкові, сталі й суттєві зв’язки між розвитком і вдосконаленням продуктивних сил (або – трудових ресурсів), з одного боку, й обумовленою цим зростанням кількістю виробленої продукції та послуг – з іншого» [1, Т.1, с.400-410]. У зв’язку з цією теорією економісти-класики (австрійський економіст Бем-Баверк Ейген (1851-1914); французький економіст Бастія Фредерік (1801-1880), вважаючи що «заробітна плата має бути меншою порівняно зі створеною працівником цінністю», обґрунтували принцип випередження продуктивності праці над заробітною платою. Цей принцип й сьогодні вважають основним такі вітчизняні науковці, як Єськов А., Завіновська Т., Єсінова Н., Калина А [2, с.200-220; 3, с.154; 4, с.150-160; 5, с.170-180]. Однак, разом з такою точкою зору існують інші погляди на аналіз динаміки продуктивності та оплати праці. Окремі ряд науковців (Соколик М. та ін.) вважають, що аналіз продуктивності праці в сучасних умовах в Україні не актуальний взагалі [6, с.33].

Друга група вітчизняних науковців є прихильниками законодавчого удосконалення оплати праці в Україні. Ставлячи за мету необхідність підвищення заробітної плати, ця група вчених наполягають на необхідності підвищення рівня МЗП та збільшення частки оплати праці у ВВП. Тобто, автоматичне підвищення заробітної плати для Осового Г., Базилюк А., Лібанової Е., Кулікова Г є первентивним у порівнянні з обґрунтуванням зміни цього показника в залежності від ефективності економічної діяльності та продуктивності праці [7, с.40; 8, с.135; 9, с.50-52; 10, с.15].

До третьої групи вчених в Україні можна віднести Гончарова В., Колота А. та Новікова В., які вважають, що зміна динаміки заробітної плати та частки оплати праці у ВВП взаємопов’язана з ефективністю функціонування всієї економіки та раціональністю використання не тільки трудових, але й усіх економічних ресурсів. Здебільшого саме таку точку зору розділяють й у Російській Федерації такі вчені-економісти, як Генкін Б., Зубов В., Лукашин Ю., Слезінгер Г., Соколова Л [11, с.18-20, 250-270; 12, с.10-13, 50-70; 13, с.21; 14; 15, с.36].

Отже, аналіз теоретичних та методичних підходів до оцінки формування та розподілу витрат на оплату праці свідчить про те, що серед сучасних науковців існують різні погляди на вирішення проблеми обґрунтування зміни заробітної плати та її розміру. Нажаль, існують й такі точки зору, які не враховують ефективність економічної діяльності та використання праці та не залежить від раціонального використання як трудових, так і фінансових, матеріальних та прирівняних до них ресурсів (тобто не враховують використання витрат взагалі при розгляді розміру витрат на оплату праці).

Із урахуванням вищевикладеного можна зробити висновок, що вирішення проблеми оцінки формування та обґрунтування зміни видатків на оплату праці потребує розробки нової методології оцінки динаміки саме тих показників, які дозволять оцінити взаємозв’язок між ефективністю економічної діяльності, використанням праці та їх зв’язку із динамікою заробітної плати.

На нашу думку розробка такої методології повинна базуватися на теоретичних, концептуальних та методологічних підходах до визначення обґрунтованості встановлення рівня оплати праці в залежності від ступеню раціональності використання економічних ресурсів у безпосередній залежністю від зміни динаміки усіх витрат.

З теоретичної точки зору, така методологія повинна враховувати, що обґрунтоване підвищення видатків на оплату праці може бути забезпечено за умови:

а) виробництва більшої кількості та кращої якості товарів та послуг, мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів, стабілізації рівня цін (на що вказують Кемпбелл Р. Макконелл та Стенлі Л. Брю) [16, с.243];

б) ефективного та раціонального використання всіх економічних ресурсів, до яких А. Маршалл відносить: «землю» (тобто ефективне використання природних ресурсів – землі, води, світла тощо), «працю», (тобто ефективне використання трудових ресурсів) та «капітал» (тобто ефективне використання матеріальних та прирівняних до них ресурсів) [17, Т.1, с.200];

в) усвідомлення працівником того, що ефективне використання всіх наявних ресурсів дозволить йому отримати за це додаткову плату, що буде уявляти собою матеріальну винагороду за ефективну працю [17, Т.2, с.134].

Концептуальні підходи до розробки методології полягають у тому, що на будь-якому рівні (локальний, галузевий, регіональний та національний) необхідно аналізувати показники, які відбивають ефективність економічної діяльності, що пов’язується із скороченням витрат у процесі цієї діяльності. Але при цьому слід зазначити, що розробка показників повинна враховувати всі чинники, які характеризують результати трудової діяльності та умовно поділяються американськими економістами П.Дугласом і Ч.Коббом та відомим російським вченим-економістом Г. Слезінгером на ІІІ групи [14, с.330]:

І група - «продукт праці», який повинен вимірюватися загальними об’ємними показниками за формулами:

ВВП=обсяг випуску – проміжне споживання, (1)

Валова додана вартість (далі – ВДВ) = Σ усіх первинних доходів підприємств (організацій, установ) за видом економічної діяльності, (2)

Прибуток = ВВП (ВДВ) – відшкодовані витрати, що пов’язані з придбанням матеріалів, сировини, енергоносіїв тощо) – оплата праці – податки, (3)

ІІ група («персонал, його занятість та оплата праці»), в якій оцінюється кількісні та якісні характеристики продукту праці та виключаються необґрунтовані зміни в оплаті у залежності від зміни обсягу продукції, кількості зайнятих, ефективності та рентабельності праці;

ІІІ група («собівартість та ціна») відбиває економічні результати праці всього персоналу у собівартості, а за метою суб’єкта господарювання – у вартості, за якою реалізується продукція (робота, послуга) на ринках збуту.

Отже, незалежно від рівня економічної системи (підприємство, галузь, вид економічної діяльності, національна економіка в цілому) у ринкових умовах взаємозв’язок між витратами на оплату праці та іншими показниками пов’язується з іншими видами витрат, що мали місце у процесі випуску продукції, виконання робіт та надання послуг. При цьому:

на національному рівні оплата праці аналізується у взаємозв’язку із ВВП, обсягом випуску, проміжним споживанням та прибутком, показниками, що відбивають ефективність самої живої праці;

на рівні галузі або виду економічної діяльності – у взаємозв’язку із ВДВ, обсягом випуску, відшкодованими витратами (проміжне споживання), прибутком, показниками, що відбивають ефективність живої праці;

на рівні підприємства, організації, установи – у взаємозв’язку із обсягом випуску, собівартістю, прибутком, показниками, що відбивають ефективність самої живої праці.

Узагальнюючим показником, який відбиває ефективність економічної діяльності порівняно зі зміною всіх витрат, є продуктивність системи (підприємства, галузі, виду економічної діяльності або національна економіка в цілому). Виходячи з рівня оцінки продуктивності визначаються критерії оцінки (результати та витрати) (таблиця 2.6).

Таблиця 1

Критерії оцінки впливу продуктивності на різних рівнях економічної діяльності

Визначена продук-тивність (за харак-теристикою еконо-мічної теорії)	Критерії оцінки		Галузь або рівні застосування
	Показники (результати)	Витрати
Загальна	Валова, товарна, реа-лізована продукція; валовий обіг; прибу-ток	Повні витрати живої та уречевленої праці (ресурси)	Галузевий, за ви-дами економічної ді-яльності, локаль-ий
Сукупна	Знов створена (до-дана) вартість; чиста, нормативно чиста, умовно чиста про-дукція; прибуток	Інші витрати живої та уречевленої праці	Всі рівні (націо-нальна економіка, вид економічної діяльності, галузь, локальний)
Індивідуальна:
праці	Знов створена (до-дана) вартість; чиста, нормативно чиста, умовно чиста про-дукція; прибуток	Витрати уречевленої праці	Світова система взаємовідносин та всі рівні націо-нальної економіки
капіталу	Знов створена (до-дана) вартість; чиста, норма-тивно чиста, умовно чи-ста продукція; прибуток	Витрати уречевленої праці	Регіональний, га-лузевий, локальний, внутрішньо локальний рівень
Прибуткова	Прибуток	Витрати живої пра-ці, капіталовкла-день	Регіональний, галузе-вий, за видами еко-номічної діяльності та локальний рівні

Слід зазначити, що з 1909 року в США офіційно Бюро статистики праці Міністерства праці під час аналізу та оцінки розміру заробітної плати використовує саме показник багатофакторної продуктивності праці, який враховує обсяг продукції (робіт, послуг) у співвідношенні до витрат живої праці, основного капіталу, сировини, матеріалів, сторонніх послуг. При цьому багатофакторна продуктивність праці, на відзнаку від традиційної, враховує не тільки витрати живої праці (тобто, витрати на робочу силу) в залежності від обсягу продукції (робіт, послуг) у співвідношенні із кількістю працівників або фондом робочого часу, але й витрати основного капіталу на сировину, матеріали, сторонні послуги тощо [12, с.65].

За таких умов вимір та оцінка витрат живої праці та розмір видатків на оплату праці залежить від самої продуктивності. При цьому витрати живої праці відбивають такий показник, як продуктивність праці, а інші витрати – собівартість, що зрештою впливає на встановлення ціни на продукцію (роботи, послуги).

Загальні методологічні підходи до оцінки витрат на оплату праці залежно від зміни інших витрат полягають у тому, що за умови ефективної праці підвищується рівень ефективності економіки та, як наслідок, зростає її доходність (прибутковість), що сприяє обґрунтованому підвищенню рівня доходів працівників – як складової частки доходів всієї господарсько-економічної діяльності.

Таким чином, розробка показників взаємозв’язку між динамікою оплати праці та іншими витратами має враховувати не тільки показники, що характеризують використання живої праці (продуктивність праці), але й показники, що відбивають ступінь ефективності використання усіх ресурсів. З цієї точки зору видатки на оплату праці та рівень заробітної плати мають пов’язуватися з двома складовими:

збільшення (зростання) доходів, прибутків, обсягу виготовлення та реалізації продукції (робіт, послуг), підвищення якості роботи, продукції та послуг;

зменшення (скорочення) витрат сировинних, матеріальних та фінансових ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг) за рахунок їх раціонального використання, мінімізації втрат робочого часу за рахунок підвищення рівня раціональної зайнятості працівників та інтенсивності їх праці.

На засадах визначеної методології з урахуванням основних показників економічної діяльності, взаємозв’язок цих показників має відстежуватися на всіх рівнях: підприємство (організація, установа), вид економічної діяльності (галузь), національна економіка в цілому.

Методологія оцінки формування та розподілу витрат на оплату праці, яка запропонована, дозволяє визначити обґрунтованість формування та розподілу видатків на оплату праці на всіх рівнях національної економіки (від локального до державного), проводити аналіз обґрунтованості витрат у зв’язку з ефективністю використання робочої сили та оплатою праці.

Застосування розробленої методології, на наш погляд дозволить вирішити найбільш гострі проблеми, які виникли в Україні у сфері заробітної плати.

Використання на практиці розробленої методології повинно бути пов’язаним із забезпеченням оперативного контролю за механізмом формування та розподілу видатків на оплату праці взагалі та удосконалити політику захисту заробітної плати – зокрема. На наш погляд, у разі впровадження у практичну діяльність розроблених методологічних підходів та рекомендацій, повинна бути вирішена низка проблемних питань у сфері оплати праці в Україні, серед яких можна виділити одне з головних –забезпечення відповідності витрат на оплату праці кількості та якості праці.

Вдосконалення оплати праці повинно відбуватися як на рівні держави та профспілок (посилення контролюючих функцій з точки зору захисту прав найманих працівників), так і на рівні самих підприємств (використання сучасних науково-методичних підходів до відбудови системи організації та оплати праці).

На цей час загостреною є проблема низького рівня застосування вітчизняними підприємствами сучасних наукових підходів до визначення розмірів заробітної плати окремого працівника в залежності від якості його праці.

Слід зазначити, що лише за останні роки вітчизняними вченими-економістами розроблено вкрай необхідні методичні підходи, які дають змогу керівникам підприємств:

а) удосконалювати організацію матеріального стимулювання праці працівників як до високопродуктивної праці, так і до підвищення ефективності виробництва;

б) регулювати ФОП підприємств виробничої сфери в залежності від підвищення продуктивності праці та виробництва;

в) удосконалювати розробку тарифних сіток та міжтарифну диференціацію в оплаті робітників, професіоналів, фахівців та керівників підприємств;

г) налагоджувати систему колективно-договірного регулювання оплати праці та використання резервів для її підвищення.

Застосування цих наукових методик при розробці системи організації заробітної плати відповідає як інтересам працівника, так і інтересам роботодавця та забезпечує належний рівень зростання ФОП при зниженні витрат на одиницю продукції, що гарантує підвищення оплати праці в залежності від ефективності роботи підприємства, продуктивності праці та зниження собівартості. Якщо роботодавець зацікавлений не тільки в отриманні особистих прибутків, а й у підвищенні добробуту найманих працівників та подальшому розвитку виробництва, то проблемні питання у сфері оплати праці при застосуванні перелічених наукових підходів на підприємстві не виникатимуть.

Отже, якщо перелічені проблеми виникають внаслідок об'єктивних причин, що пов'язані із необізнаністю роботодавців щодо сучасних наукових підходів до підвищення рівня організації праці на підставі розвитку систем стимулювання, то проблеми повинні бути вирішені відповідними організаційними заходами ("наближення виробництва до науки"). А якщо проблеми виникають внаслідок суб'єктивних причин (корисливі інтереси роботодавців, які не піклуються про добробут працівників, необґрунтовано підвищують інтенсивність їхньої праці та приховують отримані прибутки з метою особистого збагачення; низька правова культура найманих працівників, які не в змозі захистити власні інтереси або яких влаштовують "тіньові" розрахунки - отримання заробітної плати у конвертах), то проблема може бути вирішеною лише за допомогою посилення контролю держави над діяльністю суб'єктів господарювання.

Література

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах /Ред.кол. С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр "Академія", 2000–2002.

2. Есинова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: учеб.пособие. – К.: Кондор, 2003. – 464с.

3. Еськов А.Л. Факторы, стимулирующие рост производства в рыночных условиях // Современные проблемы управления экономикой. – Донецк, 1994. – С.154.

4. Завіновська Г.Т. Економіка праці : навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300с.

5. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспект эффективности): уч.пос. – К.: МАУП, 2001. – 312с.

6. Соколик М. Підвищення заробітної плати як фактор формування середнього класу в Україні // Економіст. – 2005. – №7. – С.30-33.

7. Базилюк А. Оновлення ідеології реформування заробітної плати в контексті євроінтеграційних процесів в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – №12. – С. 33-43.

8. Колот А. Розвиток виробничої демократії як чинник удосконалення соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. – 2001. – №6. –С.21-25.

9. Лібанова Е. Політика доходів – проблеми та напрями розв'язання // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – Київ. – 2005. – №3(31). – С.48-58.

10. Осовий Г.В. Питання дальшого реформування оплати праці в Україні // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. до 100-річчя КНЕУ. Т.2. Управління персоналом в організаціях. – К.: КНЕУ, 2005. – С.201-204.

11. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. - 5-е изд., доп. – М.: Норма, 2003. – 416 с.

12. Зубов В.М. Как измеряется производительность труда в США / Под ред. Р.В.Гаврилова. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 144с.

13. Лукашин Ю., Рахлина Л. Производственные функции в анализе мировой экономики // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. –№1. – С.17-27.

14. Соколова Л. О понятии социально-экономической категории "совокупная производительность труда" // Человек и труд. – 2004. – №3. – С.35-38.

15. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики: Уч. пос. – М.: ИНФРА – М, 1996. – 336с.

16. Кір'ян Т. Проблемні питання реформування оплати праці в Україні // Україна: аспекти праці. – 2003. – №2. – С.32-36.

17. Маршалл А. Принципы экономической науки. – М.: Прогресс, 1993,
в 3-х т.