Экономические науки/ 12.Экономика сельского хазяйства

к.е.н., доцент Транченко Л.В.

Уманська філія ПВНЗ «Європейський університет»

теоретичні засади міжкорпоративних відносин в Україні

Розглянуто теоретичні засади міжкорпоративних відносин в Україні. Встановлено, що для розвитку малих форм господарювання в сучасних умовах національної економіки є формування агрокорпорацій із окремих розрізнених підприємств АПК, а також подальший розвиток міжкорпоративних відносин підприємств АПК, що вимагає розробки відповідних регламентів.

Останні десятиріччя в економіці України ознаменувалися істотними змінами. Трансформації, реформи та післяреформені періоди характеризуються змінами, які не тільки докорінно перетворили організацію господарського життя суспільства, але і сформували особливу модель його розвитку. Однією з найважливіших сфер національної економіки, котра зазнала значних змін, є агропромисловий комплекс. Важливість даної сфери економіки настільки очевидна, що разом з національними проектами у сфері освіти, охорони здоров’я, транспорту та зв’язку в Україні реалізується низка проектів і програм, покликаних модернізувати вітчизняний АПК, оскільки його успішний розвиток забезпечує продовольчу безпеку держави і відтворення людського капіталу.

Одним із першочергових заходів зазначених національних проектів є стимулювання розвитку малих форм господарювання. При цьому глобальні тенденції свідчать, що способом виживання і розвитку малих форм господарювання в сучасних умовах національної економіки є формування агрокорпорацій із окремих розрізнених підприємств АПК, а також подальший розвиток міжкорпоративних відносин підприємств АПК, що вимагає розробки відповідних регламентів.

Теоретичні і практичні аспекти інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві знаходяться під неухильною увагою багатьох закордонних і вітчизняних вчених. Науковими працями, присвяченими дослідженню цієї проблеми, відомі: В. Г.Андрійчук, Ю. А. Борков, С. Ю. Вайнштейн, О. Вільямсон, С. Дж. Вінтер, М. Ю. Коденська, Д. Ф. Крисанов, І. Лукінов, В. З. Мазлоєв, О. В. Мазуренко, П. М. Макаренко, М. Й. Малік, Л. О. Мармуль, Ю. О. Нестерчук, П. Т. Саблук, В. М. Яценко й інші.

Більшість із зазначених вчених погоджується у тому, що у своєму становленні інтегровані структури мають пройти тернистий шлях від пошуку найбільш ефективних форм організації бізнесу до соціально-економічного розвитку села. Проте, недивлячись на зростаючу кількість наукових публікацій, міжкорпоративні відносини, які у більшості випадків складаються між підприємствами АПК сьогодні характеризуються опортунізмом та тяжінням до рейдерства, що викликано невідповідністю інституціонального середовища національної економіки та організаційної культури відповідних підприємств сучасним тенденціям переходу бізнесу із функціонування у вигляді пірамідальних структур до функціонування у вигляді мереж. Така ситуація свідчить про недостатнє наукове вивчення даних проблем. У зв’язку з цим практика господарювання вимагає нових підходів до організаційної регламентації міжкорпоративних відносин підприємств АПК, що і зумовлює безперечну актуальність.

Сучасні тенденції розвитку мережної економіки свідчать про те, що міжкорпоративні відносини сьогодні перетворюються з норми на окремий інститут, котрий стає одним з вирішальних чинників розвитку людської цивілізації загалом і такого виду людської діяльності, як корпоративне управління зокрема. У зв’язку з цим дослідження сучасних теоретичних засад міжкорпоративних відносин ми вважаємо за доцільне розпочати за допомогою використання еволюційно-інституційного аналізу.

Всі корпорації незалежно від їх ролі і місця, займаного в суспільному житті, мають схожу соціально-економічну природу, яка формується під впливом внутрішньокорпоративних та міжкорпоративних відносин. Сутність внутрішньокорпоративних відносин у тому, що вони є проекцією, у зміненому вигляді, первіснообщинних відносин. Ми погоджуємось з тим, що характерними їх рисами є: обґрунтованість, самодостатність і, якщо не здатність, то спрямованість до самовідтворення. Внутрішньокорпоративні відносини – це відносини, що переживають сьогодні застій, а нерідко і переродження первісно-цілісної соціальності. Вони регулюються, крім переказів, звичаїв, традицій, безліччю інстинктів, успадкованих від біологічного предка. Серед них такі, як продовження роду, виховання дітей, інстинкти спільної діяльності, соціальної спільності (стадності), виживання тощо.

Протягом общинно-корпоративного періоду цивілізації майже все життя людей протікає всередині корпорацій. Міжкорпоративні (економічні, політичні, культурні) відносини виконують на цій стадії допоміжну службову роль: служать засобом отримання матеріальних благ або утилітарних знань і навичок, необхідних для внутрішньокорпоративного життя. Але, незважаючи на це, вони вже й тоді, через подвійність їх характеру, починають формувати спільні міжкорпоративні інтереси і служити їм. Розвиток міжкорпоративних відносин до кінця общинно-корпоративного періоду цивілізації призводить до формування двох відносно самостійних сфер суспільного життя: сфери виробництва матеріальних благ (економічної), пов'язаної з освоєнням зовнішнього природного середовища, та сфери виробництва людських ресурсів (культури), спрямованої на олюднення (культивування) біологічної природи людського організму.

Таким чином з вище сказаного можна зробити висновок, що сучасний стан економіки, її інтернаціоналізація зумовлюють необхідність розробки організаційно – економічних основ формування інтегрованих форм бізнесу. Вони сприяють оперативному розширенню ринку збуту своєї продукції та послуг; активізують діяльність підприємців, а це потребує необхідних розробок і обґрунтування принципів та культури міжкорпоративних відносин, розподілу функцій управління між партнерам, інформаційного забезпечення всього процесу спільної діяльності.